ВИРОБНИЦТВО МАТЕРІАЛЬНИХ БЛАГ І ПОСЛУГ

1. Матеріальне виробництво – основа життя людського суспільства.

Виробництво є основою життя суспільства та запорукою його розвитку. Саме завдяки процесу виробництва людство отримує такі найнеобхідніші блага, як їжа, житло, одяг, а також задовольняє свої різноманітні потреби щодо підвищення рівня матеріального та соціально-духовного споживання.

Виробництво – це процес людської діяльності спрямований на створення благ матеріального та духовного характеру з метою задоволення певних потреб.

Суспільне виробництво об‘єднує в собі матеріальне і нематеріальне виробництво. До матеріального виробництва відносяться ті галузі, що виробляють матеріальні блага чи надають матеріальні послуги (промисловість, с/г, будівництво, транспорт, зв‘язок, комунальне господарство, торгівля та ін.). До нематеріального виробництва належать галузі, де створюються духовні та моральні блага, а також надаються послуги нематеріального характеру (охорона здоров‘я, наука, освіта, культура та ін.).

Існують різні підходи до класифікації факторів виробництва, серед них класичний (або марксистський) та прагматичний (або ринковий). В рамках першого підходу всі фактори виробництва поділяють на дві складові: 1) робоча сила (здатність людини до праці); 2) засоби виробництва, які складаються з засобів праці і предметів праці. В свою чергу засоби праці – це річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмети праці (машини, устаткування, інструменти, обладнання тощо). Предметами праці є те, на що спрямована праця людини, вони складають матеріальну основу майбутнього продукту (сировина, матеріали та ін.). При цьому розрізняють первинні предмети праці, що надані безпосередньо природою і вторинні, що видозмінені працею людини.

Згідно прагматичного (ринкового) підходу виділяють такі фактори виробництва як земля, праця, капітал, підприємницькі здібності.

Земля як фактор виробництва – це дари природи, енергетичні ресурси, корисні копалини, родючі ґрунти, водні ресурси, ліси тощо. Праця являє собою цілеспрямовану фізичну або розумову діяльність людини, направлену на створення тих чи інших благ. Під капіталом розуміють створені людиною ресурси (машини, устаткування, матеріали та ін.), що використовують для виробництва товарів і послуг. В ринковій економіці особливої ваги набув фактор підприємницьких здібностей. Вони являють собою особливий вид людського капіталу, що передбачає ініціативність, новаторство, здатність прийняття рішень та уміння ризикувати.

2. Виробничі можливості суспільства.

Сукупність виробничих ресурсів, тобто факторів виробництва, з урахуванням їх обсягу, структури, технічного рівня та якості, являють собою виробничий потенціал суспільства. Він показує максимально можливий обсяг виробництва, що забезпечується за умов повної зайнятості ресурсів.

Проте, по-перше, виробництво не завжди відбувається за умов повної зайнятості ресурсів, а по-друге, виробничі ресурси є обмеженими (тобто рідкісними), їх завжди менше, ніж людство потребує. В результаті рідкісності виробничих ресурсів обсяг виробництва також є обмеженим, отже, суспільство не спроможне виробляти бажаний обсяг товарів і послуг. Це означає, що в кожний момент часу існує межа виробничих можливостей, яка показує максимальну кількість товарів і послуг, що можуть одночасно вироблятися за даних ресурсів, якщо припустити, що всі ресурси повністю використовуються. Саме тому в умовах обмеженості ресурсів перед суспільством і окремими виробниками завжди виникає проблема вибору альтернативних варіантів використання ресурсів з метою найбільш ефективного виробництва благ.

Припустимо ситуацію, коли економіка виробляє лише два види продукції: автомобілі та верстати. Якщо всі ресурси суспільства використати на виробництво автомобілів, то можна отримати їх максимальну кількість, але не виробити жодного верстату, і навпаки. Проте, суспільству потрібні і автомобілі і верстати. Це означає, що необхідно зменшити виробництво і автомобілів і верстатів нижче максимального обсягу, ці виробництва є альтернативними:

Таблиця 1

Альтернативні можливості виробництва

Графічне зображення альтернативних варіантів дозволить побудувати криву виробничих можливостей.

Рис. 1. Крива виробничих можливостей

Крива виробничих можливостей відображає різні комбінації двох видів продукції, що виготовляються одночасно за умови повної зайнятості ресурсів. Кожна точка на кривій виробничих можливостей показує максимальний обсяг виробництва обох продуктів. Будь-яка точка, що лежить ліворуч від кривої, означає, що наявні виробничі ресурси використовуються не повністю, що є небажаним для суспільства. Будь-яка точка, що лежить праворуч від кривої, свідчить, що дана комбінація виробництва двох товарів за наявного рівня ресурсів неможлива.

