Більш складний тип економічного зростання інтенсивний (від французького слова intensif – напруга). Його головна відмітна ознака – підвищення ефективності виробничих факторів на базі технічного прогресу. Інтенсивний тип економічного зростання характеризується розширенням виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціонального використання всього виробничого потенціалу.
При даному типі розширеного відтворення з'являється новий фактор економічного зростання – підвищення ефективності всіх традиційних факторів
68.
У русі громадського виробництва, є роки, коли зростання загального обсягу виробництва відбувається дуже швидко, а інщі роки - повільніше, періодично відбувається спад. Прагнучи до розширення виробництва, до завоювання більшого ринку, власники підприємств періодично зіштовхуються з надвиробництвом. Намагаючись виявити причини надвиробництва, економісти зауважили періодичність таких явищ, як підвищення чи зниження попиту, збільшення обсягів виробництва або його застій. Виявилась й певна послідовність у чергуванні цих явищ. Реальна економіка характеризується неповної зайнятістю, коливанням цін, відсоткові ставки, норми прибутку на різних галузях, що веде до періодичних злетів і падінь валового національний продукт (ВНП). Отже, легко знайти велику групу економічних параметрів, які роблять коливальні руху на середніх і коротких тимчасових інтервалах. Це означає, що економіка, під впливом багатьох чинників, розвивається хвилеподібно, чи циклично. Циклічність відбиває нерівномірність перебігу економічних процесів, тобто поступальний розвиток економіки, може статися як шляхом постійного чи нерівномірного зростання, а й колебательно, причому останню дорогу є цілком переважним.
За такого підходу макроекономічне розвиток постає як «циклічний рух», тобто. як від одного циклу до іншого. Макроекономічна статистика неухильно підтверджує гіпотезу циклічності, знаходячи періодичність в коливаннях темпу зростання (хвилях економічної динаміки), інвестиційної активності, в аграрній сфері, будівництві тощо. Ці вагання перетинаються, накладаються один на одного, що робить проблему вичленування окремих циклів, справді, важко розв'язуваною. Коливання у поступовій динаміці економічного зростання мають не випадковий, спонтанний характер, а, по суті, є вираженням руху економіки від іноземних одного стійкого стану до іншого, тобто. проявом механізму саморегулювання ринку, і навіть спосіб зміни її галузевої структури. Це характерна риса циклічності - рух щодо спіралі (а чи не із широкого кола). Отже, циклічність - форма розвитку. Тільки циклічно розвиваючись економіка є ефективною. Навпаки, економічні системи, у яких циклічність пригнічена (наприклад, гіпертрофією державного втручання у економіку), приречені у разі на екстенсивне зростання. Для виміру сили хвилеподібного руху на ринкової економіки використовують особливу «одиницю» економічного коливання - «економічний цикл».
Економічні цикли (хвилі) - це постійні, періодично повторювані у часі, злети (підйоми) спади (спади) ринкової кон'юнктури, економічної активності, відмінні друг від друга тривалістю і інтенсивністю за наявності довгострокової тенденції до зростання. Цикл охоплює період руху економіки відстають від одного підйому (спаду) до іншого. Один цикл може обіймати собою кілька років, відрізняючись від інших тривалістю і інтенсивністю (іноді навіть відсутні окремі фази). Протягом циклу відбувається збільшення обсягу виробництва товарів та послуг, та бувають скорочення, спад і, нарешті, знову його зростання. У верхньоій точці циклу економічна активність набагато вища тренду довгострокового зростання, тоді як у нижній точці циклічного розвитку досягається мінімальний рівень економічної активності.
Економічні цикли (хвилі) - це періодичні коливання ділової активності у суспільстві.
Економічні цикли охоплюють майже всі сфери народного господарства і мають найрізноманітніші відмінні риси.
