Підприємницька діяльність, як правило, реалізується через певну соціально-економічну форму. У сучасній ринковій економіці такою найбільш загальною формою є підприємство.
Підприємство - це первинна ланка суспільного виробництва, яка забезпечує виготовлення певних товарів чи надання послуг і здійснює процес відтворення на основі самоокупності й самостійності. Для створення підприємства передбачено певний порядок. Він включає акт державної реєстрації підприємства як юридичної особи. Останнє означає, що господарюючий суб'єкт отримує права й обов'язки щодо всіх самостійних дій. Водночас реєстрація підприємства як юридичної особи передбачає отримання ним певних атрибутів господарюючого суб'єкта. До них слід віднести:
o найменування підприємства, а у випадку промислового виробництва - ще й власний товарний знак;
o печатку даного підприємства;
o самостійний баланс;
o розрахунковий та інші рахунки в банку.
За законами України, підприємницьку діяльність можна здійснювати і без створення юридичної особи. У цьому випадку громадянин реєструє себе як фізичну особу, що займається підприємницькою діяльністю, і отримує відповідне державне свідоцтво на здійснення вказаної в ньому підприємницької діяльності.
Підприємство створюється власником для здійснення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. Саме отримання прибутку і є головним стимулюючим фактором створення і функціонування підприємства. Для досягнення цієї мети необхідна певна організація діяльності підприємства як господарюючого суб'єкта. Ця організація, як правило, передбачає визначення місії підприємства, конкретних завдань його діяльності тощо.
Місія підприємства формулює основну мету діяльності господарюючого суб'єкта з погляду її місця в житті суспільства. Як правило, вона втілюється в тому чи іншому гаслі. Скажімо, така відома у світі фірма, як Макдональдс, свою мету зводить до девізу: "Сервіс, якість, чистота". Фірма "Філіпс" формулює свою місію у гаслі: "Змінимо життя на краще!"
Більш конкретно місія підприємства реалізується в його цілях. Вони можуть бути різними, залежно від конкретних умов господарювання і вже досягнутих підприємством рубежів. Найчастіше вони пов'язані з досягненням високого рівня прибутковості, продуктивності функціонування підприємства, нарощуванням обсягів виробництва, вирішенням проблем якості продукції та послуг, рентабельності виробничої діяльності тощо. Цілі підприємства мають бути конкретними, кількісно вимірюваними, реалістичними, чітко зорієнтованими в часі. Тільки за таких умов підприємство може успішно здійснювати свою діяльність і забезпечувати певний розвиток.
Повсякденна діяльність підприємства здійснюється за його статутом, який регламентує всі види діяльності і визначає права й обов'язки як усього трудового колективу, так і його окремих працівників. У цьому статуті обумовлюються основні принципи та характер взаємодії тих підсистем, з яких складається підприємство. До їх складу входять: технічна, технологічна, фінансова, соціальна та інші підсистеми.
Як первинна ланка суспільного виробництва, підприємство характеризується певними моментами. До найважливіших з них слід віднести такі:
o на підприємстві здійснюється процес поєднання робочої сили і засобів виробництва;
o тут відбувається процес виготовлення товарів та надання різноманітних послуг;
o виникають і реалізуються виробничі відносини;
o на підприємстві зосереджується основна частина суспільного капіталу;
o виникають, поєднуються і взаємодіють усі види інтересів (індивідуальних, колективних, суспільних);
o результатом функціонування підприємства є товари та різноманітні послуги, що надаються цими підприємствами;
o на ринку кожне підприємство виступає, з одного боку, як товаровиробник, що пропонує свої товари та послуги, а з іншого - як споживач, що потребує для своєї діяльності різноманітних матеріальних, фінансових та трудових ресурсів.
Процес функціонування підприємства здійснюється за певними принципами. Найважливішими з них в умовах ринкової організації економіки є:
- самостійність;
- самофінансування;
- самоокупність;
- матеріальна зацікавленість виробників у результатах роботи підприємства;
- економічна відповідальність за свої дії в межах, визначених чинним законодавством.
Кожне підприємство має власний трудовий колектив, який характеризується наявністю відповідного колективного інтересу, що є інтегральним показником сукупності індивідуальних інтересів членів даного колективу, але не може бути зведений до їх простої суми. Між колективним інтересом та інтересом окремої особи можуть бути розбіжності і навіть суперечність, що вимагає відповідних дій з удосконалення виробничих і соціальних відносин, які виникають на підприємстві.
В узагальненому вигляді діяльність підприємства реалізується у двох основних його функціях: виробничій, яка пов'язана з виробництвом товарів та наданням послуг, і відтворювальній, що виявляється в забезпечені розширеного відтворення продукту, виробничих відносин і робочої сили самого виробника.
Поряд з підприємствами виділяють ще установи. Вони відрізняються від підприємств за двома основними ознаками.
По-перше, діяльність, яку виконують установи, зосереджується в управлінській та соціально-культурній сфері.
