1. Міжнародні економічні відносини та їх форми.
Міжнародні економічні відносини являють собою систему економічних зв‘язків з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання, що вийшли за межі національних господарств.
Міжнародні економічні відносини, розвиток яких базується на міжнародному поділі праці, виникли ще до формування світового господарства, а з його появою значно поглибились і стали глобальним явищем, що розвивається за своїми законами. Основними формами міжнародних економічних відносин є: міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталу, міжнародна міграція робочої сили, міжнародне науково-технічне співробітництво, міжнародні валютні відносини.
Міжнародна торгівля – це форма міжнародних економічних відносин, яка складається з вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів і послуг, тобто означає міждержавне переміщення товарів і послуг.
Міжнародний рух капіталу – являє собою форму міжнародних економічних відносин, згідно якої відбувається переміщення капіталів між країнами в пошуках вигіднішої сфери їх застосування. Переміщення капіталу відбувається у двох формах: підприємницькій та позичковій. Підприємницька форма переміщення капіталу означає інвестиції в промисловість, транспорт, сільськогосподарські, банківські підприємства тощо. Позичкова форма руху капіталу характеризується переміщенням короткострокових та довгострокових позик та кредитів.
Міжнародна міграція робочої сили як форма міжнародних економічних відносин полягає у переміщенні трудових ресурсів з одних країн в інші в пошуках роботи, кращих умов життя. Основними чинниками міжнародної міграції робочої сили є економічні (наявність робочих місць, рівень заробітної плати), проте вагомими також є чинники неекономічного характеру, такі як політичні, національні, релігійні, сімейні тощо.
Міжнародне науково-технічне співробітництво – це така форма міжнародних економічних відносин, що забезпечує функціонування системи міжнародних зв‘язків у сфері науки і техніки, яке відбувається через створення спільних науково-дослідних та прогнозних програм, проведення міжнародних наукових конференцій, співробітництво у підготовці науково-технічних кадрів, обмін патентами, ліцензіями тощо.
Міжнародні валютні відносини – є формою міжнародних економічних відносин, що існують між суб‘єктами різних країн і міжнародними фінансово-кредитними організаціями з приводу функціонування і розвитку валюти. Особливої ваги у міжнародних економічних відносинах набули міжнародна торгівля (як найдавніша форма) та міжнародні валютні відносини, що є похідними від неї.
2. Міжнародна торгівля.
Міжнародна торгівля– це сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу, коли відбувається рух товарів і послуг через межі державного кордону. Основу міжнародної торгівлі складають імпортні та експортні операції. Імпорт являє собою купівлю товарів, що характеризується ввозом останніх з-за кордону, а експорт являє собою продаж товарів (вивоз закордон).
Підсумовуючи результати зовнішньоекономічної торгівельної діяльності, держава складає за підсумками року статистичний звіт – платіжний баланс, важливою складовою якого є торговельний баланс, де порівнюються вартості експортних та імпортних операцій. Відтак, розрізняють позитивне та негативне сальдо (залишок) торгівельного, а відтак і платіжного балансу. Позитивне сальдо має місце тоді, коли вартість експортних операцій переважає вартість імпортних. Негативне сальдо існуватиме за умови переваги вартості імпортних операцій над експортними. Позитивний залишок ще називають активним, а негативний – пасивним.
Зовнішня політика, що здійснюється окремими країнами, має неабиякий вплив на розвиток світового господарства загалом та міжнародної торгівлі зокрема. Її реалізація може відбуватись за одним з двох напрямів: через політику протекціонізму або через політику лібералізму. Протекціонізм – це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції та сприяння національним компаніям у проникненні на зовнішні ринки. В рамках реалізації політики протекціонізму можливі такі заходи як збільшення ввізних мит на імпортовані товари, неоподаткування промислового виробництва, свобода ввозу іноземних капіталів, субсидіювання вітчизняного бізнесу, встановлення високої норми прибутку.
Лібералізм – державна політика, спрямована на зниження митних тарифів або повне зняття обмежень у зовнішній торгівлі. За умови реалізації політики лібералізму (тобто свободи торгівлі) держава уникає прямого безпосереднього впливу за зовнішню торгівлю, яка розвивається виключно під впливом попиту і пропозиції.
