Загальне уявлення про стилі одягу

Історично найбільш раннім костюмом був сувій полотна, котрим люди­на огортала своє тіло. На таких засадах існував одяг давніх єгиптян, індусів, греків, римлян. Довга спідниця, прикрашена дрібними нестроченими складка­ми на тканині, жилет на бретелях, драпірована накидка, пояс, сандалії, складний головний убір та намисто - ось елементи костюма заможних єгиптян дав­ньої пори. Простолюдини вдягались значно простіше, їх костюм складався, в залежності від статі, зі спідниці та настегнової пов'язки-фартуха.

Окремі дослідники вважають, що давні єгиптяни використовували і ши­тий одяг. Богині на розписах гробниць фараонів зображені одягнутими в сукні. Тому не виключається, що елітними прошарками давньоєгипетського суспіль­ства могло вживатись шите вбрання. І виготовлятись воно могло не тільки з тонкого льону, а й шовку і ...навіть трикотажу.

Стиль єгипетського вбрання ґрунтувався на контрастах кольору і ма­теріалів - найчастіше білого полотна і кольорових смуг опуклого фаянсового намиста, що справляло враження великого коміра; ідеалі високої стрункої, плоскої людської фігури з довгими ногами, тонкою талією і широкими плечи­ма; функціональності та елегантності одягу. Відповідно до цього стилізувалась зачіска та накладався грим. Жіноче вбрання мало щільно облягати тіло, а чоло­віче - бути подібним до трикутника в нижній частині фігури.

Дуже простим було вбрання давніх греків та римлян - хітон, хламида, фарос, гіматіон, хламіс, туніка, тога, стола, палла, пенула, лацерна. Це прямо­кутні шматки лляної чи шерстяної тканини, які задрапіровувались на фігурі та укріплювались поясом, або плащі без рукавів. Такий костюм при надзвичайній простоті покрою був, однак, зручним та підкреслював пропорційність і струн­кість людського тіла.

Греки архаїчного періоду не кроїли і не зшивали тканину. Вона закріп­лювалась на фігурі поясом і спеціальними застібками - фібулами. Тому силует вбрання визначався природними лініями тіла людини, прямокутною формою відрізу тканини та її вагою. Стиль давньогрецького вбрання ґрунтувався на ідеї функціональності одягу, його відповідності людській фігурі, простоті фо­рми. Жіночий та чоловічий костюм розрізнялись, насамперед, довжиною вбрання та прикрасами, котрі виступали як його доповнення. Іноді він допов­нювався головним убором - петасосом або пілосом. Такий капелюшок носили під час дощу або при пекучому сонці.

Греками використовувалось різноманітне забарвлення тканин, кожний колір наділявся певною символікою. Біле вбрання мали право вдягати тільки вельможі, а зелений, сірий та коричневий були кольорами вбрання простолю­динів. Чорне, темно-зелене, пурпурове та сіре вбрання носили на знак суму чи трауру. Тканина фарбувалась у різні відтінки кольору.

Римський стиль костюма сформувався під впливом давньогрецького одягу. Римське вбрання створювалось на аналогічних грецькому технологічних засадах і підпорядковувалось його естетичному ідеалові. Відмінною за кроєм була тільки тога - задрапірована на фігурі накидка, аналог давньогрецького гіматіона. Вона кроїлась не як чотирикутник, а еліпсоподібно, і виконувала не тільки функціональну та естетичну роль, а й іміджеву функцію. Право її носи­ти мав тільки дорослий вільний чоловік. І по тому, як задрапіровувалась тога, судили про культуру й освіченість її власника. Спосіб її носіння спеціально опановувався знатними римлянами і вважався мистецтвом.

Настегнова пов'язка, спідниця, коротка блузка-холі та сарі - це основні елементи традиційного костюма мешканців Індії. Сарі - це багатометровий прямокутний відріз тканини, і на сьогодні використовується як елемент по­всякденного убрання жительками півострова Індостан та острова Шрі-Ланка. Стиль давньоіндійського костюма підпорядковувався ідеї функціональної зручності одягу, дотримання природної лінії силуету, елегантності та почуттє­вості. Вбрання доповнювалося вишуканими коштовностями та гримом у жінок.

