Найпростішим й історично першим визначенням ціни є: ціна — це грошовий вираз вартості. Воно відображає період розвитку простого товарного виробництва (тобто до виникнення капіталістичного способу виробництва), коли ціни коливалися навколо вартості товарів.
Нині найпростішим визначенням ціни є: ціна — це певна сума грошей, яка вилучається за товар. За капіталістичного способу виробництва відбувається перетворення багатьох індивідуальних вартостей на єдину суспільну, або ринкову, вартість (внаслідок внутрігалузевої конкуренції), а останньої — на ціну виробництва (внаслідок міжгалузевої конкуренції).
За простого товарного виробництва в основі товарних цін лежали тільки суспільно необхідні витрати виробництва:
Ціна виробництва. За капіталістичного товарного виробництва в основі товарних цін лежать не тільки суспільно необхідні витрати виробництва, а й співвідношення між попитом і пропозицією.
Прибуток утворюється внаслідок міжгалузевої конкуренції, з урахуванням процесу коливання попиту і пропозиції, переливання капіталу в галузі, у яких виробництво товарів не задовольняє потреби споживачів, з відповідним коливанням цін (зростанні їх при незадоволенні платоспроможного попиту і зниженні при перевищенні пропозиції над попитом). За рівноваги попиту і пропозиції формується ціна рівноваги.
Ціна — грошовий вираз ціни виробництва, взаємодії закону вартості та законів попиту і пропозиції.
Оскільки капіталізм проходить у своєму розвитку і вищу стадію, логічно виникає запитання: які зміни відбуваються в категорії ціни у XX ст. (період існування вищої стадії)?
Щодо цього слід зазначити, що визначення ціни як грошового виразу ціни виробництва відображає переважно реалії нижчої стадії розвитку капіталізму XVI—XIX ст. З виникненням монополій, олігополій (групових монополій) процес ціноутворення значно ускладнюється, зокрема виникають монопольно високі та монопольно низькі ціни.
Монопольні ціни виробництва.
Цей прибуток привласнюють наймогутніші компанії, оскільки вони посідають монопольне становище у сферах виробництва та обігу. З урахуванням цього ціна за сучасних умов виступає грошовим виразом монопольної ціни виробництва, в якій відображається дія законів вартості, попиту та пропозиції, панування групових монополій (олігополій).
Монопольні ціни — це насамперед ціни виробництва. Завдяки зосередженню у себе найсучаснішої техніки, найкваліфікованішої робочої сили, впровадженню найпрогресивніших форм та методів організації виробництва і праці тощо на підприємствах та філіях гігантських компаній формуються найнижчі витрати виробництва (а отже, і найнижча собівартість.Тому монопольні ціни є й цінами обігу, які відображають панування олігополістів на ринку. Наслідком цього є перерозподіл частини додаткової вартості, створеної на дрібних та середніх підприємствах, на користь гігантських компаній та частини доходів населення при купівлі відповідних товарів.
44. Природа та генезис товарного капіталу. Торговельний прибуток.
На ранніх ступенях товарно ринкового господарства промислові підприемства були відносно невеликими. Їх виробництво орієнтувалося на місцеві локальні ринки і реалізація товарів споживачам здійснювалася самими промисловими підприємствами. Конкуренція в міру розвитку товарного під-ва обумовила концентрацію виробництва на все більш великих і вузькоспеціалізованих вир-ах. У результаті ринок збуту товарів для кожного під-ва просторово віддаляється до масштабів країн і навіть до виходу за їх межі. За таких обставин між підприємствами об'єктивно виникають і поглиблюються поділ філій по вир-ву і і кінцевої реалізації товарів. Одні під-ва виробляють товари і реалізують їх оптом при деякій знижку в ціні, ін спеціалізуються на кінцевій реалізації товарів вироблених на багатьох ін підприємствах безпосередньо покупцям вроздріб, ця група підприємств створюють торгові підприємства, їх капітали утворюють торговий капітал суспільства. Торговий капітал в розвиненій тов. -Ринкові. ек. являє собою обособившуюся частина пром. капіталу, функционир. в сфері обігу і обслуг. конкретну реалізацію товарів. Торг. капітал - це агент пром. капіталу, він опосередковує 3 стадію в кругообігу пром. капіталу. Відокремлення і функціонування торг. капіталу, як особливе розд. праці в суспільстві, скорочує час звернення, ускор. оборот, підвищує ефективність функціонування всього заг. капіталу.
Підприємницька діяльність передбачає одержання прибутку, який виступає у формі торгового прибутку. Торговийприбуток — це дохід, який одержують підприємства оптової і роздрібної торгівлі.