3. Міжнародні валютні відносини.
Міжнародні валютні відносини дозволяють валютам різних країн виконувати функцію світових грошей. Міжнародні валютні відносини здійснюються через валютний ринок, що забезпечує купівлю-продаж грошових знаків різних країн та платіжних документів в іноземній валюті. Ціною зазначених об‘єктів валютного ринку є валютний курс. Валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. На валютний курс впливає багато чинників: стан платіжного балансу, рівень інфляції, співвідношення між попитом і пропозицією кожної валюти, міграція капіталів між країнами, політична стабільність, економічна кон‘юнктура, стійкість валюти та довіра до неї та інші чинники.
Валютна політика являє собою сукупність економічних, правових та організаційних заходів, що здійснюються державою у сфері валютних відносин за допомогою відповідних інструментів. Інструментамивалютної політики є ревальвація і девальвація валюти, валютний демпінг та валютна інтервенція. Ревальвація характеризується діями стосовно підвищення курсу національної валюти відносно іноземної. Внаслідок цього, з одного боку, забезпечується приплив іноземних інвестицій в країну, а з іншого – несприятливі умови діяльності вітчизняних експортерів. Протилежними є заходи девальвації, які характеризуються зниженням курсу національної валюти відносно іноземної, наслідком чого є стимулювання експорту через нижчі ціни на продукцію експортерів на міжнародних ринках.
У випадку, коли купівельна спроможність національної валюти падає повільніше, ніж її курс щодо інших валют, має місце валютний демпінг, який характеризується вивозом товарів з країни із знеціненою валютою до країн з більш твердою грошовою одиницею за цінами, що є нижчими від світових. Валютний демпінг є засобом захоплення міжнародних ринків збуту через привабливість цін на товари даної країни. Крім того, експортери, продаючи товари за кордон, здійснюють наповнення вітчизняного ринку іноземною валютою. Валютні інтервенції, як інструмент валютної політики, являють собою операції з купівлі-продажу іноземної валюти з метою регулювання попиту і пропозиції на валютному ринку і впливу на валютний курс. Іноді цей інструмент використовують з метою тимчасового уникнення девальвації національної грошової одиниці.
4. Глобальні проблеми людства та шляхи їх розв‘язання.
Поняття «глобальні проблеми» походить від французького слова «global», що означає «всезагальний», «той, що охоплює всю земну кулю». Глобальні проблеми – являють собою проблеми загальносвітового значення, що впливають на розвиток і функціонування усіх без винятку країн світу і можуть бути вирішені виключно шляхом об‘єднання спільних зусиль людства. До таких проблем належать відвернення світової ядерної війни та забезпечення стабільного миру, необхідність ефективної та комплексної охорони навколишнього середовища, ліквідація відсталості країн, що розвиваються, продовольча, сировинна, енергетична та демографічна проблеми, ліквідація хвороб, раціональне використання глибин Світового океану, проблема розвитку самої людини і перспективи забезпечення її гідного майбутнього.
Головними причинами виникнення глобальних проблем є: 1) низький рівень впровадження ресурсо- та енергозберігаючих, екологічно чистих технологій; 2) швидкі темпи урбанізації, зростання мегаполісів; 3) варварське ставлення людини до природи.
Основними шляхами розв‘язання глобальних проблем є: 1) конверсія – перехід від процесу мілітаризації економіки до економіки роззброєння, переведення військового виробництва на випуск мирної продукції; 2) розвиток і використання основних видів відновлюваної енергії (сонячної, енергії вітру, гідроенергії океану та річок); 3) розробка усіма країнами конкретних заходів дотримання екологічних стандартів; 4) істотна зміна механізму ціноутворення на природні ресурси через позбавлення ТНК контролю над природними багатствами; 5) всебічна підтримка розвиненими країнами економічно-відсталих держав; 6) вивчення запасів світових ресурсів та відкриття нових, в тому числі на дні Світового океану; 7) активізація діяльності різних громадських організацій світу, що спрямована на розв‘язання глобальних проблем.
