Кожен костюм створюється на основі низки виражальних засобів, які використані за певними правилами. Тобто, він має власну композицію, основними елементами якої є силует, лінії, пропорції, колір, маса, оздоблення виробу, художні властивості матеріалу, з котрого він зроблений. Використовуючи їх, художник-модельєр організовує, формує, "будує" костюм. Іншими словами, композицією костюма є поєднання всіх елементів його форми в єдине гармонійне ціле, яке виражає певний образний, ідейно-художній зміст.
Обрис костюма називається його силуетом. Він є своєрідною "тінню" одежі. Тобто, силует- це площинне зорове сприйняття об'ємних форм одягу, яке чітко обмежене його формою.Незважаючи на багатоманітність та неповторність убрання минулих часів і сьогодення, будь-який костюм "вписується" в одну з простих геометричних фігур, наближених за висотою і шириною до пропорцій людської фігури — прямокутник, трикутник, трапецію, овал. Мається на увазі, загальне враження, яке він викликає при розгляді його на людині в профіль або фас.
Найбільш вживаним в історії костюма є прямий силует. Він підходить людям різних вікових груп, є доречним на будь-якій фігурі, як і дещо розширений знизу -у вигляді трапеції. Людині з високим зростом чи худорлявій, як правило, пасує силует, щосправляє враження трикутника. Він виникає внаслідок значного розширення одягу знизу або в плечах. Овальний силует костюма порушує природні пропорції будови людського тіла, тому сприймається як щось нестійке та неврівноважене. Це обумовлює рідкість його застосування. Модним такий силует буває не часто. При формі силуету, котрий нагадує "пісочний годинник", симетрично один до одного розміщуються два трикутники або трапеції. Такий силует називається приталеним. Особливо принадно він виглядає при контрасті тонкої талії людини з скульптурно-чіткими чи вільними, легкими формами верху і низу вбрання.
Геометрична форма костюма створюється певними лініями, зовнішніми та внутрішніми, котрі обумовлюють характер її розчленування. Силуетні лінії формують обрис убрання. Тобто, це зовнішні лінії, які обмежують силует костюма. Завдяки фасонним, або модельним, лініям підкреслюються його особливості, наприклад, лінія рукава "реглан" чи вточного рукава. Іншими словами, це внутрішні лінії костюма, які підпорядковані силуету, залежать від покрою одягу, підкреслюють загальну своєрідність убрання. Специфіку покрою костюма визначають конструктивні лінії - лінії, за допомогою котрих утворюється його форма в просторі, необхідна для окреслення силуету і правильної посадки одягу на фігурі людини. Від них залежать декоративні лінії костюма. Вони виділяють важливі для зорового сприймання елементи одягу, наприклад, кишені чи зборку. Тобто, це лінії, за допомогою яких оздоблюється костюм.
За своїм направленням внутрішні лінії поділяються на вертикальні, горизонтальні та діагональні. Кожна з них по-особливому впливає на зорове сприйняття та естетичну оцінку людської фігури, одягнутої в певний костюм. За характером виникнення вони бувають суцільними, тобто реальними лініями членування геометричної форми костюма, та перериваними - ілюзорними лініями поділу форми убрання на окремі частини.
Вертикальні лінії, утворені поздовжніми швами, тонкими вертикальними смужками на тканині тощо, немов би зменшують ширину одягу і людської фігури, надають останній певної стрункості. Наприклад, подібне вбрання бажане для жінки "рубенсівського типу". Костюм із такими лініями буде маскувати недоліки її статури.
Горизонтальні лінії формуються неширокими горизонтальними смужками тканини, підрізною лінією талії, широкими манжетами, горизонтальними зборками і подібним. Завдяки їм виникає враження масивності, дорідності, навіть, кремезності фігури. Так широкий пояс або об'ємні рукава на вбранні будуть підкреслювати повноту людини. Вони більш доречні, наприклад, стрункій високій жінці.
Діагональні лінії надають динамічності формі костюма, особливо при їх асиметричному розміщенні. За їх допомогою можна досягти оригінального художнього оформлення одягу чи замаскувати дефекти людської фігури. Аплікації, драпірування, асиметричність застібки абощо здатні виступити в якості центра композиції, тобто відіграти роль того елемента вбрання, який першим "кидається у вічі".
