1. Соціалістична ідея та основні етапи її розвитку.
2. Основні риси економічної структури державного соціалізму.
3. Системна криза соціалізму і шляхи реформування суспільства.
Для того щоб реально оцінити, що саме відбувається зараз у нашій країні і найближчу або найвіддаленішу перспективу, потрібно критично проаналізувати минуле. Передусім це стосується економічної моделі, створеної свого часу у Радянському Союзі. Саме цим визначається актуальність теми та її місце у курсі політичної економії.
1. Соціалістична ідея та основні етапи її розвитку
Відомо, що ідея соціальної рівності, справедливого суспільства існує стільки, скільки існує людство. Буквально всі народи світу мають легенди, в яких описуються ідеальний суспільний устрій та характерні для нього риси соціальної рівності людей. У первісному суспільстві класів не існувало, тому не було проблеми розуміння справедливого суспільства. Воно виникало з розподілом суспільства на соціально нерівні класи і групи людей, що сприяло виникненню думки про соціальну справедливість і рівність, яка потім сформувалась як ідея соціалізму. Остаточному оформленню утопічної ідеї соціалізму сприяв період початкового нагромадження капіталу на тлі зубожіння основної маси трудящих.
Еволюція соціалістичної ідеї
Соціалізм — це не тільки ідея, а й практичний рух, пов'язаний з бажанням трудящих кардинально змінити суспільство. На всіх етапах еволюції соціалістичної ідеї вона ґрунтувалась на наукових знаннях, реалістичних передбаченнях, революційному романтизмі та елементах соціальної утопії. У спеціальній літературі виокремлюють такі основні етапи формування соціалістичного вчення. По-перше, це утопічний соціалізм. Його найбільш яскравими представниками були Т. Мор, Т. Кампанелла, А. К. Сен-Сімон, Ш. Фур'є, Р. Оукен та ін. Вони обґрунтовували ідею централізованої планової системи у масштабах країни, пояснювали необхідність ліквідації приватної власності та всієї капіталістичної системи; доводили правомірність організації розподілу за працею і за потребами; робили спробу обґрунтувати органічний взаємозв'язок гуманізму і соціалізму.
Другий етап — перетворення соціалізму з утопії в науку. Цей етап пов'язаний з формуванням об'єктивних передумов та умов для подальшої еволюції ідей соціалізму. Засновниками наукового соціалізму стали К. Маркс і Ф. Енгельс. Основою їх вчення є теза про те, що: розвиток суспільства визначається економічними законами; буржуазні виробничі відносини ґрунтуються на експлуатації найманої праці, яка створює додаткову вартість, котра привласнюється класом капіталістів. Капіталістичне виробництво у своєму розвитку дедалі більше набуває суспільного характеру, який вступає у суперечність з приватною формою привласнення. Виробництво усуспільнюється, що передбачає необхідність планового регулювання його розвитку, узгодженої дії економічних суб'єктів, чому заважає приватна власність. Саме це визначило марксистське трактування майбутнього суспільства -соціалізму.
Третій етап історії соціалізму пов'язаний з кризою традиційних уявлень про нього і виробленням його нового бачення. Тобто необхідна «інвентаризація» накопиченого досвіду знань, їх переосмислення. В першу чергу це стосується Марксової економічної моделі соціалізму, а також моделі, що була реалізована у країнах соціалістичної системи.
Марксистська модель економіки соціалізму
Економічна модель Маркса і Енгельса відрізняється злагодженістю, цілісністю, узгодженістю основних елементів. Засновники марксизму уявляли, що на основі націоналізованих засобів виробництва можна буде раціонально організувати планомірне виробництво. Вони вважали, що індивідуальна праця колективів, якщо вона здійснюється за загальним планом, одержує визнання суспільства як корисна і необхідна до того, як вироблений продукт надійде до споживача. За марксизмом, праця при соціалізмі і комунізмі носитиме безпосередньо суспільний характер і тому не потребуватиме визнання на ринку, через акт реалізації товару. Суспільство заздалегідь ве-Де облік потреб по основних позиціях, в оптимальних пропорціях розподіляє живу працю і матеріальні ресурси, розраховує рівень суспільне необхідних витрат (планові ціни) з кожного виду продукції і визначає їх корисний ефект. Тому і стимулювання колективів та окремих працівників відбуватиметься не за результатами комерційної діяльності, а відповідно до кількості та якості витраченої ними праці. Працівники — колективні власники, господарі виробництва; вони нікому не продають свою робочу силу, адже перебувають в однаковому становищі стосовно загальнонародних засобів виробництва. Притаманна працівникам колективна заінтересованість у примноженні багатства забезпечить неухильне зростання продуктивності праці, підвищення ефективності суспільного виробництва. Головним соціально-економічним результатом колективної праці стане зростання добробуту і гармонійний розвиток особистості всіх членів суспільства.
