Положення (стандарт) 7 "Основні засоби" визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби та інші необоротні матеріальні активи (далі — основні засоби), а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності.
Основні засоби — матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).
Об'єкт основних засобів — закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього або окремий конструктивно відокремлений предмет, що призначений для виконання певних самостійних функцій, чи відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів одного або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс — певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно.
Група основних засобів — сукупність однотипних за технічними характеристиками, призначенням та умовами використання необоротних матеріальних активів.
Об'єкт основних засобів визнається активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена.
Основні засоби можна згрупувати за наступними ознаками (рис. 6.1.).
Рис. 6.1. Класифікація основних засобів
Залежно від характеру стану основних засобів розрізняють такі види вартості основних засобів:
Первісна вартість – це історична собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів сплачених, витрачених для придбання необоротних активів.
Переоцінена вартість – вартість необоротних активів після їх переоцінки.
Залишкова вартість – це різниця між первісною вартістю та сумою зносу основних засобів. Залишкова вартість основних засобів, поряд із первісною, знаходить своє відображення у балансі підприємства. Натомість у валюту балансу включається лише їх залишкова вартість. Залишкова вартість об’єктів постійно зменшується внаслідок їх зносу.
Справедлива вартість – ринкова вартість визначена шляхом експертної оцінки, яку, як правило, визначають професійні оцінювачі.
Вартість, яка амортизується – первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.
Ліквідаційна вартість – це сума коштів, або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації необоротних активів після закінчення їх строку корисного використання за вирахуванням витрат пов’язаних з продажем або ліквідацією.
