Стратегія — це модель узагальнення дій, необхідних для досягнення поставлених цілей шляхом координування і розподілу ресурсів організації, тобто розробка стратегії організації полягає в розробленні планів досягнення цілей, в якому передбачені можливості організації. Під час розробки стратегії організації користуються певними показниками. У практиці менеджменту якісні показники називають орієнтирами, а кількісні — завданнями. Між орієнтирами, цілями та завданнями є тісний взаємозв'язок.
Вибір стратегії на основі вивчення елементів стратегії. Вирізняють дев'ять елементів стратегії, поєднавши які можна визначити, наскільки вдало підприємство концентрує та використовує ресурси. Зазначимо їх перелік та стисло охарактеризуємо.
1. Корпоративна місія, що визначається ясністю її стратегії.
2. Конкретні переваги формулюються чітко з визначенням цінових та нецінових чинників.
3. Культура та компетентність управління визначаються такими чинниками:
— ставлення до підприємницького ризику,
— проблеми якості,
— прагнення вести справу на професійному рівні,
— ставлення до персоналу підприємства,
— покупців,
— роботи, успіхів і невдач.
4. Ринки визначаються географічними чинниками й особливостями застосування продукції.
5. Ресурси — це інвестиції та поточні витрати.
6. Програми розвитку пов'язують з діловою активністю і зокрема, інвестиційною політикою.
7. Продукція має відповідати структурі запитів споживачів.
8. Організація справи характеризується способом поділу підприємства на підрозділи.
9. Структурні зміни — придбання або продане підприємств.
Стратегія є детальним всеохоплювальним комплексним планом, що розробляється на перспективу і має сприяти досягненню місії організації та цілей, що її конкретизують. Стратегію розробляє та формує вище керівництво (top management), але її реалізація передбачає участь усіх рівнів управління, а інформаційне забезпечення з метою затвердження стратегії створюють працівники, які виробляють продукцію або надають послуги.
З погляду економіки процес розробки стратегії, принаймні зовні, побудований за принципом раціональності. Він визначається за допомогою системи взаємодії комплексів, які можуть встановлюватися об'єктивно, формально і навіть кількісно.
У сучасному менеджменті велика увага приділяється стратегічному управлінню, що передбачає:
a) визначення ключових позицій на перспективу;
b) визначення ресурсів організації, які вона має, щоб досягти цілі;
c) створення центрів управління для досягнення стратегічної мети;
d) оцінювання і стимулювання підрозділів організації та їх керівництво за ступенем досягнення мети.
Стратегічне планування — сукупність дій та рішень, які використовує керівництво, вони сприяють розробці специфічних стратегій для досягнення цілей організації.
Стратегічний план має розроблятися з позицій перспективи всієї організації, а не окремого її представника. Так діяти може лише власник на приватному підприємстві, але не пересічне підприємство, де власність є колективною, державною або будь-якою іншою. Стратегія розвитку має підкріплюватися масштабними дослідженнями та фактичними даними. З метою ефективної конкуренції в сучасному світі бізнесу організація повинна постійно зважати на розвиток галузі, ринок (власний ринковий сегмент, співвідношення попиту та пропозиції), характер і рівень конкуренції, постійно займатися збором та аналізом інформації про ці та інші явища та процеси.
Від стратегічного плану організації залежать її специфіка, індивідуальність, притаманні їй ознаки, організаційна структура, персонал тощо.