Найдавніший одяг слов'янських народів теж був незшитим. Виготовле­ний з одного або декількох шматків тканини, він огортав стан, драпірувався різними способами, утримуючись на тілі завдяки зав'язкам, булавкам чи поясу. Такими є запаска, плахта, горботка, як невід'ємні елементи українського тра­диційного жіночого костюма. Убрус, намітка чи хустка, котрими запинали го­лову жінки та дівчата в Україні, теж мали вигляд прямокутного або квадратно­го лляного, конопляного, шерстяного полотнища. Архаїчність форми таких деталей народного українського костюма засвідчує їх дуже давнє походження.

Згодом архаїчний одяг був витіснений іншим - шитим, вбранням. Зміна технологічного прийому створення одягу - скріплення її деталей швами, зумо­вила появу нових конструктивних і декоративних способів виробництва як вбрання загалом, так і його окремих деталей. Ускладнився покрій, варіативною стала і форма. Велика увага почала приділятись колірним комбінаціям як еле­менту оздоблення вбрання.

Із часів середньовіччя костюм став ознакою належності не тільки до пе­вного етносу, а й почав охарактеризовувати соціальний статус людини, перед­усім її належність до певної верстви, професію, вік, сімейний стан. Уявлення про престижність та "честь верстви" сформували певні вимоги етикету та сти­льове рішення костюма. Жорстко регламентувалось, якої довжини, кольору чи покрою має бути одяг представників різних соціальних груп. У деяких містах тогочасної Європи на центральній площі навіть встановлювався спеціальний камінь, на котрому висікались вимоги щодо вбрання, взуття, прикрас, поведін­ки жителів міста. Кожен обов'язково мав дотримуватись правил етикету.

У часи середньовіччя європейський костюм складався, насамперед, з шитих елементів. Йому властива ще одна технологічна особливість: застосу­вання різних пристосувань типу "шнурівки". Такий костюм отримав назву "футлярного". Він став значно декорованішим, ніж в попередню епоху - за доби античності, й увага насамперед приділялась його силуету та технології виготовлення. В ньому поєднувались різні за призначенням предмети: натіль­ний, нагрудний, стегновий (поясний) одяг, головні убори, взуття. Такий розпо­діл обумовлювався кліматично-сезонним своєріддям конкретної місцевості, а також традицією носити різні набори одягу на вулиці чи в оселі, на свято або у будень, повсякденно чи при особливих ситуаціях. Від вбрання вимагалась ансамблевість (від француз. ensemble- "разом"). Іншими словами, одяг, взуття, головні убори, прикраси повинні були гармонійно підбиратися. Вони мали пов'язуватись один з одним загальною художньою ідеєю, при збереженні фун­кціональності кожного з них. Від усіх елементів зовнішнього вигляду людини вимагалась усталена стильова єдність.

За доби середньовіччя сформувались два стилі костюма - романський та готичний. Художня основа романського стилю становить собою суміш анти­чних, візантійських традицій і традицій щодо вбрання "варварських" народів. Таке вбрання складалося зі сорочкоподібного нижнього одягу з вузькими рука­вами, наверх котрого одягалось подібне за кроєм верхнє вбрання, але з широ­кими рукавами. Костюм доповнювався плащем; штанами (у чоловіків), покри­валом для голови (у жінок). Тканина не тільки зшивалась, шви оторочувались додатково тасьмою, що їх укріплювало та загалом оздоблювало одяг. Широко­го побутування набула вишивка. Краї вбрання прикрашались декоративною вишитою каймою, а у заможних людей додатково дорогоцінним камінням і золотими пластинками.

Поступово такому костюму приходить на зміну інший - готичний. Го­тичний стиль одягу вирізняється своїм світським характером, дотриманням у силуеті ліній людської фігури, багатством колористичного рішення, технологі­чною досконалістю крою та шиття. Його жіночим ідеалом стала тендітна, гра­ційна, струнка, худорлява жінка, а чоловічим - не хоробрий, суровий воїн, а вишуканий лицар. Улюбленим кольором вбрання чоловіків став жовтий. Зага­лом використовувались яскраві контрастні поєднання - блакитної та жовтої, зеленої та червоної барв тощо. Художні книжкові мініатюри змальовують своєріддя такого вбрання.