Описану вище модель можна звести до шести ключових елементів, з яких один (економічне зростання і добробут) фіксує стратегічну мету соціалізму, а п'ять інших (суспільна власність на засоби виробництва; безпосередньо суспільна праця; планомірність; відмирання товарної форми робочої сили; розподіл за працею) — засоби її досягнення. У теорії соціалізму Маркса і Енгельса обґрунтовується необхідність і можливість гармонізації відносин людини і суспільства, їх економічна модель має антирин-ковий характер. Соціалізм доводиться як устрій вільних і рівних асоційованих виробників. Модель, реалізована на практиці, відрізняється визначальною роллю держави в економіці, яка діє як головний організатор усіх господарських процесів. Ця модель дістала назву державного соціалізму.
У СРСР остаточно економічна модель державного соціалізму сформувалась у роки індустріалізації і колективізації в обстановці масового беззаконня і терору, хоча мали місце і масштабні успіхи країни, яка з аграрної у короткий термін перетворилася на індустріальну державу. Вони виявились результатом героїчних зусиль народу і могли би бути значно більшими, якби не авантюристична політика сталінського керівництва, націлена на руйнування традицій і культури вільного підприємництва.
У передвоєний період сталінська модель державного соціалізму була канонізована, а у повоєнні роки перенесена на національний ґрунт ряду інших країн Східної і Центральної Європи та Азії, а пізніше Куби. Одержавлений соціалізм, з одного боку, був грубим спотворенням самої ідеї соціалізму, в центрі якої має знаходиться не держава, а людина праці. З іншого боку, державний соціалізм виявився непоганим ідеологічним прикриттям тоталітарного сталінського режиму. Тому сучасна економічна наука оцінює цю модель як приклад глибоких деформацій у розвитку суспільства.
2. Основні риси економічної структури державного соціалізму
Вибір тієї майбутньої моделі, що буде характерною для України, передбачає критичний аналіз насамперед економічної системи нашого минулого суспільного життя.
Ознаки економічної моделі державного соціалізму
До ознак, що характеризують колишню модель, належать такі. Це — монополія державної власності, що зумовила всезагальне одержавлення економічної та всіх інших сторін життя суспільства і утвердилась в результаті підміни реального усуспільнення виробництва формальним, пов'язаним зі зміною майнової приналежності засобів виробництва. У СРСР 9 з кожних 10 підприємств перебували у власності держави, яка опосередковувала більшість процесів привласнення.
Суспільство в цілому не може функціонувати як єдиний власник, оскільки у даному разі господарська відповідальність не фіксується за конкретними суб'єктами, а ніби «розпливається» між всіма членами суспільства. За неефективні рішення, як правило, доводиться розплачуватись тим, хто не мав до них безпосереднього відношення. Відбувається відчуження працівників від засобів виробництва: вони стають особами, що працюють за наймом у держави, сама ж власність стає анонімною, «нічийною». Видати декрети про націоналізацію — ще не означає організувати виробництво на нових колективістських засадах, підкорити його потребам працюючих насправді. Трудові колективи та окремі працівники почнуть діяти як дбайливі господарі лише тоді, коли зможуть самостійно виконувати більшість функцій управління і розпорядження закріпленим за ними майном. Роздержавлення економіки і приватизація майна значної частини державних підприємств своїм результатом матиме зміну структури відносин власності -- заміну монопольного положення однієї (державної) власності урізноманітненням форм іншої (приватної, групової, державної, змішаної). В ефективній економіці діє ідеологія примату власності громадян, а не держави; роль останньої обмежена інтересами громадян та їх об'єднань.
Величезний вплив на формування моделі державного соціалізму справили існуючі відносини адміністративної залежності, Що гальмують розвиток ринку. За цих умов більшість підприємств перебуває у підпорядкуванні вищих органів управління, позбавлені можливості вести самостійне господарювання: формувати виробничі програми, купувати необхідні ресурси, продавати продукцію за ринковими цінами, вільно розпоряджатись доходами і т. ін. Команди і розпорядження, що надходять підприємствам «згори», обов'язкові до виконання; робота колективів оцінюється за ступенем реалізації планів; ринок не справляє суттєвого впливу на структуру виробництва. Управління ґрунтується на силі влади, а не на господарському інтересі товаровиробника, оскільки як інструменти регулювання господарських зв'язків використовуються команди, адміністративні розпорядження.
Супутником командної економіки виступає тіньова економіка, що не зважає на офіційні заборони і діє без правил, прийнятих у цивілізованій ринковій економіці.
Отже, відносини адміністративної залежності, коли вони використовуються для позаекономічного залучення до праці та організації суспільного виробництва, позбавляють економіку здатності до саморозвитку і саморегулювання; вони соціально малоефективні, адже виключають свободу трудової, підприємницької та споживацької діяльності.