Циклічність являє собою відхилення економіки від стану рівноваги, яке може бути представлено в трьох видах: Відхилення ринкового попиту від пропозиції товарів та послуг. Таке відхилення може бути короткостроковим та довгостроковим; Відхилення, яке пов’язане зі зміною попиту на обладнання, споруди і т.п.; воно долається протягом 8 - 12 років шляхом переливу капіталів; Відхилення, яке пов’язане з переходом від одного технологічного способу виробництва до іншого. Рубежі між ними відмежовують крупні етапи цивілізації. Відповідно до цього розрізняють такі основні види циклів. Короткочасні, або короткі (3-4 роки). В їх основі лежить необхідність оновлення товару, або коливання попиту на гроші Малі цикли пов’язані з відновленням рівноваги на споживчому ринку. Вони регулюються безпосередньо на підприємстві з допомогою проведення маркетингових досліджень, стратегічного планування. Середні (7-11 років). Середні цикли виникають в результаті міжгалузевої конкуренції. Їх матеріальною основою є необхідність оновлення основного капіталу. Для впливу на них використовуються методи державного централізованого регулювання.
Великі економічні цикли (40-60 років). Поряд з малими і середніми циклами існують більш тривалі економічні цикли, названі „довгими хвилями”. М.Д. Кондратов виділив дві з половиною „довгі хвилі": перша - з початку 90-х років 18 ст. до 1844-1851 рр.; друга - до 1896 р; третя - з 1896 р. по 1920 р. Ці цикли називають „довгими хвилями Кондратьєва" від імені російського вченого, який їх описав. „Довгі хвилі" складаються з висхідної фази „великого піднесення", що триває 20-25 років та низхідної фази - „великого спаду", які пов’язані з великими науково-технічними відкриттями і їх широким застосуванням в промисловості. Матеріальною основою таких циклів є зміна базових технологій та поколінь машин (стрибок у лінії технічного прогресу), оновлення об’єктів інфраструктури. Іноді виділяють також циклічні коливання вікових трендів.
69.
Починаючи від перших цивілізацій держава відігравала провідну роль у суспільно-політичному й економічному житті — від створення розгалуженої іригаційної системи і побудови потужного бюрократичного апарату управління (у давньосхідних деспотіях) до законодавчого закріплення права приватної власності та заснування демократичних засад державного управління (в античному світі). За часів середньовіччя набуває поширення теза про "божественний" характер державної влади, відбувається зрощування верхівки державного апарату і релігійно-церковної знаті. Епоха первісного нагромадження капіталу, сколихнувши Європу від "феодального сну" і спричинивши зміну трактування суспільного та індивідуального багатства, привела до значного посилення ролі держави в економіці. Утвердження абсолютизму сприяло формуванню системи поглядів щодо державного регулювання в економічному вченні меркантилізму.
Економічна роль держави, згідно з теорією меркантилізму, така:
• державне регулювання сфери зовнішньоекономічних відносин, що засноване на протекціоністських засадах і передбачає застосування низьких митних тарифів на імпорт сировини й експорт готових виробів та високих — на імпорт промислової продукції та експорт сировинних ресурсів;
• державна регламентація внутрішнього промислового виробництва через запровадження державного контролю за якістю продукції, чисельністю і кваліфікацією працівників, надання привілеїв і монопольних прав новоствореним мануфактурам;
• активна монополізація зовнішньої торгівлі приватним і державним капіталом за обов'язкової державної підтримки і стимулювання;
• контроль грошового обігу і грошової системи, карбування монет з попереднім їх "псуванням" для поліпшення сальдо торговельного та платіжного балансу.
Класична школа економічної науки, прийшовши на зміну меркантилізму, запропонувала нове, обмежене трактування економічної ролі і завдань держави в ринковій економіці. Це було зумовлено успішним розвитком капіталізму вільної конкуренції, зародженням машинної індустрії на тлі переміщення сфери функціонування капіталу із зовнішньої торгівлі у промислове виробництво. Аналізуючи внесок економістів-класиків у скарбницю економічної думки, зазначимо, що більшість з них дотримувалася концепції "мінімальної держави", запропонованої А. Смітом у праці "Дослідження про природу і причини багатства народів".
