Праця сучасного художника-модельєра екстра-класу є творчим процесом, внаслідок котрого з'являється особливий твір ужиткового мистецтва. Одяг "від кутюр" оцінюється як твір прикладного мистецтва, адже він створюється в одиничному екземплярі на засадах новизни, неповторності, унікальності виробу. Його поява грунтується не лише на технологічній майстерності дизайнера та його асистентів, а й на їх фантазії, уяві, натхненні, інтуїції, ерудиції. Від ексклюзивного одягу вимагається не тільки технологічна, конструктивна, стилістична досконалість, він повинен бути принципово новіш хоча б в окремих своїх елементах.
Підґрунтям новаційної діяльності художника-модельєра може виступити багато чинників: ознайомлення зі зразками вбрання народів світу; вивчення історії костюма, передусім європейського; нове наукове відкриття, на основі якого виникає новий технологічний прийом; поява новітніх матеріалів; вивчення різних предметних форм природного середовища, які навіюють уявлення про новий силует чи кольорове поєднання; власна фантазія абощо.
Створення принципово нового елемента костюма є досить рідкісним явищем у світі сучасної моди. Найчастіше новацією виступає запровадження предмета, котрий використовувався раніше у традиційному костюмі певного народу або аристократичному костюмі якоїсь епохи.
Наприклад, у 1955 році французькі художники-модельєри Юбер Жива-нші та Кристобаль Баленсіага здивували публіку сукнею-сорочкою. Це був період масового захоплення вбранням неоромантичного стилю, у витоків котрого стояв П'єр Карден.
Ідея сукні-сорочки була не новою в історії європейського костюма, прототипом такого одягу була сукня стилю ампір - шмиз. Така ж ідея використовується і в традиційному вбранні багатьох народів, зокрема в українському народному жіночому костюмі. У 20-х роках народний костюм Київської губернії, котрий складався з юбки (верхньої кофти), плахти (спідниці), довгої сорочки з розширеними рукавами та подолом, надихнули на оригінальне конструктивно-стилістичне рішення відомого російського модельєра Надію Ламанову. Роботи Н. Ламанової, В. Мухіної та Є. Прибильської, з якими вони виступили на Всесвітній виставці у Парижі у 1925 році, були навіть удостоєні "Гран-прі". В колекції використовувалась ідея вживання довгої сукні, котра нагадувала жіночу сорочку традиційного слав'янського убрання. Новаторська діяльність Ю. Живанші та К. Баленсіага полягала у повторному запровадженні сукні-сорочки. "Нове - це добре забуте старе", - колись по-філософськи зазначила білошвейка французької королеви Марії-Антуанетти.
Однак, ідея використання плаття, силует та покрій якого нагадують сорочку, в 50-х роках не прижилась серед масового споживача. Своїм "другим народженням" таке вбрання зобов'язане іншому європейському художникові-модельєру - їв Сен-Лорану. Власне, в сучасну моду його увів саме він, запропонувавши сукню, вільну до талії та вузьку в стегнах, котра доповнювалась шкіряним або тканинним поясом. Деякий час така сукня мала комірець, подібний до коміра чоловічої сорочки. Згодом його вживання стало необов'язковим. А своєю значною популярністю сукня-сорочка зобов'язана американському дизайнеру одягу Ральфу Лорену. Визнання такого вбрання та масове захоплення ним відбулось у 80-х роках XX століття. Модифікацією сукні-сорочки є су-кня-блузон, яка у верхній частині повторює обриси блузона, а в нижній щільно обтягує стегна. Нижче талії воно доповнюється поясом або має підкреслення резинкою, котра втягнута у куліску.
Новим предметом гардероба сучасної жінки став бодисьют, запроваджений американським художником-модельєром Донною Каран. Це своєрідний цільнокрійний "гібрид" кофточки або светра з трусиками. Ідея Каран оригінальна, вона виявилась плідною для світу сучасної моди. Бодисьют дає можливість у поєднанні зі спідницею з такого ж матеріалу створити оригінальний ансамбль жіночого вбрання стрункого, вишуканого і зручного силуету. Він нагадує сукню, особливо при використанні додатково пояса. Тут одна деталь костюма не накладається на іншу, що створює можливість підкреслити стрункість власниці такого одягу.
