1. Економічні цикли, їх види та причини.
Аналіз динаміки основних макроекономічних показників дав змогу економістам стверджувати, що економічний розвиток відбувається циклічно. Економічний цикл характеризується чергуванням підйому і спаду рівня ділової активності протягом певного проміжку часу. Виділяють чотири фази економічного циклу: піднесення, пік, спад та депресія.
Згідно графіку (рис. 1), у фазі піднесення зростає ділова активність і збільшується рівень ВВП. Пік відображає стан економіки з високим рівнем попиту і зайнятості населення. Для фази спаду притаманне зниження рівня зайнятості, попиту, а також скорочення рівня ВВП. Депресія відповідає найнижчій точці спаду, досягнувши якої виробництво і зайнятість починають дещо пожвавлюватись, утворюючи фазу піднесення.
Рис. 1. Фази економічного циклу
В економічній літературі за часом тривалості розрізняють три види економічних коливань: 1) довгі економічні цикли, які тривають 48–55 років; 2) середні економічні цикли тривалістю 7–11 років; 3) короткі економічні цикли, що тривають 3–4 роки.
Основними причинами циклічних коливань є: непропорційний розвиток галузей економіки; зміна рівня інвестиційної активності; інноваційні процеси; недостатній рівень споживання населення, спровокований недоліками процесу розподілу; порушення рівноваги грошового попиту і пропозиції; зміна економічної політики тощо.
2. Економічне зростання, його типи, переваги та недоліки.
Економічне зростання являє собою збільшення реального ВВП і ВВП на одну особу в даному періоді порівняно з попереднім. Варто розрізняти поняття «економічне зростання» та «економічний розвиток». Економічний розвиток є ширшим поняттям, яке означає довготривалий, якісний перехід від одного стану економіки до іншого, при якому розширене відтворення додатково характеризується виробництвом нових товарів та послуг з використанням інновацій. Економічне зростання може відбуватись без економічного розвитку, проте процес економічного розвитку без економічного зростання є неможливим.
Перевагами економічного зростання є: 1) збільшення потужності економіки; 2) підвищення життєвого рівня населення; 3) повніше задоволення потреб суспільства у благах; 4) покращення умов праці; 5) підвищення рівня техніки безпеки; 6) зростання можливостей підвищення освітньо-культурного рівня суспільства.
Недоліки економічного зростання: 1) знищення рослинного і тваринного світів; 2) забруднення довкілля; 3) породження проблеми розшарованості суспільства; 4) техногенні аварії та катастрофи; 5) наявність промислового шуму; 6) ймовірність незалучення працівників до процесу виробництва через його модернізацію й переоснащення.
Розрізняють інтенсивний та екстенсивний типи економічного зростання. Інтенсивне економічне зростання характеризується підвищенням рівня продуктивності праці, безперервністю науково-технічного прогресу, покращенням організації виробництва, економним використанням робочої сили та матеріальних ресурсів, ефективністю їх розміщення, покращенням умов праці, професійної підготовки працівників, ефективним розміщенням інвестиційних ресурсів, скороченням енергомісткості виробництва, пошуком альтернативних джерел енергозабезпечення виробничого процесу.
Екстенсивнеекономічне зростання пов‘язане з кількісними змінами, збільшенням і розвитком. Цей тип зростання характеризується збільшенням кількості засобів виробництва, залученням додаткової кількості капітальних та природних ресурсів, а також збільшенням кількості робочої сили. При екстенсивному типі економічного зростання не відбувається використання якісних факторів виробництва. В реальній економіці типи економічного зростання не існують у чистому вигляді, тому варто говорити про переважно інтенсивний або переважно екстенсивний тип.
3. Фактори економічного зростання.
Виділяють такі групи факторів, що впливають на зростання економіки держави:
І. Об’єктивні економічні фактори (дія об’єктивних економічних законів; наявність підприємницьких ризиків; час; циклічні коливання).
ІІ. Фактори державного регулювання економіки (законодавча база; бюджетно-податкова політика; грошово-кредитна політика; політика в сфері зовнішньоекономічної діяльності; соціальна політика; структурна політика).
ІІІ. Інноваційні фактори(рівень розвитку науки; сприяння НТП; технічна оснащеність виробництва, оновлення основних виробничих фондів; інформаційні ресурси).
ІV. Інвестиційні фактори (рівень залучення іноземних інвестицій; інвестиційна активність в середині держави; ефективність розміщення інвестиційних ресурсів; капітальні блага).
V. Об‘єктивні природні чинники (географічне положення країни; кліматичні умови; наявність корисних копалин, мінеральних ресурсів; багатство флори і фауни; родючість земель).
