1. Капітал як економічна категорія.
В економічній літературі існують різня визначення капіталу. Слово капітал в перекладі з латинської означає «головний». Першу спробу з‘ясувати сутність капіталу зробив Арістотель. Він ввів термін «хремастика», що походить від слова «хрема» – майно, володіння. Під хремастикою Арістотель розумів «мистецтво наживати багатство» за допомогою великих торговельних та лихварських угод.
Класики економічної теорії ототожнювали капітал із нагромадженою працею, запасами (машин, інструментів, сировини, одягу, їжі, грошей та ін.), виокремили в капіталі лише речовий зміст, тобто певну суму матеріальних благ. Недолік класиків щодо трактування капіталу лише з позиції речових матеріальних благ виправив К. Маркс. Він розглядав капітал через поєднання його речового змісту та його суспільної форми, визначав капітал як категорію, яка походить від поняття вартості. На його думку капітал – це самозростаюча вартість, що примножується в процесі виробництва.
Серед сучасних економістів також не існує єдиної думки щодо визначення сутності капіталу. Переважна більшість сучасних економістів спирається на трактування капіталу представниками класичної школи. Проте вони значно розширили діапазон запасів, видів нагромадженої праці, певних благ у з‘ясуванні сутності капіталу. До них відносять дороги, мости, комп‘ютери, споруди тощо. Також в сучасній економічній літературі отримання доходу пов‘язується не лише із традиційними факторами виробництва, а й із особистим, людським фактором, до якого належать знання, навички, енергія людей. Крім того, деякі сучасні науковці досліджуючи поняття капітал, звужують його зміст і ототожнюють капітал із грошима, фінансовими ресурсами.
Таким чином, сучасна економічна теорія, поєднуючи існуючі вчення про капітал, визначає його як сукупність різнорідних і відтворювальних ресурсів, використання яких у виробничому процесі дозволяє збільшувати продуктивність людської праці. Капітал складається з майна, обладнання, грошей, цінних паперів тощо. Всі ці різнорідні ресурси набувають економічного змісту завдяки доходу, який отримує їх власник.
Умовами, за яких функціонує категорія капітал, є: 1) високорозвинуті товарне виробництво, обіг і ринок; 2) наявність такої мотивації діяльності виробника, як особисте збагачення за рахунок одержання прибутку; 3) зосередження в частини господарюючих суб‘єктів значної кількості засобів виробництва та грошових ресурсів; 4) наявність людей праці, юридично вільних, але які позбавлені засобів виробництва і життєвих благ, що змушує їх найматися на роботу.
2. Види капіталу та його структура.
Існують різні види капіталу: технічний (продуктивний, реальний) капітал, грошовий капітал, юридичний капітал, людський (інтелектуальний) капітал. Технічний капітал– являє собою сукупність матеріальних засобів, які використовуються у різних фазах виробництва і збільшують продуктивність людської праці: верстат, комбайн, машина тощо.
Грошовий капітал – це сукупність грошових засобів, призначених для виробничих вкладень. Грошовий капітал виникає внаслідок відмови осіб від споживання, тобто гроші стають капіталом лише тоді, коли їх пускають в обіг для одержання грошової суми більшої, ніж первісно вкладена. Звідси утворюється формула руху капіталу: Г – Т – Г', де Г' = Г + ∆Г, а ∆Г–це приріст грошей над первісною сумою.Таким чином, первісно авансована вартість грошей не тільки зберігається в обігу, але й змінює свою величину, долучає до себе додаткову суму грошової вартості ∆Г, тобто зростає. І саме цей рух перетворює гроші в капітал.
Юридичний капітал – це сума прав розпорядження деякими цінностями, при чому ці права надають їх власникам дохід не докладаючи відповідної праці. Права, які становлять юридичний капітал, можуть бути правами власності, що належать окремій особі або комерційній спілці і приносять дохід, або кредитними правами, що виникають із наданої позики і приносять прибуток у вигляді процентів.
Людський капітал – це міра втіленої в людині здатності приносити дохід. Він включає вроджені здібності, талант, а також освіту і набуту кваліфікацію. Інвестиціями в «людський капітал» є витрати на здобуття освіти, інформації, кваліфікації, на підтримку здоров‘я, на виховання дітей тощо.