Пошити бодисьют можна з різних матеріалів: шовкового крепу, тонкої шерсті, трикотажу тощо. Основна вимога до таких тканин - вони повинні бути досить м'якими; якщо це потрібно, еластичними; легко драпіруватись. При його створенні досить часто застосовується еластичне мереживо. Новація Д. Ка-ран не тільки вплинула на сучасну манеру жінки одягатися, а й стимулювала розробку нових видів еластичних та трикотажних тканин, нових матеріалів, наприклад, лайкри. Завдяки останній тканина набуває значної еластичності, що робить можливим м'яке драпірування одягу, пошитого з такого матеріалу. Трикотажна еластична тканина легко розтягується і повертається до своєї первісної форми. В бодисьюті можна піти на роботу, якщо доповнити його піджаком, чи використати в якості повсякденного домашнього одягу, або вжити як вбрання для прийому гостей. Все залежить від його кольору, тканини, предметів костюма та аксесуарів, які доповнюватимуть це вбрання.
Поява такого різновиду жіночого вбрання, як постійного елемента гардероба сучасних європейок та американок, зобов'язана передусім фантазії конкретного дизайнера - Донни Каран. Запропонований нею одяг виявився потрібним сучасній жінці. Його своєрідним прототипом виступив пляжний костюм та спортивне вбрання. Новаційність діяльності художника-модельєра полягала у створенні нового предмета жіночого вбрання та в незвичному поєднанні його з іншими елементами сучасного жіночого одягу.
Новаційність творчості дизайнера може також виражатися в тому, що він вперше почав вживати певну тканину або матеріал для якогось елемента костюма, котрий раніше ніколи не використовувався до нього відомими європейськими кутюр'є. Так в 1965 році паризький художник-модельєр П'єр Карден зробив справжній фурор у світі моди, запропонувавши чоловіче вбрання зі шкіри: куртки, піджаки, плащі, брюки тощо. Але використання шкіри, як матеріалу для пошиття вбрання, далебі не нове в історії людської культури. Пригадаймо хоча б шкіряні піджаки, які були популярні в 20-30-х роках XX століття (період громадянської війни, індустріалізації та колективізації) в Радянському Союзі. Шкіру використовували аборигени Північної Америки, де вона досить своєрідно оброблялась, мова йде про замш. Високого рівня обробки шкіри досягли народи Азії, де теж практикувалось пошиття одягу зі шкіри. Адже, шкіра є міцним і довговічним матеріалом. Пошитий з нього одяг практичний і довговічний. Таку одежу застосовували в Європі, передусім, представники деяких професій, наприклад, моряки. П. Карден по-новому оцінив можливості даного матеріалу. Його ідея виявилась плідною, одяг зі шкіри почав користуватися популярністю, насамперед, у середовищі споживачів молодого та середнього віку. Згодом і жіночий гардероб збагатився таким вбранням. У наш час спостерігається чергове зростання інтересу до одягу зі шкіри.
Келвін Клайн був першим художником-модельєром, який розпочав шити спортивне та ділове вбрання з шовкової тканини. Тривалий час шовк вважався виключно тканиною для святкового одягу. До того ж його сприймали як тканину, котра швидко виходить з ужитку через свою недовговічність і тендітність. К. Клайн докорінно змінив уявлення сучасних споживачів та дизайнерів про дану тканину. Він розкрив її естетичні та технологічні можливості - підкреслив, що шовк є особливо блискучим матеріалом, котрий легко драпірується та фарбується в різноманітні кольори. Модельєр створює з шовку різноманітні предмети жіночого гардероба: брюки, блузи, спідниці, костюми, сукні. Вони елегантні і практичні. Напрям своєї манери в моді американський художник-модельєр охарактеризовує як створення "сучасного одягу для сучасної жінки".
Іноді художник-модельєр може створити вбрання, котре раніше не використовувалось. Його своєрідність зумовлена конструктивною новизною або новизною його функціонального призначення. Нині в європейських і американських країнах широко використовується плаття для коктейлю. Такої сукні в гардеробі сучасної жінки раніше не було. В урочистих ситуаціях використовувались вечірні сукні. їх шили з дорогих тканин, найчастіше оксамиту або шовку. Декор такої сукні був незначним і елегантним. Досить часто подібна сукня була дуже довгою - "до підлоги". її доповнювали дорогоцінностями та хутром, як аксесуарами. В побуті, наприклад, при святкуванні сімейних ювілеїв, застосовувались святкові сукні. їх шили з менш дорогої тканини, однак вони рідко мали значну довжину. Святкову сукню часто рясно оздоблювали. При можливості жінка доповнювала її коштовностями, але найчастіше біжутерією. Плаття для коктейлю є немов би проміжним варіантом між вечірнім та святковим. Така сукня створюється з дорогої тканини, але прикрашається досить стримано. Вона не є довгою, у неї простий силует - приталений або прямокутний за формою. У ній можна відвідати ресторан, завітати в гості, сходити на музичний вечір або потанцювати на дискотеці. Ідея його створення належить Габріель Шанель.