Однак, щоб привести частини композиції костюма до стану візуальної рівноваги, потрібно дотримуватись правила трьохкомпонентності: якщо використано певний елемент у художньо-конструктивній організації вбрання, йому потрібна "відповідь". Так, коли на одному плечі сукні є аплікація, то схожа деталь має бути ще й на її рукаві або спідниці, тільки в іншому масштабі. Або якщо костюм укладено на основі асиметричності та контрасту чорного й червоного кольорів, доречним є застосування третьої барви, котра пасує власникові вбрання. Це може бути забарвлення, наприклад, прикрас чи взуття та сумки.
Важливу роль у загальній композиції костюма відіграють пропорції його елементів та їх підпорядкованість і пропорційність один одному. Пропорції - це співвідношення частин костюма за величиною між собою та відносно людського тіла.Відносна довжина та ширина убрання, обсяг ліфа й спідниці, розміри рукавів, кишень, коміра та деталей формують думку про їх домірність чи недомірність фігурі людини, принадність або відразливість вбрання. Від них залежить характер упорядкованості та узгодження основних елементів композиції костюма. Найбільш принадними вважаються співвідношення, котрі наближаються до природних пропорцій тіла людини та пропорцій "золотого перетину". Так лінія талії розділяє фігуру у співвідношенні приблизно 3:5. Голова, в найбільш пропорційній фігурі, "укладається" в зрості біля 8 разів, ноги складають майже половину людського тіла, а довжина рук співвідноситься з ним приблизно у пропорції 3:8.
Відповідно до пропорцій "золотого перетину" можна надавати певних пропорцій костюмові. У цьому випадку, довжина ліфа повинна відноситись до довжини спідниці у пропорції 3:5. Природні пропорції, як правило, доречні для будь-якої фігури. Але крім них художниками-модельєрами використовуються і неприродні, свідомо порушені пропорції костюма. Вони створюються, наприклад, через зміну його довжини, заниження чи завищення лінії талії тощо.
Одним із важливих композиційних засобів костюма є його колір чи забарвлення його окремих деталей. При укладанні кольорового рішення вбрання має враховуватись низка чинників. Передусім, його відповідність:
• загальній композиції та покрою костюма;
• функціональному призначенню вбрання;
• індивідуальним характеристикам зовнішності людини, колір має гармонійно доповнювати і підсилювати відтінки її волосся, райдужної оболонки ока чи шкіри;
• вікові та роду занять людини;
• національно-культурним традиціям побутування кольору та його символічному, змістовому навантаженню;
• тенденціям моди, насамперед провідній колористичній гаммі сезону, силуету, покрою, що найчастіше використовується відомими кутюрьє.
При створенні костюма слід пам'ятати також про здатність кольору надавати "легкості" чи "масивності" людській фігурі. Так світлі, чисті і теплі барви її, немов би, полегшують та одночасно розширюють. А темні і холодні, навпаки, роблять "важчою" та "звуженою". З цієї причини, наприклад, тендітній і невисокій жінці більше, ніж огрядній, пасуватимуть темна блузка й світла спідниця.
Маса костюма, тобто візуальна оцінка його легкості або важкості, залежить від багатьох факторів. При великій кількості деталей чи прикрас фігура людини видається більш масивною, ніж при відсутності "рясного" декору. Темні, щільні, рельєфні і шорсткі тканини теж створюють ілюзію "важкості" вбрання, на відміну від світлих, легких, гладеньких, блискучих або прозорих, котрі надають йому "легкості".
Використовуючи різноманітні, формоутворюючі та гармонізуючі, засоби композиції, художник-модельєр створює цілісний художньо-ідейний образ - костюм, у якому узгоджені між собою усі елементи, і котрий пасує своєму власникові. Геометричний вид форми, характер її розчленування лініями, художні властивості тканини та її забарвлення виступають у ньому формоутворюючими композиційними засобами. А пропорції, масштаб та масштабність, статичність чи динамічність форми, метроритмічні властивості, характер підпорядкованості усіх елементів костюма є чинником гармонізації його композиції. Знання, досвід, фантазія та інтуїція дизайнера допомагають йому створювати вбрання, в якому "відчуваються" смак і стиль.
