1. Сутність витрат виробництва. Бухгалтерські та економічні витрати.
Грошове вираження використання виробничих ресурсів, в результаті якого здійснюється виробництво і реалізація продукції, називається витратами.
На рівні підприємства одночасно існує два підходи до визначення витрат виробництва: бухгалтерський та економічний. В економічних дослідженнях особливу цінність мають економічні витрати, а в практиці господарювання – бухгалтерські. Поняття саме бухгалтерських витрат юридично закріплене в законі про податок на прибуток підприємств.
До бухгалтерських витрат відносять лише зовнішні витрати. Зовнішніми (або явними) витратами називають ті грошові виплати, які підприємство здійснює іншим економічним суб‘єктам, що постачають йому робочу силу, паливо, сировину, енергію, транспортні послуги та ін.
Економічні витрати є ширшим поняттям, ніж бухгалтерські. Вони являють собою суму зовнішніх і внутрішніх витрат. Внутрішні (або неявні) витрати – це витрати на власний і самостійно використовуваний ресурс. Це, наприклад, власні капітальні блага, управлінські навички власника фірми, частина або всі фінансові ресурси тощо. Оскільки ці ресурси є власністю виробника, то платежі за їх використання мають неявний характер, їх прямо не оплачують, тому і називають неявними. Важливою складовою внутрішніх (неявних) витрат є нормальний прибуток.Нормальний прибуток –це мінімальна плата, необхідна для утримання підприємницького таланту в межах даного підприємства. Якщо ця мінімальна винагорода не буде забезпечена, то підприємець переорієнтує свій підприємницький хист на інший напрям діяльності, в іншу сферу або навіть відмовиться від підприємництва заради одержання з/п. Розглянемо приклад внутрішніх витрат і їх складової – нормального прибутку: припустимо, що майстер по ремонту взуття, який надає відповідні послуги населенню, є власником приміщення і необхідного устаткування. Крім зовнішніх, у нього існують також і внутрішні витрати: адже майстер, використовуючи власне приміщення, недоодержує щомісячний дохід, котрий він міг би отримати, здаючи це приміщення в оренду. Аналогічною буде ситуація і з оплатою праці самого майстра, яку він отримав би, виконуючи відповідні функції на підприємстві, що належить іншому власникові. Оскільки майстер працює сам на себе і не отримує з/п як найманий працівник, то він повинен мати мінімальну винагороду (нормальний прибуток).
2. Види виробничих витрат.
Витрати виробництва (TC) поділяють на постійні і змінні. Постійні витати (TFC) – це витрати, величина яких не залежить від обсягу випуску продукції. Їх прикладом є орендна плата, страхові внески, утримання управлінського персоналу, видатки на охорону тощо. Постійні витрати здійснюють навіть тоді, коли продукцію взагалі не виготовляють.
Змінні витрати (TVC) – це витрати, величина яких залежить від обсягу випуску продукції. Це витрати на сировину, матеріали, з/п робітників, пальне та ін. Сума постійних і змінних витрат становить валові витрати підприємства.
Поділ витрат на постійні і змінні має важливе значення для аналізу діяльності підприємства, особливо в разі прийняття рішення про скорочення обсягів виробництва або навіть про закриття підприємства через його збиткову діяльність. Аналіз динаміки змінних витрат необхідний для вирішення питання про обсяги випуску продукції. Змінні витрати, а отже і валові, зростають зі збільшенням обсягів, але постійні не змінюються, і тому витрати на одиницю продукції зменшуються. Це зменшення має свої межі, після чого витрати збільшуються. Ця межа – граничні витрати.
Граничні витрати(MC) – це додаткові витрати на виробництво однієї додаткової одиниці продукції. Вони розраховуються як відношення приросту валових витрат (∆TC) до приросту продукції (∆Q):
MC = ∆TC / ∆Q.
Середні витрати (ATC) – це витрати на одиницю випуску продукції. Вони розраховуються як відношення валових витрат (TC) до кількості виробленої продукції (Q):
ATC = TC / Q.
Розрізняють також середні постійні (AFC) та середні змінні витрати (AVC), що мають аналогічний розрахунок:
AFC = TFC / Q,
AVC = TVC / Q.