Структуру технічного капіталу складає основний і оборотний капітал. Основний капітал функціонує протягом тривалого періоду часу, бере участь у декількох виробничих циклах, не трансформуючи при цьому своєї технічної структури. Це фабричні будівлі, машини, устаткування та ін. Основний капітал відіграє важливу роль і характеризує фондоозброєність праці – відношення вартості основного капіталу до кількості виробників. При цьому необхідно розрізняти активний основний капітал та пасивний. Елементи активного основного капіталу беруть безпосередню участь у виробничому процесі (машинне обладнання, устаткування), а елементи пасивного – опосередковану (будівлі, споруди).
В процесі використання основний капітал зазнає фізичного і морального зношування. Внаслідок фізичного зношування основний капітал стає матеріально непридатним для подальшого використання. Моральне зношування означає, що основний капітал фізично ще може використовуватися, але його використання економічно невигідне. Причинами цього є НТП, коли виникають дешеві або більш продуктивні технічні засоби. Основний капітал переносить свою вартість на готові продукти поступово і повертається до підприємця у грошовій формі по частинах. Процес поступового відшкодування вартості основного капіталу у грошовій формі, що відповідає його зношуванню, називається амортизацією, а самі відрахування – амортизаційними.
Оборотний капітал бере участь у виробничому процесі лише раз і повністю переносить свою вартість на створений продукт, а також повертається до підприємця у грошовій формі протягом одного виробничого циклу. Уся вартість оборотного капіталу входить до витрат виробництва. Це сировина, матеріали та інструмент, термін служби якого не перевищує одного року. До оборотного капіталу включають також з/п, оскільки спосіб обороту грошових засобів, що були затрачені на оплату праці, є однаковим з оборотом вартості предметів праці.
3. Наймана праця. Номінальна і реальна заробітна плата.
Капітал підприємця є його приватною власністю. Але його власність не поширюється на інший фактор виробництва – робочу силу робітників. Цей фактор виробництва підприємець може залучити через механізм наймання.
Наймана праця – це праця на основі письмового чи усного договору між власником підприємства або його представником і працездатною особою про використання робочої сили суб‘єкта, що працевлаштовується, у виробничому процесі підприємства за відповідну грошову винагороду. Ця грошова винагорода називається з/п.
Таким чином, юридична свобода робітника за відсутності в нього джерел до життя є тим економічним чинником, який перетворює його здатність до праці на товар. З виникненням капіталізму створюється особливий ринок – ринок праці, а товаром на ньому є робоча сила.
Загалом властивості робочої сили як товару такі самі, що й для інших товарів, проте є певні особливості, зумовлені специфічністю цього товару: 1) товаром є не річ, а здатність людини до праці; 2) здатність до праці на відміну від інших товарів відчужується на строк через ринок праці у формі найму; 3) реальне відчуження здатності здійснюється у процесі праці найманого робітника; 4) корисність робочої сили проявляється не лише в її продуктивності, але й в її культурному розвитку, в умінні приводити в рух капітал (засоби виробництва); 5) вартість товару робоча сила виступає як вартість життєвих засобів, необхідних для нормального відтворення робочої сили найманого працівника та його сім‘ї.
Заробітна плата як грошова винагорода за працю має дві форми: почасову та відрядну. Почасова форма оплати праці передбачає обчислення розміру заробітку відповідно до відпрацьованого часу. Суть відрядної оплати праці полягає в тому, що згідно неї з/п залежить від розмірів виробітку за одиницю часу.
Розрізняють номінальну і реальну з/п. Номінальна з/п – це сума грошей, яку одержує найманий працівник за відчуження власності на свою робочу силу на певний період. Її розміри не дають реального уявлення про життєвий рівень робітника, його споживання. Водночас без показника номінальної з/п неможливо обчислити реальну з/п. Реальна з/п – це кількість товарів і послуг, яку робітник може придбати за отриману ним номінальну з/п за певного рівня цін після сплати податків. Отже, рівень реальної з/п залежить від: 1) номінальної з/п; 2) рівня цін на предмети споживання та послуги; 3) податків, які сплачують працівники до бюджету держави і фондів соціального страхування.
В рамках боротьби з бідністю уряди багатьох країн визначають мінімальну з/п. Мінімальна з/п – це законодавчо встановлений рівень з/п за просту, некваліфіковану роботу, нижче якого не може проводитися оплата використання найманої праці.