По-друге, вони працюють не за господарчим розрахунком, а знаходяться на бюджетному фінансуванні. Проте це не є абсолютно чіткою ознакою, бо в умовах ринкової економіки установи можуть функціонувати і на засадах самоокупності або ж надавати деякі послуги за плату поряд з бюджетним забезпеченням їх функціонування. Прикладом можуть бути бібліотеки, що мають бюджетне забезпечення і водночас надають окремі послуги за плату.
Підприємство має певну організаційно-правову форму, яка базується на тих чи інших відносинах власності і на певних особливостях організації та функціонування. Згідно з відповідними законами України, у нашій господарчій практиці виділяють такі види підприємств.
Підприємницька діяльність здійснюється через певні організаційні структури – підприємства (рис. 11.3; 11.4).
Підприємство – це господарська ланка, якій властиві такі риси:
- наявність єдиного майна, необхідного для здійснення економічного процесу;
- технологічна зумовленість факторів виробництва;
- певне місце в системі суспільного поділу праці.
Залежно від форми власності розрізняють такі організаційні види підприємств: одноосібне володіння, партнерство, корпорація.
Одноосібне володіння – підприємство, власником якого є одна особа або сім’я, що самостійно веде справу з урахуванням своїх інтересів, одержуючи весь дохід і ризи-куючи своїм майном і грошима.
Одноосібним володінням вважають:
- індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи і виключно на її праці;
- сімейне підприємство, засноване на власності та праці громадян-членів однієї сім’ї;
- приватне підприємство, засноване на власності окремого громадянина України, з правом наймання робочої сили.
Така форма організації бізнесу має можливі переваги перед іншими. Кожен влас-ник:
- володіє всім прибутком підприємства;
- користується повною свободою діяльності;
- платить відносно невеликі податки.
Економічна теорія
Але вона має серйозні недоліки:
- повна майнова відповідальність, що несе власник;
- нестача капіталу;
- труднощі менеджменту тощо. Партнерство (товариство) – це підприємство, організація або установа, заснова-на на засадах угоди двох чи більше осіб (в тому числі юридичних) шляхом об’єднання фінансових ресурсів і підприємницької діяльності, з метою одержання та розподілу прибутків, а також розподілу ризику і збитків.
Партнерство створюють на основі договору, яким регулюють права й обов’язки партнерів, участь у спільних витратах, розподіл прибутку, поділ майна. Кількість учасників партнерства звичайно обмежена декількома десятками. Для партнерів пе-редбачені простіші, ніж для компаній, правила створення, розпуску, звітності.
Переваги цієї форми:
- залучення додаткових фінансових джерел: кожен партнер вносить свіжі ідеї, свій талант;
- простота організації: не підлягає спеціальному оподаткуванню. Але й вона має певні недоліки:
- обмеженість капіталу ресурсами партнерів (ці партнерства не можуть здійснюва-ти поповнення свого капіталу за рахунок емісії цінних паперів);
- за розбіжності в поглядах на управління та інші аспекти діяльності фірма може
припинити своє існування тощо.
Поширення, зокрема в Німеччині, одержали командитні товариства, що виника-ють за згоди двох і більше осіб. Одна з них є одноосібним керуючим справами това-риства, несе необмежену особисту відповідальність за справи товариства усім своїм майном, що наближає цю форму до приватного бізнесу. Інші члени товариства (ко-мандисти) не мають права втручатися в управління фірмою, а лише можуть контр-олювати діяльність товариства, знайомлячись з діловою документацією, бухгал-терськими книгами і звітами. Відповідальність за справи фірми вони несуть тільки власними коштами. При цьому прибутки і збитки командитного товариства розподі-ляються відповідно до внесків компаньйонів.
Акціонерне товариство (корпорація) – правова форма підприємницької діяль-ності, відокремлена від конкретних осіб, які володіють корпорацією, за якою функція власності та контролю поділена між акціонерами (рис. 11.5).
Акціонерна корпорація – юридична особа, її власники – тримачі акцій.
Акціонерне товариство – це підприємство, всі власники яких несуть обмежену відповідальність.
Підприємства такого типу з’явились у 1850 р. в залізничній індустрії, а в 1880 р. в галузях, що виробляли споживчі товари. На сучасному етапі вони досягли найвищо-го розвитку і відіграють надзвичайно важливу роль в економіці.
У Великобританії поширеною назвою таких підприємств є ЛТД (company LTD). Слово «компанія» застосовується до будь-якої групи осіб, котра офіційно існує як економічна одиниця (фірма), в тому числі до одноосібних володінь та партнерств.
Якщо в назву фірми, крім слова компанія додано ще й «ЛТД», то це означає, що підприємство створено на принципі обмеженої відповідальності його власників.
У США термін «компанія» вживається здебільшого щодо некомерційних орга-нізацій.
Модуль 2. Організація ринкових відносин на мікро – і макрорівнях
Для комерційних фірм, діючих на принципі обмеженої відповідальності її влас-ників у США та інших країнах існує поняття «корпорація (corporation).