Середні витрати мають велике значення для підприємця, оскільки вони дають змогу визначити, за якого обсягу виробництва витрати на одиницю продукції будуть мінімальними. Порівнюючи середні валові витрати з ціною продукції можна визначити ступінь прибутковості виробництва.
3. Витрати виробництва, вартість товару і його ціна.
Різні школи політичної економії мали власне бачення співвідношення вартості і ціни товару. Послідовники класичного вчення вважали ціну товару грошовою формою вираження його вартості, а вартість – уречевленою в товарі суспільною працею. Розвиваючи цю думку К. Маркс розрізняв суспільні витрати виробництва товару, які визначаються затратами праці, та індивідуальні витрати виробництва, які визначаються витратами капіталу товаровиробника. Економіст стверджував, що капіталістичні (індивідуальні) витрати менші від суспільних на величину додаткової вартості, яка створюється найманим робітником понад вартість його робочої сили і набуває форми прибутку, який привласнюється власником капіталу і є рушійною силою капіталістичного виробництва.
Згідно теорії витрат виробництва витрати виробництва визначаються як сума витрат на засоби виробництва й оплату парці і є основою цінності, а відповідно і основою ціни товару.
Згідно теорії трьох факторів виробництва у процесі виробництва товарів і формування вартості беруть рівноправну участь праця, капітал і земля: праця створює з/п, капітал – прибуток (процент), земля – ренту.
Згідно теорії корисності вартість і ціна виробництва блага визначається не виробником, а споживачем на основі суб‘єктивних уподобань. Виходячи з неокласичної теорії вартості вартість і ціна визначаються попитом і пропозицією. На основі їх взаємодії формується рівноважна ціна, яка може змінюватись під впливом багатьох факторів, що діють як з боку попиту, так і з боку пропозиції.
Основними функціями ціни є облікова, регулююча та стимулююча. Облікова функція ціни полягає в тому, що вона є засобом обліку суспільно необхідної корисної праці. В цьому випадку її використовують для порівняння різних статей витрат, джерел сировини, матеріалів тощо. Регулююча функція ціни забезпечує регулювання державою за допомогою цінової політики пропорцій між попитом і пропозицією, виробництвом і споживанням, нагромадженням та ін. Стимулююча функція ціни полягає у тиску ринкових цін на підприємців через механізм конкуренції, що спонукає їх до впровадження нової техніки, більш досконалих форм і методів організації виробництва, до підвищення кваліфікації працівників тощо.
4. Прибуток, його сутність і структура. Норма прибутку.
Прибуток є головною метою діяльності підприємства, що реалізується в процесі виробництва й збуту товарів і послуг з використанням найманої праці та діяльності самих підприємців, а також з отриманням ефекту від взаємодії найманих працівників із засобами виробництва. Прибуток – це форма додаткової вартості, яка є різницею між ціною продажу товару і витратами на його виробництво (собівартістю). Виділяють валовий і чистий прибуток. З суми валового прибутку підприємство сплачує податки, відсотки за взяті кредити, штрафи та інші платежі. Після їх сплати на підприємстві залишається чистий прибуток, який використовується на розсуд власника.
Аналогічно до витрат розрізняють бухгалтерський та економічний прибуток. Бухгалтерський прибуток визначають як різницю між доходами від продажу товарів і послуг і бухгалтерськими витратами (тобто явними витратами). Економічний прибуток є різницею між доходами від продажу товарів і послуг і економічними витратами (сумою явних і неявних витрат).
Додатній результат свідчитиме про прибуткову діяльність підприємства, а від‘ємний – про збиткову. Проте абсолютні розміри прибутку не є достатньою підставою для оцінки якості роботи фірми, тому з цією метою використовують такий відносний показник як рентабельність. Рентабельність слід розглядати у двох основних вимірах: по-перше, як загальну рентабельність усього підприємства; по-друге як рентабельність виготовлення окремої партії товарів.
Загальна рентабельність підприємства (норма прибутку), розраховується як відношення прибутку до вартості основного та оборотного капіталу і вимірюється у відсотках. Цей показник дає змогу порівнювати ефективність роботи різник підприємств. Рентабельність виготовлення окремої партії товаріввимірюється відношенням прибутку до собівартості даної партії товарів і також вимірюється у відсотках.