До основних завдань держави (за А. Смітом) належать: охорона від зовнішнього насильства (підтримання обороноздатності); охорона від внутрішнього насильства і несправедливості (забезпечення правопорядку), забезпечення правосуддя; надання всім членам суспільства так званих суспільних благ; збирання податків для виконання перших трьох функцій.
Останній з представників класичної школи Дж. Мілль доповнив розгляд економічних функцій держави, запропонувавши подолати індивідуалізм і зловживання, що випливають з права приватної власності, та вдосконалювати розподіл суспільного багатства. Разом з доведенням ефективності вільної конкуренції Дж. Мілль вважав доцільним здійснення інституціональних реформ, активізацію участі держави у вирішенні проблем соціально-економічного розвитку суспільства (розвиток науки, створення виробничої та соціальної інфраструктури, стимулювання профспілкового і кооперативного руху, обмеження права успадкування тощо).
Класичні уявлення про механізми і межі державного втручання, що набули домінуючого впливу, спровокували появу альтернативних поглядів у стані їх ідейних противників. Наприклад, економісти-романтики, які критикували капіталізм з позицій дрібнотоварного виробництва, висловили відмінні від класичних і суперечливі між собою погляди: про повну відмову від держави як соціального інституту, організацію безгрошового обігу і безвідсоткового кредиту, наслідком такого реформування буде суспільство, де "капітал і праця стануть тотожними, суспільство зможе існувати самостійно і не матиме потреби в уряді" (П. Прудон); про нарощування державного регулювання економічних відносин, особливо у соціальній сфері, оскільки "добробут народу" — це мета державного втручання і об'єкт вивчення політичної економії (С. Сисмонді).
Німецька історична школа інакше реагувала на економічний лібералізм класичної школи, надаючи принципово нового звучання проблемам економічної політики в концепції "виховного протекціонізму" і довівши необхідність формування "національного характеру" економічної теорії і державного регулювання. Марксистська економічна теорія в питанні про економічну роль держави була непослідовною. З одного боку, держава визнавалася апаратом насильства, засобом експлуатації найманих працівників, з іншого — надкласовою інституцією, яка в умовах переходу до справедливого економічного устрою здійснить тотальне одержавлення, націоналізацію землі та майна, ліквідує право приватної власності (диктатура пролетаріату), а згодом налагодить всеохоплююче управління економікою і забезпечить реалізацію економічних інтересів трудящих. Марксизм протиставив розгляду окремих питань державного регулювання теоретичний аналіз розгорнутої системи централізованого державного управління економікою. Останнє, за К. Марксом, необхідне через експлуататорську сутність існуючого ладу і держави зокрема, дію закону капіталістичного нагромадження, суперечності відтворювального процесу і неможливість уникнути кризових явищ у капіталістичній економіці.
Маржиналізм і неокласична школа сприйняли основні теоретичні висновки класичного вчення: економічний лібералізм, ідею державного невтручання у виробничу та комерційну діяльність індивідів, тезу про раціональні (найвигідніші, найефективніші) дії економічних суб'єктів, особливо наголосивши на необхідності державної підтримки вільного підприємництва як основної ланки ринкової системи і на антимонопольній спрямованості державної економічної політики.
Кінець XIX — початок XX ст. ознаменувався переходом до нової стадії розвитку економічної системи, пов'язаної з виникненням і бурхливим розвитком монопольних утворень, концентрацією і централізацією всіх видів капіталу в усіх сферах господарства. З кінця XIX ст. майже в усіх країнах відбувалося неухильне розширення екокомічних функцій держави. Це призвело до посилення економічної ролі держави і спонукало економістів до пошуків теоретичного обґрунтування цієї тенденції за двома основними напрямами:
• ідея "соціального контролю" інституціоналізму (Т. Веблен), що передбачала втручання держави в економічні процеси з метою прискорення встановлення індустріальної епохи; в межах економічної науки інституціональна теорія почала вивчати формальні і неформальні "інститути" та їх еволюції, до яких належала й держава;
• повномасштабна система державного регулювання економіки, побудована на нових макроекономічних засадах, запропонована Дж. Кейнсом.