Як свідчить Британська енциклопедія, термін «корпорація « може бути застосо-ваний і до інших юридичних осіб, зокрема до урядових установ, навчальних закладів, трудових союзів.
Переваги корпорації:
- власники капіталу, інвестуючи свої гроші у справу підприємств, безпосередньо не беруть участі в його діяльності. Вони несуть обмежену відповідальність за борги фірми, що само по собі є стимулом до інвестування коштів у ризиковану, але потенційно прибуткову або необхідну для суспільства справу;
- простота здійснення операції;
- у певних випадках є і податкові переваги. Проте корпорація не позбавлена і недоліків:
- організувати корпорацію дуже складно і дорого;
- корпорація відкритого типу відмовляється від своїх прав на комерційну таємни-цю;
- спеціальне оподаткування. Як стверджують науковці, в країнах Заходу широкого розвитку набули і спеці-альні форми організації бізнесу:
- S-корпорації (США) – корпорації для малого бізнесу. На відміну від звичайної корпорації, прибутки якої оподатковуються корпоративним й індивідуальним прибутковими податками, S-корпорація платить податок як одноособове воло-діння. Для одержання статусу S-корпорації фірма повинна мати не більше 35 ак-ціонерів і не може володіти більше ніж 80% акцій іншої корпорації;
- безприбуткові корпорації – діють не заради прибутку, їх цілі – освітні, добро-дійні, соціальні, релігійні;
- державні корпорації – створюються для надання послуг, які приватний бізнес не може і не хоче надавати (поштова служба, федеральна страхова ощадна корпора-ція);
- кооперативні – об’єднання створені для виконання конкретних функцій (житло-ві, споживчі, виробничі);
- венчурні підприємства і малі підприємства з високим ступенем ризику, що спеці-алізуються на розробці нових ідей та втіленні їх у нові технології, а також забезпе-чують зв’язок між фундаментальними дослідженнями і масовим виробництвом;
- франчайзи – ліцензії, що дають права приватній компанії функціонувати як лан-ці великого торгового ланцюга. За цією схемою на Заході організовано багато мотелів, магазинів, контор з продажу нерухомості. Вигода тут обопільна. Прода-вець франчайза – велике підприємство – домагається розширення своєї справи за незначного вкладення капіталу, може з мінімальним ризиком випробовувати, як реалізується партія нових товарів і т. п.
Покупець франчайза, що вклав у справу свої кошти, є скоріше власником підпри-ємства, ніж найманим працівником, і відчуває значну фінансову підтримку, допомогу в навчанні, організації та управлінні бізнесу, може розширити свій оборот за рахунок використання репутації материнського підприємства, його торгової марки. Порів-няно з одноосібним власником самостійність управління фірмою тут дещо нижча, але податкові переваги перекривають цей недолік. Такі форми організації бізнесу все
Економічна теорія
більше поширюються. Але хоч кількість одноосібних володінь утроє перевищує кіль-кість фірм інших типів, проте на корпорації у структурі бізнесу припадає майже 90% від загального обороту.
Останнім часом в економічній теорії та практиці ввійшов у вжиток новий термін, що характеризує особливе явище, – малі підприємства (фірми). Вони організовані у формі одноосібного володіння або партнерства (товариства), а не корпорації.
У кожній країні є свої критерії класифікації підприємств (фірм) як малих. В Україні Господарським кодексом передбачено, що такими критеріям є: обсяг госпо-дарського обороту і чисельність зайнятого промислово-виробничого персоналу. На практиці чисельність працюючих у малому підприємстві залежить від галузі: про-мисловість та будівництво – до 200 осіб, в інших галузях виробничої сфери – до 50, у науці й науковому обслуговувані – до 100, у невиробничій сфері – до 25, у роздрібній торгівлі – до 15 осіб.
Малі підприємства створюють додаткові робочі місця, забезпечують швидку окуп-ність витрат, оперативно реагують на зміни попиту споживачів. Ця форма бізнесу дає змогу підприємцям швидко реалізувати свої ідеї, адаптуватися до місцевого ринку, гнучко і оперативно реагувати на зміни ринкових умов, знижувати накладні витрати порівняно з великими фірмами, суттєво зміцнити економічну, фінансову базу місце-вих органів влади, позитивно впливати на розвиток невеликих поселень(сіл, місте-чок), відроджувати художні, народні промисли тощо.
Водночас малий бізнес не позбавлений суттєвих недоліків: нестабільність дохо-дів, ризик втрати власного капіталу і майна, ненормований робочий день підприємця, значно більший вплив спадів і депресій в економіці, інфляція, недостатня підтримка держави.
Підтримка малого бізнесу – один з основних напрямів економічної політики уря-дів розвинутих країн світу, оскільки малий бізнес є не тільки важливим чинником економічного розвитку, а й сприяє соціально-економічній стабілізації суспільства.
Користуючись даними Державного комітету статистики станом на 1 квітня 2009 року, ми провели аналіз підприємств України за галузями економіки та організацій-но правовими формами господарювання. Результати даного аналізу наведено в табл. 11.1 та 11.2.