Нею ж запропонована ще одна новинка жіночого костюма, котра отримала назву свого винахідника. Костюм-шанель має певну конструктивну особливість. Тут піджак не має комірця та лацканів, формою покрою нагадуючи морський кітель. Таке вбрання - елегантне та жіноче. Його можна використовувати і в урочистих випадках, і як діловий костюм. У 60-х роках минулого століття його найчастіше шили з грубого за структурою твіду, декоруючи у морському стилі. Сучасна мода пропонує й інші варіанти матеріалу, кольору та оздоблення. Але покрій такого вбрання не зазнав суттєвих конструктивних змін.
Принципово новим явищем в історії костюма стала поява одягу-міні, ідея котрого належить американському художникові-модельєру Мері Куант. Свою урочисту ходу таке вбрання розпочало в Англії в 60-х роках XX століття. М. Куант запропонувала не тільки конструктивну новинку костюма, зменшивши його довжину вище колін. Вперше за всю історію жіночого вбрання воно набуло такої довжини. Нею був запроваджений новий естетичний ідеал жінки, котра має носити подібне вбрання - стрункої, з плоскою спортивною фігурою, високої на зріст, із формами тіла, які властиві підліткам-акселератам. Завдяки вдалій рекламній кампанії та принадності манекенниці Леслі Хорнбі-Твіггі мода на міні-вбрання стала популярною. Вже декілька разів спостерігався "міні-ренесанс" на теренах європейської та американської моди. За свою новацію Куант була навіть у 1966 році нагороджена орденом Британської імперії за заслуги в британському експорті.
Дизайнер може створити незвичний костюм, застосувавши нові, оригінальні аксесуари чи способи оздоблення одягу, надавши незвичних форм дрібним елементам вбрання. Наприклад, світ моди здивував американський художник-модельєр Тод Олдем. Він створює оригінальний і красивий одяг, застосовуючи простий, класичний силует. Але в його виробах вражають ... ґудзики: у вигляді собачок, кісток, фруктів, овочів, чайників, годинників і тому под. Його відома фірмова сорочка білого кольору з такими ґудзиками користується незгасаючою популярністю у покупців. Фантазія автора не має меж. Ним можуть використовуватись, навіть, пробки від винних пляшок чи старовинні монети в якості ґудзиків.
Новаторський підхід Т. Олдема ґрунтувався виключно на його невичерпній фантазії. Завдяки цьому він вдихнув "нове життя" у петлі та застібки, використавши їх як своєрідну оздобу. Зараз модною новинкою вважається застібка-клевант. Ця відома в історії костюма деталь одягу робить звичайний, за класичним покроєм, предмет оригінальним та вишуканим. Красивою оздобою вбрання в Олдема може виступити й обточна петля, якщо її зроблено з тканини іншого кольору, ніж саме вбрання.
Новаційний підхід дизайнера до формотворення в дизайні одягу також полягає у поєднанні різних стилів. Наприклад, через вживання елементів класичного і романтичного стилів можна досягти особливості виразності ділового костюма та підкреслити жіночість його власниці.
Використання дизайнером незвичних матеріалів для аксесуарів чи деталей одягу, вживання незвичних форм або технології їх створення формують авангардний стиль у сучасній моді. Ідеї Тода Олдема є плідними та перспективними для сучасної модної індустрії. Вони знаходять позитивний відгук і в споживачів, оскільки розширюють уявлення про можливості окремих елементів вбрання. Завдяки фантазії художника-модельєра одяг набув багато нових елементів, засобів і способів декорування. Його естетична функція отримала нове джерело формотворення. Завдяки новаціям дизайнера збільшилась можливість створення багатоваріантної одежі у вбранні "масового споживання".
Загалом у витоків новацій художника-модельєра стоять його власний життєвий досвід, рівень освіченості, здатність не по-буденному оцінювати ті чи інші предмети костюма, котрими багата історія людського вбрання, політ фантазії, гра уяви, інтуїція, наукові та технологічні відкриття. І чим оригінальнішою та привабливішою буде його новинка, тим більшим стане його визнання у світі сучасної модної індустрії та дизайну одягу, за умови її практичної значущості.
Теми рефератів:
• Мій улюблений художник-модельєр.
• Коко Шанель.
• Сучасний американський дизайн одягу: специфіка та основні напрями.
• Відомі українські художники-модельєри.
• Італійський дизайн: своєрідність та основні етапи розвитку.
