Тема 9. Суспільний продукт та його форми. Національний дохід………………………….61
Тема 10. Розподіл національного доходу. Споживання і заощадження……………………65
Тема 11. Економічне зростання і його чинники……………………………………………...71
Тема 12. Змішана економіка та її типи………………………………………………………..81
Тема 13. Міжнародна економіка та її роль у зростанні добробуту людської спільноти світу……………………………………………………………………………………………...85
Тема 1. Політична економія як фундаментальна суспільна наука.
План лекції:
1. Зародження і основні етапи розвитку політичної економії.
2. Предмет та функції політичної економії.
3. Метод політичної економії.
4. Закони і категорії політекономії.
5. Місце політекономії в системі економічних наук.
Зародження і основні етапи розвитку політичної економії.
Потреби людини дуже різноманітні. Основним джерелом задоволення їх є виробництво, економічна діяльність людей, скільки саме вони створюють для цього необхідні умови.
Поняття «економіка» нині застосовують у чотирьох значеннях:
1) народне господарство певної країни, групи країн, або всього світу;
2) сфера господарської діяльності людини, у якій створюються, розподіляються і споживаються життєві блага;
3) економічна наука, що вивчає різноманітні явища і процеси, які відбуваються в суспільстві;
4) сукупність економічних відносин між людьми і сфері виробництва, розподілу, обміну і споживання продукції, що утворюють певну економічну систему.
Економічна думка виникла одночасно з появою людини. Першими економічними узагальненнями, які дійшли до нас, є написи на єгипетських пірамідах, звід законів царя Хаммурапі у Вавілонії, і т. д. У них деталізовані податкова система, громадські роботи, різноманітні штрафи та ін. Перша спроба теоретично осмислити і більш-менш системно викласти економічні проблеми була здійснена великим мислителем стародавніх часів, філософом, вчителем і наставником Олександра Македонського — Арістотелем. Він зацікавився двома ключовими проблемами економічної науки того часу — ефективним використанням майна в рабовласницькій латифундії і здійсненням справедливого (еквівалентного) обміну. Арістотель робить надзвичайні для свого часу відкриття і порушує проблему раціонального використання багатства, вперше формулює поняття суспільного поділу праці, еквівалентного обміну і навіть мінової вартості, попиту і пропозиції, споживання і потреб.
Термін економіка ввели в обіг давньогрецькі мислителі Ксенофонт і Арістотель. У перекладі з грецької він буквально означає "мистецтво ведення домашнього господарства", "домоводство" ("ойкос" — дім, домашнє господарство; "номос" — вчення, закон).
Становлення і розвиток економічної науки тісно пов’язані з прогресом капіталістичного способу виробництва. Цей суспільний лад з самого початку (епоха первісного нагромадження капіталу) порушував перед молодою економічною наукою проблему за проблемою. Саме тоді починається формування фундаментальної політичної економії як самостійної науки.
У своєму розвитку економічна наука пройшла декілька етапів.
Меркантилізм.Прибічники цієї школи основним джерелом багатства вважали сферу обігу, торгівлю, а саме багатство ототожнювали з накопиченням металевих грошей (золотих і срібних). Погляди представників цієї школи відображали інтереси торгової буржуазії в період первісного нагромадження капіталу та розвитку зовнішньої торгівлі. Представники: А. Монкретьєн, Т. Манн, Д. Юм.
Антуан де Монкретьєн(1575—1621) може вважатися одним з найталановитіших економістів — представників меркантилізму. Саме він вперше вжив термін «політична економія», подарувавши тим самим назву новій науці.
Фізіократи.На відміну від меркантилістів, перенесли акценти дослідження зі сфери обігу безпосередньо у сферу виробництва. Джерелом багатства вважали тільки працю у сільськогосподарському виробництві. Вважали, що промисловість, транспорт і торгівля — безплідні сфери, а праця людей у цих сферах лише покриває витрати на їхнє існування і неприбуткова для суспільства. Представники: Ф. Кене, А. Тюрго, В. Мірабо, Д. Норе.
Класична політична економія. Засновники У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо зосереджують увагу на аналізі економічних явищ і закономірностей розвитку всіх сфер суспільного виробництва, прагнуть розкрити економічну природу багатства, капіталу, доходів, кредиту, обігу, механізму конкуренції. Саме вони започатковують трудову теорію вартості, а ринок розглядають як саморегулюючу систему.
