У процесі виробництва здійснюються витрати ресурсів, більшість яких купується на ринках і має вартісну форму. Деякі ресурси витрачаються, але не оплачуються. Наприклад, вода з криниці. Тому витрати — це не просто витрати, а витрати ресурсів, що набувають на ринку вартісної форми
По-перше, з точки зору всього суспільного виробництва витрати виробництва поділяються на витрати суспільства і витрати його первинних ланок — підприємств. З позиції суспільного виробництва до витрат належать витрати, що відображені у вартості кінцевої продукції.
Витрати підприємства на виробництво являють собою важливий елемент відтворювального процесу первинної ланки і відтворюють у собі витрати підприємства на всі спожиті ресурси на виробництво продукції.
По-друге, на рівні підприємства одночасно існує два підходи до визначення витрат виробництва: бухгалтерський та економічний. В економічних дослідженнях особливу цінність мають економічні витрати, а в господарській практиці — бухгалтерські витрати. Саме бухгалтерські витрати законодавчо закріплені в законах про податок на прибуток підприємств.
Витрати на оплату ресурсів здійснюються в грошовій формі і часто називаються економічними витратами.
Економічні витрати — це ті виплати, які підприємство повинне зробити, або ті доходи, які підприємство повинно забезпечити постачальнику ресурсів для того, щоб відволікти ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах.
Виплати фірми, пов’язані з виробництвом продукції або наданням послуг, можуть бути або зовнішніми, або внутрішніми.
Зовнішні витрати являють собою плату постачальникам ресурсів (праці, сировини, енергії і т. д.), які не є власністю даного підприємства
Витрати на власний і самостійно використаний ресурс є внутрішніми витратами.
Крім того, як зазначалося, до економічних витрат належать нормальний прибуток — мінімальна плата, необхідна для утримання підприємницького таланту в межах даного підприємства. Постійні і змінні витрати. Короткостроковий період означає час, протягом якого підприємства можуть пристосувати виробництво шляхом переміни змінних факторів, таких як матеріали і праця, але не можуть змінити сталі фактори, такі як основний капітал.
Довгостроковий період — це проміжок часу, достатній для того, щоб усі фактори виробництва, у тому числі й основний капітал пристосувати до потреб ринку протягом цього періоду.
В економічній теорії короткостроковий період використовують для визначення постійних, змінних і граничних витрат.
Постійні витрати (ПВ) — це витрати, величина яких не залежить від зміни обсягу продукції. Постійні витрати виплачують навіть тоді, коли продукцію взагалі не виробляють.
Змінні витрати (ЗВ) — це витрати, величина яких у короткостроковому періоді змінюється залежно від зміни обсягу продукції. Вони складаються з витрат на сировину, заробітну плату, пальне, тобто містять усі витрати, які не належать до постійних.
Валові, середні і постійні витрати. Постійні і змінні витрати у сукупності становлять валові витрати (ВВ).
За означенням завжди ВВ = ПВ + ЗВ.
Змінні витрати, а отже, і валові, зростають зі збільшенням обсягів, але постійні не змінюються, і тому витрати на одиницю продукції зменшуються. Це зменшення має свої межі, після чого витрати збільшуються. Ця межа — граничні витрати.
Граничні витрати (ГВ) є одним із найважливіших понять у політичній економії. Вони визначають додаткові витрати на одну додаткову одиницю продукції.
раничні витрати виробництва — це додаткові витрати на виробництво однієї додаткової одиниці
Середні витрати — це витрати на одиницю випуску продукції, які дорівнюють валовим витратам, поділеним на вироблену кількість товару, виходячи з того що валові витрати є сумою постійних і середніх змінних.
Собівартість — це грошове вираження витрат господарського суб’єкта на виробництво продукції, що відбиває витрати засобів виробництва і заробітної плати на його створення.
Фактично собівартість — це інша назва бухгалтерських витрат. Кожна країна законодавчо регулює структурні елементи собівартості, у тому числі норми та методи амортизації, ставки відрахувань на соціальні та інші потреби тощо.
42. Суть і види прибутку підприємства.
Економісти використовують термін "прибуток" для позначення різниці між виторгом фірми і її витратами В економічній теорії і господарській практиці розрізняють економічний прибуток, бухгалтерський і нормальний прибуток.
Економічний прибуток - це різниця між загальним виторгом і загальними витратами фірми - явними і неявними.
Бухгалтерський прибуток - це різниця між загальним виторгом і явними витратами Економісти називають такий прибуток бухгалтерським або розрахунковим, тому, що при його обчисленні враховуються тільки явні (грошові) платежі, які фіксуються у бухгалтерській звітності фірми.
Нормальний прибуток - це той мінімальний виторг, який повинен заробити підприємець, якщо він хоче залишитися у своєму бізнесі і продовжувати діяльність.
Коли фірма отримує нульовий економічний прибуток, то вона покриває всі свої витрати - і явні, і неявні. Коли фірма не може повністю покрити економічні витрати і отримує менше, ніж нормальний прибуток, то її власники будуть прагнути отримати більше за кращого альтернативного використання ресурсів поза межами власної фірми.
Нормальний прибуток повинен бути достатньо високим, щоб існуючі фірми залишались у цій галузі, і достатньо низьким, щоб нові фірми не входили в цю галузь.