VІ. Демографічні фактори (кількість населення; склад населення; рівень зайнятості; рівень освіти населення).
VІІ. Суб’єктивні психологічні фактори (ментальність, рівень свідомості нації; ставлення до праці; економічна культура – рівень економічної злочинності, корупція; підприємницькі здібності; загальна соціально-політична атмосфера в державі).
VІІІ. Форс-мажорні фактори (природні катастрофи, стихійні лиха; техногенні катастрофи, аварії; війни, терористичні акти).
4. Сутність і форми зайнятості.
Зайнятість– це економічна категорія, що означає діяльність громадян, пов‘язану із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм дохід у грошовій чи іншій формі. Зайнятість тісно пов‘язана з відносинами власності: по-перше, залежно від типу власності формуються різні види зайнятості; по-друге, зайнятість здійснюється з неоднаковою інтенсивністю праці, а отже, по-різному використовується робоча сила, привласнюється створений нею необхідний і додатковий продукт; по-третє, зайнятість у масштабі країни передбачає розподіл робочої сили між регіонами в тісному взаємозв‘язку з переміщенням капіталу (капіталістичної власності) на галузевому і міжгалузевому рівнях.
За умов ринкової економіки людина вільно обирає професію та місце праці відповідно до власних уподобань та здібностей, також допускається добровільна незайнятість громадян та виключається примусова діяльність населення, крім законодавчо передбачених винятків. Існують три основні категорії зайнятих: 1) наймані працівники, що отримують з/п; 2) самостійно зайняті працівники або підприємці; 3) неоплачувані працівники сімейних господарств.
Розрізняють повну та неповну зайнятість. Повна зайнятість означає надання суспільством усьому працездатному населенню, що бажає працювати, робочих місць. У разі, якщо в економіці не створюється необхідної кількості робочих місць, то має місце неповна зайнятість, за якої частина працездатного населення, що бажає працювати, вимушено залишається без роботи.
Форма зайнятості – це спосіб залучення праці людини. Основними формами зайнятості є: 1) наймана праця за трудовою угодою; 2) праця осіб – співвласників кооперативних, колективних та акціонерних підприємств; 3) праця громадян, зайнятих у фермерських господарствах; 4) праця громадян, зайнятих в особистому підсобному с/г; 5) праця осіб, зайнятих громадською роботою; 6) праця осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю (будівельні та ремонтні роботи, дрібна торгівля тощо).
5. Безробіття та його види. Державне регулювання зайнятості.
Протилежною стороною зайнятості є безробіття. Безробіття – це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, а отже реалізувати власність на свою робочу силу. Проте, не всі особи, що не мають роботи є безробітними. Відтак, безробітними вважаються працездатні особи працездатного віку, які внаслідок незалежних від них причин не мають праці та заробітку, проте дійсно шукають роботу і бажають працювати, зареєстровані в державній службі зайнятості та отримують передбачену законодавством грошову допомогу. Таким чином, особи, що мають роботу – зайняті, особи, що не мають роботу, проте шукають її – безробітні, а особи, що не мають роботи і не шукають її – незайняті.
Основними видами безробіття є циклічне, добровільне, вимушене фрикційне та структурне. Циклічне безробіття зумовлене спадною фазою економічного циклу та кризовими явищами, що їй притаманні. Добровільнебезробіття виникає тоді, коли робітники не хочуть працювати за даного рівня з/п, але працювали б за умови її підвищення. Вимушене безробіття зумовлене коливанням ринкової кон’юнктури, воно буває сезонне, технологічне (витіснення працівників внаслідок впровадження нової, автоматизованої техніки) та конверсійне (зумовлене закінченням військових дій, значним скороченням виробництва військової продукції). Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійної плинності трудових ресурсів (пошук роботи через зміну місця проживання, пошук роботи після завершення навчання тощо). Структурне безробіття виникає внаслідок змін в технологій виробництва і в структурі споживчого попиту, через що зменшується потреба в одних професіях і зростає необхідність в інших.
Безробіття існує фактично у всіх країнах. У зв‘язку з цим уряди розробляють політику зайнятості і соціального захисту безробітних. Її основними напрямками є: 1) виплати допомоги по безробіттю, яка надається із спеціальних фондів; 2) забезпечення системи професійної перекваліфікації та працевлаштування, що відбувається через біржу праці; 3) створення робочих місць через стимулювання урядом підприємств та організацій, що розширюючи свою діяльність запропонують нові робочі місця; 4) регулювання зайнятості осіб, які не можуть на рівних умовах конкурувати з іншими громадянами на ринку праці, тобто це заходи для працевлаштування інвалідів (резервування робочих місць, державне фінансування виробництва та ін.).