З розвитком торгового капіталу торгівля стає відокремленою на основі суспільного поділу праці галуззю економіки, що здійснює посередницьку діяльність з купівлі-продажу товарів і надання послуг.
Залежно від сфери функціонування торгового капіталу весь ринок ділиться на внутрішній і зовнішній; відповідно до цього існує внутрішня і зовнішня торгівля. Внутрішня торгівля обслуговує економічні зв’язки на національному (внутрішньому) ринку.
45. Витрати обігу: особливості, види та джерела відшкодування.
Відповідно до того, як виробництво виступає, з одного боку, виробництвом споживних вартостей, а з другого - виробництвом вартості і додаткової вартості, так і обіг є, з одного боку, рухом споживних вартостей, а з другого - зміною форми вартості. Рух споживних вартостей, перехід їх від одного власника до іншого шляхом купівлі-продажу становить матеріальний зміст обігу. Проте характерна особливість обігу заключається не в цьому переміщенні споживних вартостей, а в самих актах купівлі і продажу. Отже, обіг у власному розумінні слова - це зміна форми вартості. Капіталістичний обіг відрізняється від простого товарного обігу формою і змістом. Простий товарний обіг здійснюється за формулою Т - Г - Т. Зміст простого товарного обігу заключається в обміні споживної вартості на іншу. Вартість тут є умовою, а не метою обігу. Капіталістичний обіг здійснюється за формулою Г - Т - Г '. Тут метою і рушійним мотивом є збільшення вартості. Обмін споживних вартостей тут є лише умовою, без якої не можливе виробництво і реалізація додаткової вартості. У власне сфері обігу відбувається лише зміна форм вартості, тобто перетворення її з грошової в товарну і товарної в грошову. В результаті цього праця, зайнята в сфері обігу, є непродуктивною працею. До чистих витрат обігу належать: витрати, пов'язані безпосередньо із зміною форм вартості (тобто затрати на купівлю і продаж. Вони не створюють додаткової вартості); витрати, пов'язані з веденням обігу в грошовій формі (затрати на оплату праці бухгалтерського персоналу, купівлю канцтоварів і т.д. Ці витрати також не створюють додаткової вартості); витрати по забезпеченню грошового обігу (чеканка монет, друкування паперових грошей, папір, витрати кредитної системи і т.д.). До продуктивних витрат обігу належать: 1) витрати зберігання - тобто витрати уречевленої і живої праці *а зберігання різних видів запасів (на будування складів, елеваторів, на перевірку, сортування, упаковку товарів, на оплату праці працівників складського господарства). Але якщо зберігаються запаси зі спекулятивною метою, або це зберігання викликане труднощами в збуті, то витрати на зберігання будуть чистими витратами; 2) витрати транспорту - тобто витрати на перевезення товарів з місць виробництва до місць споживання. Праця на транспорті є продуктивною в тій мірі, в якій вона безпосередньо обслуговує перевезення товарів. Вона переносить на товари, що перевозяться, вартість зносу засобів транспорту і приєднує до товарів нову вартість.
46. Торговельний прибуток: сутність, джерела та мехінізм утворення
Торговельний прибуток — прибуток, створений працею найманих працівників (у сфері торгівлі) і торговельних функціонуючих капіталістів, а також отриманий внаслідок перерозподілу частини доходів з різних секторів економіки і від різних верств населення, який привласнюється після реалізації товарів і послуг.
Джерелами торговельного прибутку за сучасного капіталізму може бути частка вартості, створена у дрібнотоварному секторі економіки (фермерами, ремісниками, індивідуальними винахідниками тощо), у немонополізованому чи державному секторі економіки, а також у країнах, що розвиваються.
В Україні частку торговельного прибутку привласнюють торговельні посередники завдяки ввезенню дешевих товарів з інших країн. Особливістю формування торговельного прибутку в Україні є й те, що торговельні організації привласнюють його у результаті непродуманої політики лібералізації цін, надмірного завищення торгових надбавок (такі надбавки в аптечній торгівлі коливаються від 35 % до 200 %) та ін. Надмірна кількість посередників, зайнятих у сфері торгівлі лише зміною форм вартості, робить їх працю непродуктивною. Саме у сфері торгівлі відбувається найбільше фіктивних, "віртуальних" процесів, вона глибоко криміналізована. Продуктивність праці у цій сфері торгівлі значною мірою залежить від вимог дії закону пропорційного розвитку, який має свою специфіку стосовно окремих країн та етапів історичного розвитку.
