Як основну характеристику екологічної небезпеки необхідно розглядати її рівень, який визначається інтенсивністю можливих проявів небезпеки, що негативно впливають на людину і навколишнє середовище (як природну, так і техногенну складові). Функція щільності розподілу проявів регіональної екологічної небезпеки fн залежно від її рівня R на підставі ймовірнісної моделі Гаусса [9] може бути представлена у вигляді:
Fн (R) = 
e– (R-α) 
/ (2σ ) , (3.1)
де α і σ – параметри, що визначаються загальним станом екологічної небезпеки в конкретному регіоні.
Виділено наступні діапазони небезпеки (рис. 3.6): зневажливої (R<R1), незначної (R1¸R2), прийнятної (R2¸R3), неприйнятної (R3¸R4), катастрофічної (R>R4).
Значення граничних рівнів (R2, R3, R4) діапазонів небезпеки для практичних цілей можуть бути встановлені на підставі існуючої нормативної бази. Наприклад, для виду техногенної небезпеки, сформованої хімічними чинниками, можуть бути застосовані гранично допустимі концентрації (ГДК) забруднювачів, їх частки і кратність перевищення: R2 відповідає 0,05 ГДК (межа зони забруднення при гігієнічному нормуванні); R3 – ГДК; R4 – k·ГДК, де k – коефіцієнт, який залежить від типу забруднювача і специфіки його дії (токсичності). Слід зазначити, що для окремих регіонів, які характеризуються високим рівнем природної і природно-антропогенної небезпеки, значення R1 може перевищувати не тільки R2 і R3, але й в окремих випадках і R4.
fN
R1 R2 R0 R3 R4 R
Рисунок 3.6 – Щільність розподілу проявів регіональної екологічноїнебезпеки fн у залежності від рівня небезпеки R (R1 – природний фон; R2, R3, R4 – відповідно нижні граничні рівні прийнятної, неприйнятної, катастрофічної небезпеки; R0 – середній для регіону рівень небезпеки (математичне очікування).
Основну увагу належить акцентувати на діапазоні неприйнятної небезпеки, оскільки вона характеризується значно більшою кількістю випадків проявів небезпеки в порівнянні з діапазоном катастрофічної небезпеки (рис. 3.6). Крім того, катастрофічним ситуаціям у науковій літературі приділена значна увага. Функціонує також спеціалізований орган державного управління – Міністерство з надзвичайних ситуацій.
3.4. Особливості формування екологічної небезпеки в техногенно навантаженому регіоні
Регіональна техногенна небезпека створюється сукупністю її локальних джерел – техногенних об'єктів (підприємства, споруд і т.і.), що формують просторові зони неприйнятної небезпеки. Для вирішення задач управління безпекою доцільно аналізувати шкідливий вплив, в основному, за межами такого об'єкту в зонах неприйнятності небезпеки, а також враховувати стан небезпеки на території самого об'єкту, що схематично показано на рис. 3.7.
Рисунок 3.7 – Диференціація шкідливого впливу локального об’єкту формування техногенної небезпеки на елементи соціально-економічної і природної підсистеми регіону.
З позицій антропоцентричного підходу має сенс враховувати сезонну (протягом року) диференціацію техногенної небезпеки [10,11]. Мотивація цього полягає в тім, що в організмі людини двічі на рік (навесні і восени) відбувається перебудова енергетичних процесів і пристосування до літніх і зимових режимів функціонування. Це здійснюється на рівнях від клітинного до організменного і популяційно-видового. У таких ситуаціях стан «енергетичних станцій» клітин (мітохондрій) нестійкий, внаслідок чого організм людини слабшає і стає більш чутливим до дії біологічних, фізичних і хімічних чинників. При цьому загострюються хронічні захворювання, що підтверджується медичною статистикою. Тому, при аналізі станів техногенної небезпеки в різні періоди року необхідно ввести поправочні сезонні коефіцієнти. В даний час це досить складно здійснити через відсутність результатів конкретних медичних і гігієнічних досліджень.
