1. Господарський механізм, його елементи та функції.
У найбільш загальному значенні господарський механізм можна визначити як сукупність основних форм, методів і важелів управління народним господарством. При цьому формується система управління, яка означає свідомо організований, цілеспрямований і активний вплив різних суб‘єктів управління на процес розвитку і функціонування системи суспільного відтворення.
Структура господарського механізму складається з чотирьох підсистем: 1) підсистема планування – вона включає прогнозування, довгострокове, середньострокове та поточне планування, директивне та індикативне планування; 2) підсистема стимулювання – економічні важелі і стимули економічної діяльності, прискорення НТП; 3) підсистема організації – форми організації суспільного виробництва з відповідною організацією прав і обов‘язків економічних суб‘єктів; 4) підсистема регулювання – управління всіма процесами економічного життя, дотримання законодавчих норм функціонування.
Основними елементами господарського механізму є: 1) ринкове саморегулювання, 2) державне регулювання; 3) наднаціональне регулювання.
Державне регулювання економіки та ринкове саморегулювання повинні використовуватися в комплексі, оскільки ефективне управління економікою за відсутності одного з зазначених елементів є неможливим. Наднаціональне регулювання втілюється в рамках діяльності міжнародних економічних організацій та об‘єднань.
Сутність господарського механізму повніше розкривається в його функціях: 1) використання економічних законів; 2) розв‘язання економічних суперечностей; 3) реалізація відносин економічної власності; 4) всебічний розвиток людини, її матеріальних та духовних потреб, інтересів, стимулів.
2. Основні завдання ринкового механізму саморегулювання.
Функціонування ринкового механізму саморегулювання забезпечує виконання ним таких основних завдань: 1) формування попиту та пропозиції, встановлення рівноваги між ними, утворення рівноважного рівня цін та підтримка рівноважного обсягу виробництва; 2) забезпечення свободи підприємницької діяльності (підприємці повинні бути незалежними у виборі сфери та виду діяльності, в укладанні господарських угод та прийнятті управлінських рішень); 3) забезпечення свободи вибору споживачів (споживачі повинні бути незалежними у прийнятті рішень щодо вибору тих чи інших товарів або послуг); 4) ефективний та раціональний розподіл обмежених ресурсів для виробництва необхідних суспільству благ; 5) задоволення різноманітних та постійно зростаючих потреб суспільства в товарах, роботах, послугах; 6) оптимальне використання результатів НТП (прагнення прибутковості спонукає підприємців до застосування новітніх технологій, розробки та виробництва нових видів продукції тощо); 7) створення і підтримка конкурентного середовища, що стимулює товаровиробників до розширення товарного асортименту, підвищення якості продукції, зниження витрат на виробництво товарів та на надання послуг; 8) недопущення на ринок неефективно функціонуючих суб‘єктів господарювання або витіснення їх з ринку за допомогою механізму конкурентної боротьби; 9) забезпечення гнучкості у функціонуванні та високий ступінь пристосування до мінливих та динамічних умов економічного розвитку (жвава реакція підприємців на коливання кон‘юнктури ринку, можливість швидкої зміни виду діяльності відповідно до нових вимог, що утворилися в економічному житті).
3. Державне регулювання суспільного відтворення.
Державне регулювання суспільного відтворення здійснюється через реалізацію економічної політики держави, що складається з: 1) бюджетно-податкової політики; 2) грошово-кредитної політики; 3) політики в сфері зовнішньоекономічної діяльності; 4) соціальної політики; 5) структурної політики.
Бюджетно-податкова (фіскальна) політика – це політика формування доходів і витрат держави. Основним фінансовим документом держави є бюджет, який складається з двох частин: доходів, що формуються в основному з податкових платежів, та видатків. Перевищення видаткової частини бюджету над доходною називають бюджетним дефіцитом, а перевищення доходної частини над видатковою називається бюджетним профіцитом. Знижуючи та підвищуючи ставки податків держава регулює ділову активність суб‘єктів господарювання та впливає на суспільне відтворення.
Метою грошово-кредитної (монетарної) політики є стабільність національної грошової одиниці та недопущення інфляційних коливань. Її реалізація є функцією центрального банку. Він здійснює управління інструментами грошово-кредитного регулювання, результатом якого є безпосередній вплив на економічну активність суб‘єктів господарювання та процеси відтворення в економіці. Невисокий рівень процентних ставок та низький рівень норми резервування для комерційних банків прискорюють зростання національної економіки.
Зовнішньоекономічна політика здійснюється засобами тарифного (величина імпортного та експортного мита) і нетарифного регулювання (квотування, ліцензування, експортні субсидії, компенсаційне імпортне мито, антидемпінгові заходи, економічні санкції, торговельне ембарго). Вірно обрана стратегія зовнішньоекономічної діяльності та розумна політика протекціонізму сприятимуть розширеному відтворенню економіки держави.
Соціальна політика держави реалізується шляхом впровадження програм соціального захисту населення, підтримки належного рівня зайнятості, пенсійного забезпечення, надання соціальної допомоги різним верствам населення тощо. Змінюючи розмір соціальних видатків держава впливає на економічну активність населення.
Забезпечення ефективного функціонування економіки за допомогою структурної політики держави полягає в створенні і підтримці збалансованої економічної системи, що можливе за умов дотримання раціональності та доцільності в структурі національної економіки, за умов відсутності превалювання енергомістких виробництв і підприємств військово-промислового комплексу при недостатньому розвитку сільського господарства, легкої промисловості тощо.