Сучасні моделі державного регулювання: кейнсіанська і неокласична
В основі кейнсіанського уявлення про економічну роль держави лежить проблема формування ефективного попиту, що забезпечить реалізацію створеного суспільством багатства. Кризовий стан економіки спонукав Дж. Кейнса до вирішення проблеми реалізації багатства за допомогою принципово нового підходу і розширення напрямів державного регулювання, серед яких — бюджетне регулювання з традиційно високим рівнем перерозподілу національного доходу через держбюджет, спрямоване на забезпечення фінансування державних інвестицій; здійснення значних соціальних витрат.
Для "запуску" інвестиційного мультиплікатора здійснюються:
• великі урядові замовлення на виробництво військової техніки та озброєння, що стимулює розвиток військово-промислового комплексу й підтримує високий загальний рівень економічної кон'юнктури;
• кредитно-грошове регулювання, що використовує ставку відсотка як основний регулятор інвестиційної активності і допускає грошову емісію для покриття бюджетного дефіциту та з метою "здешевлення" грошей. Політика "дешевих грошей" забезпечує зниження надання переваг ліквідності і, як наслідок, стимулює збільшення витрат всіма економічними суб'єктами;
• податкове регулювання, засноване на прогресивній системі оподаткування з високими податковими ставками для корпорацій та осіб зі значними прибутками і доходами з метою підвищення схильності до споживання, а отже, й інвестиційного мультиплікатора;
• регулювання соціальної сфери, насамперед вирішення проблем зайнятості за допомогою регулювання ринку праці, надання допомоги у зв'язку з безробіттям, збільшення соціальних програм тощо;
• зовнішньоекономічне регулювання, засноване на застосуванні фіксованих валютних курсів і орієнтоване на замкнену економіку.
Післявоєнний період засвідчив можливість застосування модифікованого варіанта кейнсіанської теорії при вирішенні проблем економічного зростання, що спирався на розширене трактування економічних функцій держави. В цей самий час з'являється розглянута вище формула економічних функцій держави П. Самуельсона: "стабільність, ефективність, справедливість". У подальшому ці функції набували різного значення залежно від того, економісти якої школи або напряму економічної думки пояснювали їх зміст.
Сучасна неокласична модель державної економічної політики, що виникла у 70-х роках XX ст. в умовах кризи кейнсіанської моделі державного втручання та критичного перегляду кейнсіанських теоретичних рекомендацій, засновується на теоріях монетаризму та економіки пропозиції і передбачає:
• грошово-кредитне (антиінфляційне) регулювання, в основі якого контроль за обсягом грошової маси в обігу та недопущення не-контрольованої грошової емісії, тобто додержання "грошового" правила монетаризму про 3-5-відсотковий темп щорічного зростання грошової маси;
• ліберальна податкова політика, пов'язана зі зменшенням ставок оподаткування доходів фізичних та юридичних осіб з метою стимулювання приватної ініціативи та інвестування, необхідність яких емпірично доведена кривою А. Лаффера;
• обмежене бюджетне регулювання, основна мета якого — збалансування доходів і видатків бюджету, уникнення бюджетного дефіциту;
• дерегулювання економіки за допомогою ліквідації регламентації цін, заробітної плати, ринку робочої сили, а також лібералізації антимонопольного законодавства та приватизації;
• обмежене соціальне регулювання (скорочення фінансування соціальних програм і соціальної інфраструктури);
• зовнішньоекономічне регулювання, орієнтоване на посилення відкритості економік та участь у світових інтеграційних процесах і засноване на гнучких валютних курсах.
70.Світова торгівля — торгівля між країнами, яка імпорту товарів і послуг та експорту. В її основі лежить міжнародний поділ праці.
структура:
товарна структура – це показники розподілу експорту та імпорту за основними товарними позиціями;
географічна структура – розподіл товарного потоку за країнами, групами країн та регіонами світу;
інституційна торгівля – розподіл торгівлі за суб'єктами і методами товарного обміну;
видова структура – розподіл торгівлі за видами товарного обміну.
P.S.
імпорт – ввезення в країну товарів та послуг.
експорт – це продаж з вивозом за кордон товарів і послуг.
