Для того щоб виготовляти товари підприємцю необхідно мати засоби праці і робочу силу. Для цього він на свої гроші купує товар, який представлений цими елементами продуктивного капіталу. Ці акти здійснюються на різних ринках, а саме на ринку засобів виробництва і на ринку праці. На обох ринках, як і загалом у товарному виробництві, діє закон вартості, а він передбачає обмін еквівалентів. Тобто, купуючи сировину, машини, обладнання тощо, підприємець віддає за це відповідний еквівалент у грошовій формі. Те саме відбувається і на ринку праці, де підприємець і продавець своєї робочої сили виступають як рівні власники товару, і обмін здійснюється на еквівалентній основі. Зрозуміло, що в реальних актах купівлі-продажу робочої сили один (покупець) буде намагатись купити цей товар нижче за його вартість, а інший (продавець) продати вище за вартість. Тобто в конкретних умовах мінова вартість товару робоча сила відхиляється під дією багатьох чинників (попит і пропозиція на робочу силу, співвідношення сили й організованості покупців і продавців, стан економіки тощо) від вартості, але ці відхилення ніяк не порушують дії закону вартості.
Цей перший акт перетворення грошей на капітал здійснюється у сфері обігу. Його можна відобразити в такому вигляді:
Та частка капіталу, яка представлена засобами виробництва, у процесі створення товару не змінює свої вартості, її частина повністю входить у вартість нового товару. Якщо, наприклад, виробник виготовляє кухонні столи, то він на це витрачає певну кількість сировини у вигляді дощок, металу, цвяхів тощо. Вартість цієї частини капіталу не змінюється. Робітник своєю конкретною працею повністю перенесе її на вартість нової продукції (на вартість стола). Абсолютно така сама ситуація і стосовно засобів праці (верстатів, обладнання , приладів тощо), з тією лише різницею, що їх вартість увійде в новостворену продукцію тільки частково, у міру зношення (це так звана амортизація), але й ця частка застосованого в процесі виробництва капіталу не змінить своєї вартості.
Частину продуктивного капіталу, яка перетворюється на засоби виробництва і не змінює величини своєї вартості у процесі виробництва, К. Маркс назвав постійним капіталом і позначив буквою (c) (від лат. constant - постійний).
Друга частина капіталу, яка авансується на купівлю робочої сили, у процесі виробництва зростає. Найманий робітник своєю абстрактною працею не приносить, а відтворює вартість власної робочої сили і окрім того, створює додаткову вартість. Додаткова вартість(т)- це вартість, створена найманим працівником понад вартість його товару робоча сила і безкоштовно привласнена власником засобів виробництва.
Частину продуктивного капіталу, яка витрачається на купівлю робочої сили і в процесі виробництва змінює свою вартість, К. Маркс назвав змінним капіталом – (v) (від англ. variable - змінний). Отже, відповідно до функціональної ролі засобів виробництва і робочої сили у створенні додаткової вартості капітал поділяється на постійний та змінний.
Таким чином структура вартості виробленого товару має наступний вигляд:
W = c + v + m,
де W – вартість товару; c – постійний капітал; v – змінний капітал; m – додаткову вартість.
Відношення додаткової вартості до змінного капіталу називається нормою додаткової вартості(m'):
m' =
Норма додаткової вартості показує в якій пропорції робочий час поділяється на необхідний і додатковий, а новостворена вартість – на вартість що дорівнює величині змінного капіталу, і додаткову вартість. Тому норма додаткової вартості є вираженням рівня експлуатації найманої праці, вона показує, скільки часу протягом робочого дня найманий працівник працює на себе і скільки на власника засобів виробництва.
Не менше значення має і показник маси додаткового продукту (М):
де m'- норма додаткового продукту; V- кількість найманих працівників; v - вартість робочої сили (заробітна плата одного робітника).
Кожний підприємець зацікавлений у збільшенні маси і норми додаткової вартості. Цієї мети можна досягти за допомогою різних методів (способів) отримання останньої. Ними є абсолютна і відносна додаткова вартість.
Виробництво абсолютної додаткової вартості реалізується шляхом збільшення тривалості робочого дня, а отже, і збільшенням додаткового робочого часу при стабільному необхідному робочому часі.
Виробництво відносної додаткової вартості здійснюється продовженням додаткового робочого часу шляхом скорочення необхідного робочого часу в межах того самого робочого дня.
Надлишкова додаткова вартість виникає в результаті зниження індивідуальної вартості товарів порівняно із суспільною вартістю внаслідок зростання продуктивності праці на підприємствах, які використовують нову техніку і технологію.