Кількість одиниць інших товарів, від якої слід відмовитись для виробництва даного товару називається альтернативними витратами цього товару. У нашому прикладі одна одиниця автомобілів, від якої треба відмовитись щоб одержати 5 одиниць верстатів, є їх альтернативними витратами.

Рухаючись по кривій виробничих можливостей згори вниз і міняючи, таким чином, структуру виробництва на користь автомобілів, нам доведеться все більше залучати менш ефективних та менш придатних ресурсів для їх виготовлення. Це складає основу закону зростання альтернативних витрат, який полягає у тому, що кожна додаткова одиниця випуску одного товару вимагає все більшого скорочення виробництва одиниць іншого товару.

3. Продукт виробництва та його форми.

Результатом виробництва у матеріальній сфері є сукупний суспільний продукт. Розрізняють необхідний та додатковий продукт. Необхідний продукт – це частина суспільного продукту, необхідна для відтворення робочої сили нормальної якості, тобто для підтримки її працездатності (на задоволення потреб в їжі, одязі, житлі, послугах, освіті, охороні здоров‘я, культурних потреб тощо), включаючи підготовку нового покоління працівників, які прийдуть на зміну тим, що пішли на пенсію. Мінімальна величина необхідного продукту визначається мінімумом життєвих засобів, необхідних працівникові для відтворення його робочої сили. У багатьох країнах світу встановлюється державою у формі мінімального прожиткового мінімуму на одну особу.

Необхідний продукт є категорією безпосередньо виробництва, оскільки в інших сферах суспільного відтворення набуває інших форм. Так, наприклад, в сфері обміну від набуває форми вартості товару, робочої сили, у сфері розподілу – заробітної плати, у сфері споживання – споживання працівником та членами його сім‘ї певної сукупності благ.

Додатковий продукт – це частина суспільного продукту, що створена працівниками різних сфер суспільного виробництва понад необхідний продукт. Додатковий продукт виникає через появу нових знарядь праці, на основі поділу праці. Його поява звільнила частину людей від створення засобів фізичного існування і дала їм змогу займатися мистецтвом, наукою, державними справами, сформувала необхідні умови для розвитку людської цивілізації. Водночас поява додаткового продукту створила умови для виникнення і посилення майнової нерівності в суспільстві. Як і необхідний продукт, додатковий набуває різних форм в залежності від сфери суспільного відтворення: у сфері обміну – набуває форми додаткової вартості, у сфері розподілу – форми прибутку, у сфері споживання

ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ ТА ІНТЕРЕСИ.

1. Економічні потреби, їх сутність та структура.

Економічні потреби – це рушійна сила, що спонукає людину до економічної діяльності з метою задоволення власних бажань у користуванні різноманітними товарами і послугами.

Економічні потреби відображають необхідність людей у життєвих благах. Економічні потреби тісно пов‘язані з усіма сферами суспільного відтворення, оскільки спожитий продукт або послуга породжує нові потреби, необхідність їх задоволення спонукає до виробництва благ, які, пройшовши через сфери обміну і розподілу, задовольняють економічні потреби людей в процесі споживання.

Існують різні класифікації потреб за різними ознаками. Так, наприклад, за суб‘єктами потреби поділяють на три групи: 1) індивідуальні, колективні, суспільні; 2) потреби домогосподарств, підприємств, держави; 3) потреби суспільно-економічних класів і соціальних груп.

За об‘єктами потреби поділяються на: 1) потреби, породжені існуванням людини як біологічної істоти; 2) матеріальні; 3) духовні.

За ступенем реалізації потреби класифікують як абсолютні, дійсні, платоспроможні та перспективні. Абсолютні потреби – це потреби, задоволення яких відбувається за умов максимально можливого обсягу виробництва та повної зайнятості економічних ресурсів. Дійсні потреби – це ті потреби, що можуть бути задоволені за реально існуючих розмірів виробництва і за умов недовантаження виробничих потужностей. Платоспроможними є ті потреби, котрі людина може задовольнити відповідно до власних доходів і рівня цін. Перспективні потреби – це такі, що породжені сучасним рівнем розвитку економіки, і виробництво яких лише починає освоюватися.

