1. Ринкова інфраструктура.
Ринкова інфраструктура – це система підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. Елементи ринкової інфраструктури групуються у три основні блоки: 1) організаційно-технічна інфраструктура (товарні біржі та аукціони, торговельні дома, брокерські та холдингові компанії тощо); 2) фінансово-кредитна інфраструктура (банки, фондові і валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії); 3) організаційно-дослідна інфраструктура (наукові інститути, що вивчають ринкові проблеми, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські компанії, спеціальні навчальні заклади).
Ринкова інфраструктура через свої елементи виконує такі функції: 1) здійснює правове та економічне консультування підприємців і захист їх інтересів у державних і приватних структурах; 2) забезпечує фінансову підтримку, кредитування, включаючи лізинг, аудит, страхування; 3) сприяє матеріально-технічному забезпеченню і реалізації продукції підприємств; 4) створює необхідні умови для ділових контактів підприємців; 5) здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування тощо.
Розрізняють такі види ринків: – ринок праці, де об‘єктом є робоча сила; – ринок засобів виробництва, де об‘єктом є засоби праці і предмети праці; – ринок предметів споживання, де об‘єктом є товари і послуги; – ринок нерухомості, де об‘єктом є нерухоме майно; – ринок інтелектуальної власності, де об‘єктом є такі права інтелектуальної власності, як патенти, ліцензії, проекти, ноу-хау, програмне забезпечення; – фінансовий ринок, де об‘єктами є фінансові ресурси. Існує багато критеріїв класифікації фінансового ринку, за якими здійснюють його поділ на окремі сегменти. Найбільш поширеною є класифікація фінансового ринку за способом оформлення угод, згідно якої виділяють кредитний ринок і ринок цінних паперів.
2. Кредитний ринок та банківська система.
Кредитний ринок є сегментом фінансового ринку, основним об‘єктом кредитного ринку є кредитні ресурси. Кредит – це позичка в грошовій або товарній формі, що надається на умовах повернення зі сплатою процента і характеризує відносини між кредитором і позичальником. У процесі кредитування відбувається рух тимчасово вільних коштів до господарських суб‘єктів, які їх потребують.
Основними принципами кредитних відносин є: 1) принцип повернення (сума кредиту повинна бути обов‘язково повернена); 2) строковість (кредит надається на визначений наперед термін); 3) матеріальне забезпечення (кредит повинен мати матеріальне забезпечення, що перейде у власність кредитора у разі неповернення кредиту позичальником); 4) принцип платності (кредитор повинен отримати плату за наданий кредит, що існує у формі позичкового процента, рівень якого залежить від розміру позики, її строку, забезпечення і ступеня кредитного ризику).
Кредит існує у таких формах:
· комерційний – надається господарськими партнерами;
· банківський – надається банками та іншими фінансово-кредитними установами, які мають ліцензію, різним господарським суб‘єктам у формі грошових позик;
· державний – сукупність кредитних відносин, де одним із суб‘єктів є держава, а кредитором або позичальником юридичні чи фізичні особи;
· міжнародний – здійснюється між державами в грошовій або товарній формі.
Серед усіх форм кредиту центральне місце посідає банківський кредит. Банк – це фінансова установа, що зосереджує тимчасово вільні кошти (грошові вклади), надає їх у строкове користування у формі кредитів (позик), виступає посередником у взаємних платежах і розрахунках між підприємствами, установами або окремими особами, регулює грошовий обіг в країні, включаючи емісію (випуск) нових грошей.
Усі банки як фінансові установи організаційно і функціонально упорядковані в банківську систему – сукупність різних видів національних банків і кредитних установ, що діють у межах грошово-кредитного механізму. В Україні функціонує дворівнева банківська система, перший рівень якої утворює центральний банк – НБУ, а другий – комерційні банки. Кожен елемент банківської системи відіграє важливу роль у життєзабезпеченні ринку. Основне призначення банків – посередництво в переміщенні грошових засобів від кредиторів до позичальників, тобто від продавців до покупців кредитних ресурсів.
Метою діяльності комерційних банків є одержання прибутку, основу якого складає різниця між процентами за кредитними і депозитними операціями. Основними функціями комерційних банків є: – посередництво в кредиті; – стимулювання нагромаджень господарськими суб‘єктам; – посередництво в платежах і забезпечення розрахунково-платіжного механізму та ін. У своїй діяльності комерційні банки спираються на такі принципи: – робота в межах реальних ресурсів; – повна економічна самостійність і відповідальність; – взаємодія з клієнтами на ринкових засадах; – регулювання діяльності економічними методами і в межах закону.
3. Ринок цінних паперів та фондова біржа.
Ринок цінних паперів являє собою сегмент фінансового ринку, де здійснюється емісія та купівля-продаж цінних паперів. Цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право власності або відносини позики, визначають взаємини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передавати грошові та інші права, що випливають з цих документів, іншим особам.
Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» передбачає функціонування наступних цінних паперів: акції, облігації, казначейські зобов‘язання, ощадні сертифікати, векселі.
Акція – ЦП без визначеного строку обігу, що засвідчує часткову участь його власника у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає власникові право на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна у разі ліквідації АТ. Акції можуть бути іменними чи на пред‘явника, привілейованими чи простими.
Іменна акція містить ім‘я її власника, тобто тільки та особа, ім‘я якої вказано в акції, вважається акціонером товариства і користується правами акціонера. В акції на пред‘явника не вказано ім‘я її власника, акціонером вважається той, хто в цей момент володіє нею. Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна АТ в разі його ліквідації.
Облігація – цінний папір, що засвідчує внесення його власником певних коштів і підтверджує зобов‘язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість цього ЦП в передбачений у ньому термін із виплатою фіксованого процента. Облігації випускають з метою залучення коштів, вони є формою кредитування емітентів особами, котрі придбали облігації.
Казначейські зобов‘язання – це вид цінних паперів на пред‘явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу. Випускає (емітує) та погашає казначейські зобов‘язання центральний банк за дорученням державного казначейства та міністерства фінансів.
Ощадний сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право власника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів за ним. Ощадні сертифікати бувають строкові та до запитання, іменними та на пред‘явника.
Вексель – цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов‘язання боржника (векселедавця) сплатити у певний термін зазначену суму грошей власникові векселя (векселетримачеві).
Ринок ЦП загалом складається з первинного (випуск і розміщення ЦП емітентом) та вторинного (перепродаж ЦП на фондовій біржі). Фондова біржає важливим елементом інфраструктури ринку ЦП, це організаційно оформлений і регулярно функціонуючий ринок, де зосереджується попит і пропозиція ЦП, формується їх біржовий курс. Фондова біржа виконує такі функції: – відкриває доступ підприємствам до позикового небанківського капіталу; – є важливим координатором розміщення державних ЦП; – забезпечує можливість переміщення капіталу з однієї сфери діяльності в іншу; – є своєрідним економічним барометром ділової активності.