Відмінною рисою даної моделі є її надмірна централізація суспільного виробництва, що зумовлює гіпертрофію вертикальних і нерозвинутість горизонтальних зв'язків підприємств і регіонів. У зв'язку з низькою ефективністю виробництва і надмірно великою витратною частиною бюджету держава змушена концентрувати у своїх руках надмірно високу частку виробленого продукту (у СРСР наприкінці 80-х років до 3/4 національного доходу і близько 4/5 валового національного продукту). В результаті підприємства і регіони міцно прив'язувалися до центру, опинялися у становищі прохачів ними ж зароблених коштів і ресурсів. Серед підприємств переважали великі підприємства, якими легше було керувати з центру. Часто «гіганти» не забезпечували високого рівня ефективності виробництва, але це не заважало їм диктувати свої умови на ринку. Споживач був позбавлений можливості визначати долю виробника-монополіста і примушений погоджуватись з тим, що йому пропонується, оплачувати дорогу і часто неякісну продукцію.
На деформації економічної структури соціалізму в СРСР позначилась бюрократія управління, що перешкоджає реалізації са-моуправлінських основ. Бюрократизм — це монополізація функцій керівництва економічним і суспільним життям певним, особливо визначеним колом осіб. Бюрократ — це чиновник, який використовує своє службове становище (довірену владу) на шкоду справі, ставить корпоративні інтереси вище за суспільні і державні. Бюрократія — привілейований прошарок, не заінтересований у проведенні радикальних демократичних перетворень у суспільстві. При збереженні спеціалізації у сфері управління бюрократизм як явище не можна викорінити повністю, але цілком можливо обмежити його негативні сторони за рахунок налагодження дійового контролю «знизу». Розвиток відносин виробничо-господарської демократії не сумісний зі збереженням п'яти видів монополії бюрократичного апарату: на інформацію, ресурси, кадри, прийняття управлінських рішень, на привілеї.
Ознакою деформованої моделі соціалізму стала і жорстка залежність економіки від ідеології та політики, що виникає внаслідок прямого зрощення господарських і політичних структур, коли правляча партія виявляється глибоко «вмонтованою» в економіку і починає діяти як кероване ядро економічної і політичної систем, як вищий ешелон адміністративної влади. При цьому держава втрачає свою відносну незалежність від партії, її апарату: коли керівники державних органів влади і господарських організацій зобов'язані регулярно звітувати перед партійними інстанціями про свою роботу, економічне життя заганяється у жорсткі ідеологічні рамки, ініціатива господарників паралізується страхом втратити зайняте місце. За цих умов офіційна наука і пропаганда забезпечує «шумову завісу» над неефективною господарською системою; суспільна свідомість міфологізується, а поведінка людей починає роздвоюватися — зовнішньо багато з них виявляють лояльність до існуючого ладу, але внутрішньо відмовляють йому в довірі, бо не бачать реальних переваг.
Як неринкова господарська система державний соціалізм розвивається за іншими законами, ніж світове товарно-ринкове господарство, тому для нього характерні замкненість, слаба інтегрованість у світовий ринок, традиційна опора на власні сили. Самоізоляція не гарантує незалежності країни від поставок з-за кордону, але таїть у собі небезпеку відставання у галузі науково-технічного прогресу і добробуту народу. Ось чому без подолання економічної автаркії не можна перейти від адміністративно-командної системи, що повністю дискредитувала себе, до цивілізованої ринкової економіки, в рамках якої тільки й можливий соціально-економічний прогрес.
Таким чином, державний соціалізм --це суспільний устрій, Що склався після перемоги ранньої соціалістичної революції в результаті наростання глибоких деформацій в економіці, політиці, соціальній і духовній сферах. Він являє собою систему застиглих адміністративних методів управління економікою з відповідними нормами права, політичними інститутами та ідеологічними установками. «Витратна» господарська система державного соціалізму, пристосована до екстенсивного типу розвитку суспільства, дозволяє мобілізувати в руках держави величезні ресурси і спрямувати їх на вирішення вузького кола проблем надзвичайної важливості (ліквідація техніко-економічної відсталості, обороноздатність, прориви на окремих престижних напрямах НТП і т. ін.), але не в змозі забезпечити ефективний розвиток за нормальних умов. Вона змогла проіснувати тривалий час завдяки паразитуванню на запасах природних ресурсів і традиційному аскетизму нашого народу.