Жіночий костюм складався з сукні, яка щільно прилягала до фігури і мала вузькі рукава; жилетки, котрій властиве таке ж силуетне рішення; знатні жінки наверх цього одягали ще й сюрко - верхній одяг із декольте, тобто вели­ким вирізом, рукавами чи без них, та пояс. Голова покривалась тонким покри­валом. Загалом у костюмі підкреслювалась лінія стегон, його силует мав "8" подібну форму. Він доповнювався прикрасами, головним убором, рукавицями, туфлями з дуже витягнутими, довгими носами. Одяг бідноти складався з сукні з довгими рукавами, фартуха або короткої нижньої спідниці, накидки для го­лови, простого взуття.

Не менш яскравим і різноманітним за цієї доби був чоловічий костюм. Спідниця або вузькі штани, сорочка, пурпуен - особлива куртка, жилет, плащ, пояс, черевики з довгими гострими носами, найчастіше червоного кольору. Він був більш ексцентричним за жіночий. У ньому використовувались додаткові пояси, підв'язки, червоне та біле забарвлення або контрастне колористичне рішення, екстравагантний покрій (наприклад, різна конфігурація рукавів чи їх довжина), срібні дзвоники, шнури, бахрома як елементи декору, іноді на гру­дях носили шийні хустки.

Декоративно-функціональний одяг носили і за доби Відродження. Він теж мав досить складну семантику, символізуючи, крім етнічних ознак, ще й стать, походження, вік, сімейний стан, соціальний статус, настрій людини. Але форми європейського костюма цієї пори стали іншими, ніж за часів середньо­віччя. І в чоловікові, і в жінці в цей час поціновується "життєва сила" - міцне тіло, зрілість, здоров'я. Це не епоха манірності, меланхолії чи зніженості, що визначило самобутність костюма стилю Ренесансу. В одязі всіляко почала підкреслюватись привабливість здорового, міцного, статного тіла. Для цього використовувались щільні і важкі тканини, такі як парча та оксамит. Щоб люд­ська фігура справляла враження дорідності, практикувалось вживання особли­вої - ватної, підкладки. Це властиве і жіночому, і чоловічому вбранню. Нове стильове рішення костюма зумовлювалось передусім зміною світоглядних по­зицій за часів Відродження. Антропоцентризм світогляду людини Ренесансу спричинив нові вимоги до її одягу. Стильова своєрідність костюма даного пе­ріоду особливо притаманна вбранню міських жителів та представників аристо­кратії.

Картини художників Відродження фіксують самобутність убрання цієї доби. Пригадаймо "Джоконду" Леонардо да Вінчі, "Донну Велату" або "Німу" Рафаеля Санті, "Портрет Франциска І" Жана Клуе або "Портрет подружжя Ар-нофіні" Яна Ван Ейка.

З добою Відродження пов'язане виникнення такого соціально-куль­турного явища як мода. Тривалий час форма традиційного для певної людської спільноти костюма змінювалась повільно. Його еволюція грунтувалась на тих економічних та соціально-культурних змінах, котрі відбувались у конкретній країні або регіоні. З ХІУ-ХУ століття культурна ситуація в Європі зазнала змін. Поява мануфактурного виробництва тканин, великі географічні відкрит­тя, посилення торговельних зв'язків у межах національного ринку та на рівні міждержавних контактів, зростання кількості міського населення стимулювали послаблення етнічно-культурного ізоляціонізму, який тривалий час панував у Європі. Це спричинило запозичення форм зразків одягу чи його окремих еле­ментів представниками різних етносів. Як правило, перевага надавалась кос­тюмові жителів найбільш впливових і економічно процвітаючих міст або регі­онів. Наприклад, в XV столітті таким "центром наслідування" була Венеція, одне з найбагатших та політично впливових міст тогочасної Італії. Венеціансь­кий костюм отримав загальноєвропейське визнання. Масове стихійне захоп­лення стильовим рішенням вбрання отримало назвумода (від лат. modus -"спосіб", "правило", "міра").

На відміну від стилю одягу, моді притаманні більш короткочасні та поверхневі зміни силуету, декору, технологічної специфіки пошиття вбрання. Популярність того чи іншого модного елемента костюма є швидкоплинною. Об'єктом наслідування може стати будь-що: новизна покрою, оригінальне оздоблення, колористичне рішення одягу, незвичайний головний убір чи нові елементи вбрання і тому подібне.

