В економічній теорії під необоротними активами розуміють вилучені підприємством з господарського обороту власні кошти, які продовжують обліковуватися на балансі.
У бухгалтерському обліку до необоротних активів відносяться активи, призначені для використання протягом періоду більше одного року (або операційного циклу, якщо він перевищує один рік). Тобто вони обслуговують декілька циклів виробництва, не змінюючи при цьому своєї натуральної форми.
Для здійснення статутної діяльності підприємствам необхідні необоротні активи, тобто засоби праці, під якими в економічній літературі розуміють річ або комплекс речей, за допомогою яких працівник здійснює вплив на предмети праці (сировину, матеріали тощо).
Від предметів праці засоби праці відрізняються тим, що багаторазово беруть участь у процесі виробництва, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, поступово зношуються і частинами переносять свою вартість на виготовлену продукцію або виконані роботи (надані послуги). Під впливом засобів праці предмети праці змінюють свої фізико-хімічні властивості та перетворюються на готову продукцію. До засобів праці відносяться машини, обладнання, інструменти тощо, тобто основні засоби підприємства.
При організації обліку необоротних активів на підприємствах необхідно керуватися такими нормативними документами:
ü Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІУ;
ü Державним класифікатором основних фондів ДК 013-97, затвердженим наказом Держстандарту України від 19.08.1997 № 507;
ü Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженим наказом Мінфіну України від 27.04.2000 № 92;
ü Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи", затвердженим наказом Мінфіну України від 18.10.1999 № 242;
ü Методичними рекомендаціями із бухгалтерського обліку основних засобів, затвердженими наказом Мінфіну України від 30.09.2003 № 561.