Марксизм, або політична економія праці. Засновники цього напряму К. Маркс і Ф. Енгельс досліджують систему законів капіталістичного суспільства з позицій робітничого класу. Продовжуючи дослідження трудової теорії вартості, зробили аналіз розвитку форм вартості, запропонували свої концепції додаткової вартості, грошей, продуктивності праці, відтворення, економічних криз, земельної ренти. Однак положення марксизму про заперечення приватної власності і ринку, посилення експлуатації і зростання зубожіння трудящих, про єдиний фактор формування вартості, переваги суспільної власності, неминучість краху капіталізму не мали належної наукової обґрунтованості й не знайшли практичного підтвердження. Тому нині вони переглядаються і піддаються справедливій науковій критиці.
Маржиналізм - теорія, яка пояснює економічні процеси і явища, виходячи з універсальної концепції використання граничних, крайніх ("max" чи "min") величин, які характеризують не внутрішню сутність самих явищ, а їхню зміну у зв'язку зі зміною інших явищ. Дослідження маржиналістів ґрунтуються на таких категоріях, як "гранична корисність", "гранична продуктивність", "граничні витрати" і т. ін. Маржиналізм використовує кількісний аналіз, економіко-математичні методи і моделі, в основі яких лежать суб'єктивно-психологічні оцінки економічних дій індивіда. Представники маржиналізму — К. Менгер, Ф. Візер, У. Джевонс, Л. Вальрас.
Сучасні економічні теоріїв основному представлені західними економістами, для яких у XX ст., особливо в останні 40—50 років, притаманна спрямованість на вирішення конкретних економічних проблем. Західній економічній думці властиве і поглиблення її прикладного характеру.
Неокласицизм досліджує та розвиває ідеї класичної політекономії з урахуванням сучасних умов. Заперечує необхідність втручання держави в економіку, розглядає ринок як саморегульовану економічну систему, здатну самостійно встановити необхідну рівновагу між сукупним попитом та сукупною пропозицією. Засновники теорії — А. Маршалл і А. Пігу. Послідовники - Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А. Лафферта ін.
Неокласичний напрям охоплює багато різних концепцій і шкіл: монетаризм, теорію економіки пропозиції, теорію раціональних очікувань та ін. Особливою популярністю користується концепція монетаризму.
Монетарнизм— теорія, яка пропонує відмову від активного втручання держави в економіку і приписує грошовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального фактора у формуванні економічної кон'юнктури, розвитку виробництва і зміні обсягів валового національного продукту (ВНІІ). За правилом монетаризму приріст грошової маси (монетарної бази) має бути скоординований з темпами зростання товарної маси, динамікою цін і швидкістю обертання грошей.
Кейнсіанство— одна з провідних сучасних теорій, яка обґрунтовує об'єктивну необхідність активного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання сукупного попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики. Засновником теорії є видатний англійський економіст Дж.М. Кейнс.
Інституціоналізм, або інституціонально-соціологічний напрям, представниками якого є Т. Веблен, Дж.. Коммонс, У. Мітчелл, Дж. Гелберт та ін.., розглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб’єктами складаються під впливом як економічних, так і правових, політичних, соціологічних і соціально-психологічних факторі. Об’єктами вивчення для них є «інститути», під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки. А також правові, морально-етичні норми. Звичаї. Менталітет, інстинкти людей і т. ін.
Неокласичний синтез – узагальнююча концепція, представники якої (Д. Хікс, П. Самуельсон та ін) обгрунтовують принцип поєднання ринкового і державного регулювання економічних процесів, наголошують на необхідності руху до змішаної економіки. Дотримуються принципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напрямів економічної теорії.
Наявність чисельних різноманітних наукових шкіл сприяє розвитку економічної думки в цілому. У той же час визнання тієї або іншої наукової школи у визначений історичний період відбувається через те, що практика господарського розвитку змінює своє русло. Успіх певної наукової школи залежить не від того, наскільки вона правильна чи довершена, а якою мірою вона співвідноситься з мінливою дійсністю. Тому жодне економічне вчення не є догмою.