З XVI століття в культурі та мистецтві Європи одним із головних стилів стає стиль бароко. Він знайшов втілення і в костюмі тогочасних європейців. Бароко прагне проголошувати велич і пишноту, урочистість та вишуканість, поєднувати реальність й ілюзію, тяжіє до складних ансамблевих форм. Костюм стилю бароко втрачає функціональність (мається на увазі передусім вбрання аристократії та міських жителів). Його характерними ознаками стали відсут­ність натуральної лінії в силуеті, котра притримувалась природних пропорцій тіла людини; багатошаровість; наявність великої кількості деталей; складний декор. Особливо своєрідним стало жіноче вбрання.

Заможні міщанки та аристократки змушені були носити з раннього під­літкового віку особливі металеві конструкції - корсети, поверх яких одягались сукні. Корсети, вага котрих сягала іноді 15-25 кг, стягували нижню частину грудної клітини і живіт, що надавало фігурі стрункості. Зручним таке вбрання навряд чи хто назве, адже одягнутися в нього самостійно жінка не була спро­можна. У цей період особливою шаною у дворянсько-аристократичних колах користувався іспанський костюм, своєрідним елементом котрого, крім корсета, був жорсткий, складний за конструкцією, комір - "млинарське жорно".

Уявлення про убрання цієї пори дають портрети, написані відомими ху­дожниками XVII століття - Дієго Веласкесом, Пітером Пауелом Рубенсом, Антонісом ван Дейком, Якобом Йорданом, Рембрандтом ван Рейном та інши­ми. Особливо вражає складність, пишність, важкість, урочистість парадного костюма інфанти Маргарити на картині, роботи Д. Веласкеса (1660 р.).

Тенденція стилю бароко до нефункціональності, декоративності та представництва одягу досягла вершини у своєму розвиткові у першій половині XVIII століття. Костюм, і чоловічий, і жіночий, набув у цей час театрально-бутафорських рис. Такий стиль отримав назву рококо (від француз, госаille -"декоративний мотив у вигляді черепашки"). Сама назва стилю зазначає його найхарактернішу ознаку - складність і вишуканість форми, дотримання ліній силуету предмета, й одягу в тому числі тих, котрі нагадують стилізований кон­тур черепашки. І хоча він проіснував недовго, але його вплив на європейську культуру, і моду костюма зокрема, відчувався ще до кінця XVIII століття. Стиль вбрання "вершків суспільства" за доби рококо склався під впливом фра­нцузького костюма.

Персонажі "Портрету Дами в блакитному" Томаса Гейсборо або карти­ни "Шлюбний контракт" Уїльяма Хогарта, одягнуті у парадне вбрання цього стилю, дають уявлення про його художню концепцію, складність форми і де­кору, своєріддя обрису силуету, специфічність зачіски. Пластичний образ кос­тюма рококо яскраво відображав світоглядні та естетичні погляди елітних верств населення Європи XVIII століття - зорієнтованість на світ людської чуттєвості, залежність від громадської думки, ритуалізацію дій, еротизацію вбрання, підкреслені інтимність та естетизм одягу, поведінки, побуту.

У XIX столітті загалом опоетизовується романтичний стиль вбрання, особливо це властиве жіночому парадному аристократичному костюмові. Важ­ливу роль у його естетично-пластичному рішенні відігравала тканина - найча­стіше легка і світла, переважно однотонна. Вона легко драпірувалась, створю­ючи потрібний "романтичний ореол". Своєрідним було конструктивне рішення жіночого плаття початку XIX століття - підкреслення лінії грудей за допомогою високого шдпоясування, котре зустрічалось в окремі періоди давньогрець­кого та готичного костюма. Певна подоба до жіночого вбрання італійського Відродження спостерігається у сукнях середини XIX століття. До того ж у жі­ночому вбранні цього періоду можна знайти й елементи костюма бароко. У чоловічому одязі новинкою є поява фраку, смокінгу, циліндра тощо. Він грун­тувався на стилістичному рішенні англійського костюма.

Англійський костюм виник у XVIII столітті на противагу французькій версальській моді в чоловічому вбранні. Французи використовували куртки та кюлоти - короткі панталони. Англійцями було запропоновано практичний кос­тюм, який складався з фрака, вузьких штанів, поверх нього одягався редінгтон, доповнювався сорочкою, галстуком, шляпою і чобітьми. Під впливом чолові­чого костюма в Англії вже у 80-х роках XIX століття виник костюм, до складу котрого входили пряма спідниця та жакет із коміром і лацканами. Доповнюва­вся він блузою, шляпкою та туфлями.

