Підприємництво в аграрній сфері.

Сільськогосподарське виробництво забезпечує населення продуктами харчування і промисловість сировиною, необхідною для виробництва товарів і має цілий ряд особливостей:

1. Виробничий процес в сільському господарстві переплітається з природним, тобто результати господарювання залежать як від працівника, його технічної оснащеності, так і від природних умов.
2. Роль землі як чинника виробництва (у інших галузях земля не приймає безпосередньої участі у виробничому процесі). У сільському господарстві земля, її родючість виступає як засіб виробництва. З іншого боку, земля є предметом праці.
3. На відміну від інших засобів виробництва, земля не зношується і не замінюється. Навпаки, при правильному її використанні її родючість істотно зростає.
4. У сільському господарстві робочий період не співпадає з часом виробництва.
5. Сільськогосподарське виробництво носить сезонний характер.

Аграрні відносини – це складова виробничих відносин, що виникає між людьми з приводу володіння землею і використання землі як головного чинника виробництва, з одного боку і як об'єкту власності – з іншою.

Аграрні відносини – це сукупність економічних відносин, які виникають між власниками землі (зокрема в особі держави) і суспільством в цілому, сільськогосподарськими або промисловими орендними колективами і іншими землекористувачами з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання створеного в галузях агропромислового комплексу продукту.

Складовою частиною аграрних відносин є рентні відносини, які виникають у зв'язку з виробництвом і привласненням додаткового продукту на основі використання землі. Рента– це ціна за користування землею. Кількість землі обмежена і якість її неоднорідна. Індивідуальні витрати виробництва на гірших землях вищі, ніж витрати на кращих землях.

Додатковий прибуток, що виник на середніх і кращих землях, привласнюваний землевласником, утворює диференціальну земельну ренту. Вона буває двох видів.

Диференціальна рента 1 виникає у зв'язку з відмінністю земель по родючості і місцеположенню (повністю привласнюється землевласником).

Диференціальна рента 2 виникає в результаті додаткових інвестицій, інтенсифікації виробництва (частково привласнюється орендарем).

Монополія приватної власності на землю породжує абсолютну ренту, яка виплачується за будь-яку землю, незалежно від її якості.

Наприклад: економічні витрати на 1 т пшениці на гіршій землі складають 750 грн. (з них – 600 грн. – бухгалтерські витрати (собівартість), 150 грн. – бухгалтерський прибуток, який забезпечує необхідний рівень розширеного відтворення в галузі). Поки ціна 1 т пшениці рівна 600 грн. Орендарі не братимуть в оренду такі ділянки землі і виробництво знизиться. Це приведе до зростання ціни. Якщо ціна встановиться на рівні 770 грн. За 1 т, орендарі вестимуть виробництво на гірших землях, оскільки отримають нормальний прибуток – 150 грн. І виплатять землевласникові -20 грн., що і складе абсолютну ренту.

Земельна рента в умовах ринкової економіки виступає у формі орендної плати. Орендна плата включає ренту, позиковий відсоток на вкладений землевласником капітал і амортизаційні відрахування на цей капітал.

При купівлі-продажі землі її ціна визначається двома чинниками: величиной позикового відсотка і величиною земельної ренти. Ціна землі прямо пропорційна величині земельної ренти і назад пропорційна нормі позикового відсотка.