Відомою також є класифікація потреб запропонована Маслоу, в якій автор розташовує їх за принципом вагомості і подає у формі піраміди. Основу піраміди потреб складають фізіологічні потреби (голод, спрага, одяг, житло), що є потребами першого рівня. Другий шабель посідають потреби в безпеці і захисті (гарантія зайнятості, надійність заощаджень, забезпечення старості, захист у разі непрацездатності, кваліфіковане медичне обслуговування). Третій щабель посідають соціальні потреби (потреба спілкування, перебування у колективі, відчуття духовної близькості та розуміння). На четвертій позиції потреби у повазі (статус, самоповага, визнання в суспільстві). Завершують піраміду Маслоу потреби у самовираженні (саморозвиток, самореалізація, бажання досягнути більшого тощо). З ієрархії потреб Маслоу видно, що потреби, які складають основу піраміди, мають найбільш розповсюджений характер, а потреби кожного наступного рівня притаманні все меншому колу особистостей.

2. Безмежність потреб. Закон зростання потреб.

Основною метою економічної теорії як науки є вирішення проблеми задоволення постійно зростаючих (безмежних) потреб суспільства за умови обмеженості ресурсів. Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку – закону зростання потреб і закону розвитку факторів виробництва. Суть останнього полягає у підвищенні ефективності виробничих ресурсів з послідовним нарощенням обсягу відтворюваних ресурсів та їх якісних показників (продуктивності, корисності тощо).

Закон зростання потреб – це закон, що виражає суттєві взаємозв‘язки між рівнем розвитку суспільного господарства, з одного боку, і зростанням потреб людства – з другого. Цей закон діє у кожному суспільстві, оскільки в міру розвитку суспільного виробництва, а разом з ним і людини (як особистості та продуктивної сили) відбувається поступове зростання її потреб. Схематично закон зростання потреб виглядає наступним чином:

…П' → В' → П''→ В''…

Це означає, що збільшені потреби П' (П'=П+∆П) стимулюють зростання виробництва, підвищення якого веде до зростання потреб П'', а це, в свою чергу, є причиною подальшого зростання виробництва В''. Такий процес є безперервним, оскільки потреби людини є безмежними.

Закон зростання потреб проявляється у двох формах: у зростанні особистих потреб і в зростанні виробничих потреб. Особисті потреби – це потреби в предметах і послугах особистого споживання. Виробничі потреби є загальними потребами членів суспільства в засобах виробництва, використання яких призведе до розширення виробництва матеріальних благ і послуг, а відтак і до задоволення зростаючих особистих потреб.

3. Економічні інтереси та їх структура. Економічні суперечності.

Економічні інтереси – це усвідомлені економічні потреби людей, соціальних верств, груп та класів, що знаходять своє відображення у формі поставлених цілей, конкретних завдань та дій щодо їх досягнення. Поняття «економічний інтерес» є похідним від категорії «потреба» і виступає як форма прояву економічних відносин людей.

Розрізняють класові економічні інтереси, особисті, економічні інтереси трудових колективів та держави.

Існування класових інтересів обумовлене відповідною структурою суспільства, де кожному окремому його прошарку притаманне власне коло економічних інтересів. Так, інтереси підприємця-власника відрізняються від інтересів найманого робітника. Перший зацікавлений у розширенні власного виробництва, нагромадженні капіталу; другий – у пошуках роботи, у можливостях підвищення кваліфікації тощо.

Індивідуальні інтереси виявляють відносини між окремою людиною і суспільством в цілому. Вони залежать від самого соціального суб‘єкта, його свідомості, соціальної активності, місця в суспільстві тощо. Проте важко провести межу між класовими і індивідуальними інтересами, оскільки досить часто людина виступає не тільки як представник певного класу, а і як індивід з власним баченням економічних питань.

Інтереси трудових колективів фіксуються при укладанні трудових договорів і реалізуються у процесі спільної праці, участі в розподілі прибутку, підтриманні соціального партнерства тощо.

Державні інтереси можна також назвати загальнонародними, вони полягають у створенні засобів економічної політики, розподілі національного доходу, регулюванні суспільного виробництва, проведенні політики соціального захисту населення тощо.

За умови перетину різних інтересів виникає їх конфлікт або суперечність. Саме суперечність науковці вважають важливим джерелом прогресу людської цивілізації, в тому числі й економічного. Суперечності, що властиві економічним інтересам, мають як суб‘єктивну, так і об‘єктивну основи. Перша обумовлена індивідуальним (суб‘єктивним) підходом людей до інтересів, а друга породжена відмінностями становища фізичних та юридичних осіб в процесі реалізації економічних інтересів. Проте в суспільстві кожен індивідуальний інтерес органічно пов‘язаний з колективним і суспільним інтересом. Цим створюється основа для співробітництва людей в узгодженні економічних інтересів та своєчасного розв‘язання економічних суперечностей.