На початку XIX століття основним вбранням аристократок є шмиз - сорочкоподібна сукня з короткими рукавами та овальним вирізом, котра певною мірою нагадує античну туніку. Популярністю користувалась завищена лінія талії. Шляпи в цей час носять найрізноманітніші: у вигляді циліндра, берета, тюрбанів, шолома тощо. Взуття теж віддалено нагадувало античне - воно низьке, без каблука, плоске, в ньому часто застосовувались шнурки. Коштов­ності також стилізувались подібно античним. Популярністю користувались камеї, браслети на ногах та руках, персні, діадеми, довге намисто та інше. В холодну пору року вбрання доповнювалось пальтом (суконним чи хутряним).

Чоловічий костюм у цей час став більш простим. Від нього вже не вима­галось бути рясно оздобленим та розкішним. Він повинен був мати гарний по­крій та пошив, щоб вважатися елегантним. Чоловіче вбрання складалось із фраку (найчастіше темного кольору), жилету (переважно з різнокольоровим візерунком), сорочки (білої), брюк, галстука, носків, високих чобіт або череви­ків, пальто-редінгтону. Денний костюм доповнювався циліндром, на свято і до формового костюма одягався капелюх (трикутний чи з двома краями). Такий стиль вбрання отримав назву ампіру. У світі моди умови в цей час диктує Франція (жіночий одяг) та Англія (чоловіче вбрання).

З 20-х років XIX століття до жіночого гардероба входять блузи. Знову починають вживатися корсети. Зазнає змін і жіноча сукня, в котрій особливо очевидно почали проступати сентиментальні мотиви. У ній змінюється силует, вона стає приталеною по лінії талії або трохи нижче, розширяються рукави (іноді вони були такі великі, що утримувались спеціальним каркасом з китово­го вусу), збільшується декольте, відкриваючи при цьому й плечі. Сильно від­крита шия і плечі дозволили "виділити" голову, в моду знову входять складні зачіски, коротка стрижка "а ля Тітус" виходить зі вжитку. Продовжують вико­ристовуватись капелюшки, форма яких подібна найчастіше до чепчика. їх оздоблення стає досить складним, використовуються стрічки, живі та штучні квіти, банти, мереживо. І тільки до вечірніх суконь продовжують одягати тюрбан. З'являється знову взуття на високих підборах, яке вважається найбільш принадним. З гардероба дам у цей час зникли пальто, їм на зміну прийшли те­плі сукні без декольте, широкі пелерини, шалі, квадратні хустки або хутряні боа.

З 30-х років даного століття рукава суконь стають більш вузькими, зме­ншується або зникає декольте, більш вузьким стає ліф, розширюється спідни­ця, котра кріпиться на обручах (широкі криноліни стають особливо модними з 50-х років XIX століття завдяки французькій імператриці Євгенії). Тяжкі тка­нини (оксамит, парча) в цей час використовуються рідко, їм на зміну прийшли легкі різнокольорові тканини. Виникає інтерес до форми середньовічних при­крас. Такий стиль вбрання отримав назву романтичного. Він мав підкреслю­вати жіночий ідеал тієї пори - скромної жінки, доброї господині та хорошої матері. Його естетика підпорядковувалась такій вимозі.

Стиль чоловічого вбрання практично не зазнав змін до кінця 70-х років XIX століття, змінювались тільки його окремі деталі, передусім, матеріал, а не силует чи покрій. Після 1875 року розпочав формуватися новий тип чоловічого вбрання, котрий спостерігається і на сьогодні: піджак, брюки, жилет, з одного матеріалу; сорочка; туфлі, черевики, сандалії; галстук; капелюх.

Зазнає змін жіноче вбрання. Цей період історії розвитку жіночого кос­тюма можна охарактеризувати "періодом різних стилів". Із 1867 року виходить із вжитку кринолін. Набуває поширення англійський костюм. Одночасно в Америці, Німеччині, Австрії та багатьох інших європейських країнах став мод­ним силует сукні бароко. Але в Англії та Франції спостерігається інтерес не до естетичного ідеалу жінки "рубенсівського типу", а ідеалу стрункої жінки. Тому в цих країнах перевага у вбранні надається стрункій лінії силуету. Серед пред­ставниць буржуазії та аристократії, які надавали перевагу "макартівському" стилю, популярним був одяг, подібний за своїм рішенням до костюма бароко (Названий на честь австрійського художника Ганса Макарта). Таке вбрання прикрашалось важкими воланами, вишивкою, тасьмою, ґудзиками, штучними квітами. Шилось воно, насамперед, з оксамиту. Стиль прерафаелітів, пропо­нував жіноцтву лінію сукні, що підкреслювала стрункість жінки, але при цьому ігнорував велику кількість елементів декору та їх складність. У ньому важливу роль відігравав турнюр - конструкція, на яку одягалась спідниця, що перебі­льшено підкреслювала її задню частину. Спрощення жіночого і чоловічого вбрання почало спостерігатись тільки в XX столітті, коли увага стала приділя­тись не тільки його декоративності, а й функціональності.

Сучасний стиль жіночого вбрання виникає, власне, з 20-х років минуло­го століття. У моді в цей час фіксується докорінна зміна - зменшується дов­жина жіночого одягу. - Надається перевага естетичному ідеалу "жїнки-хлопчика". Стиль гарсон використовував сорочкоподібне плаття, довжина котрого була трохи нижча колін; пояс; прозорі панчохи тілесного кольору; гос­троносі туфлі, шляпку, яка нагадувала казанок; коротку стрижку. Його ідеалом стала німецька актриса Грета Габро.

Різка зміна жіночого вбрання відбулась у 1947 році. Вона пов'язана з ім'ям відомого художника-модельєра XX століття - Крістіаном Діором. Ним був запроваджений стиль "нью лук", фактично неоромантичний стиль. У моді чоловічого та жіночого вбрання формується низка стилів, котрі побутують і в наш час, поряд з романтичним стилем.

Джинсовий стиль виник наприкінці 50-х - початку 60-х років. Із джин-су шили і продовжують шити брюки, спідниці, куртки, сукні, головні убори, сумки та подібне. Його характерною ознакою є спортивна зорієнтованість, на­явність великої кількості кишень, металеві ґудзики, значна кількість блискавок, прикрашання строчкою, дуже раціональний покрій. Нині він набув ознак кла­сичного стилю, що продовжує зберігати популярність і зазнає тільки незнач­них змін. Останнім часом спостерігається тенденція створення виробів з джин-су на засадах романтичного стилю (як елементи декору вживається вишивка, аплікація тощо).

Фольклорний стиль або стиль селянського вбрання (кантрі-лук) про­понує одяг для відпочинку, домашнє вбрання, в котрих використовують мотиви народного костюма. Він виник в 50-х роках XX століття внаслідок зростання інтересу до традиційного народного убрання різних країн. Ним використову­ється покрій, образ, мотиви та окремі елементи декору, властиві народному одягу деяких народів, наприклад, індусів, росіян, монголів тощо.

Матроський стиль - це стиль літнього вбрання, характерними рисами котрого є спідниця в складку, широка блуза з матроським комірцем чи жакет, який носять з майкою або яскравою блузою всмужку. Його популярними ко­льорами є білий, синій і червоний. У якості декоративного елемента часто вживаються канти й емблеми.

Спортивний стиль орієнтується на зручне, практичне та красиве вбрання. У ньому використовуються куртка, майка, жакет дзюдо, матроський костюм, сумка на довгому ремінці, іноді гольфи. Він може використовуватись і в якості ділового вбрання, і як стиль одягу для відпочинку.

Військовий стиль - це стиль, у межах котрого широко застосовуються елементи форменого військового одягу різних народів (силует, елементи деко­ру тощо).

Дифузний стиль виник наприкінці 80-х років XX століття. Ним пропо­нується еклектичне вирішення вбрання: поєднання легкої сукні та піджака, спортивних брюк і романтичної блузки тощо. Але його вимогою є створення ансамблю різностильових предметів. Це авангардний напрям сучасної моди, котрий користується увагою, передусім, молоді.

Класичний стиль є передусім стилем ділового вбрання, основою якого є англійський костюм. Класичний костюм - практичний, він гарно сидить на фігурі, в ньому обмаль декору, він надає своєму власникові образ респектабе­льної і ділової людини. Для його пошиття використовуються неяскраві ткани­ни, найчастіше однотонні. Класикою вважається також маленька сукня "для коктейлю" і костюм, запропоновані французьким художником-модельєром Габріель Шанель. Класичний стиль користується популярністю упродовж ба­гатьох років. Особливо актуальним він став із середини 80-х років XX століття, і з того часу продовжує залишатися актуальним. Особливо вживаним він є при створенні моделей ділового костюма та вечірнього урочистого вбрання.