3. Системна криза соціалізму і шляхи реформування суспільства
Економічну модель державного соціалізму неправомірно ототожнювати з Марксовою моделлю соціалізму, в якій головними виступають два моменти: по-перше, подолання соціального відчуження трудівників від власності й влади; по-друге, використання всіх досягнень цивілізації для піднесення людини праці, всебічного і гармонійного розвитку особистості всіх членів суспільства. Реалізована на практиці система не змогла вирішити ці завдання. Некоректними є випади проти марксизму, що оголошують все вчення про соціалізм цілковитою утопією, вигадкою і т. ін. Зрештою, багато з передбачень Маркса та Енгельса підтверджуються історичною практикою сучасної цивілізації: наука перетворилась на безпосередню продуктивну силу суспільства; завдяки механізації й автоматизації людина виводиться з безпосереднього процесу виробництва, стає над ним і перетворюється на його організатора, контролера та регулювальника; чітко проявляється тенденція гуманізації та інтелектуалізації праці; все менш помітною є різниця між працівниками фізичної та розумової, аграрної та індустріальної праці; широко застосовується планомірне і свідоме регулювання процесів відтворення як на рівні підприємства, так і народного господарства в цілому; у найбільш розвинутих країнах реальністю є висока соціальна захищеність працюючих (забезпеченість роботою, безкоштовний характер освіти та медичного обслуговування і т. ін.).
Разом з тим цілий ряд положень, висловлених ще у середині XIX ст. засновниками марксизму, сьогодні слід визнати романтичними ілюзіями і навіть помилками. Так, не підтвердились надії на світову соціалістичну революцію, немає підстав говорити про відмирання при соціалізмі державності, товарного виробництва і ринку, інституту шлюбу і сімейного виховання дітей, комуна не стала виробничо-споживчою ланкою суспільства і т. д.
Нині зазнає поразки утопічний, ліворадикальний варіант побудови соціалізму. У свій час ранній (державний) соціалізм мав історичне виправдання. Він вивів суспільство з необмеженої економічної стихії, покінчив з кризами, усунув багато пережитків докапіталістичних відносин. Але потенціал цієї моделі досить обмежений, оскільки державний соціалізм забезпечує лише початкові, прості форми соціального захисту трудящих. Так, він може гарантувати загальну зайнятість, відповідну заробітну плату, загальнодоступну освіту та охорону здоров'я, стабільні низькі ціни на товари першої необхідності, окремі зразки злету наукової та інженерної думки. Але забезпечити ефективну зайнятість, насичення ринку потрібними споживачу товарами, якісне медичне обслуговування, масову заінтересованість у впровадженні досягнень НТР, високу якість (за сучасними мірками) рівня життя народу і т. ін. ця модель надати не в змозі.
Якщо говорити про загальну тенденцію країн колишньої системи соціалізму, то вона пов'язана з системною кризою, що охопила більшість з них. Вихід нашого суспільства з історичного глухого кута потребує проведення глибоких перетворень у всіх сферах життя суспільства: у політичній — перехід від монополії на владу однієї партії до системи багатопартійної парламентської демократії; у соціальній -- відмова від «собезівської» ролі держави і проведення політики забезпечення кожному рівних стартових можливостей; у духовній -- засвоєння кращих досягнень світової культури; в економічній — роздержавлення і приватизація власності, становлення регульованої ринкової економіки, враховуючи подвійну тенденцію розвитку останньої.
Ринкова економіка може руйнівно впливати на суспільні структури (пригадаймо світову кризу 30-х років XX ст.) і тоді необхідним буде втручання держави. Надмірне ж одержавлення економіки викликає зворотну реакцію, характерну для перетворення суспільства. Ринок як форма організації економіки, з одного боку, викликає у людині активність (підприємливість), а з іншого - породжує соціальне розшарування населення, безробіття, не завжди керований ріст цін тощо. От чому необхідні культура економіки, культура ринку і відповідна підприємницька культура.
Кардинальні зміни в економічній сфері України спрямовані на:
1) роздержавлення економіки, приватизацію, розвиток підпри. ємництва; пошук і використання резервів і можливостей;
2) формування ринку та його інфраструктури, розвиток господарських зв'язків ринкового типу і становлення нових мотиваційних механізмів розвитку підприємства;
3) демонополізацію економіки та усунення організаційних структур, що склалися в рамках адміністративно-командної системи і перешкоджають розвитку ринку;
4) поступове обмеження державного контролю над цінами, перехід до вільного ціноутворення;
5) здійснення жорсткої кредитно-грошової і фінансової політики, спрямованої на обмеження грошової маси в обігу;
6) створення сильної системи соціальних гарантій і підтримки населення, що полегшує людям адаптацію до умов ринкової економіки;
7) здійснення активної структурно-інвестиційної політики, яка, спираючись переважно на економічні методи, забезпечила б необхідні структурні зрушення в народному господарстві щодо її соціальної переорієнтації.
Таким чином, економічні реформи мають бути налаштовані на людину, на задоволення її потреб, розвиток її особистості.
На початку XX ст. боротьбою класових інтересів індустріальна цивілізація була розірвана на дві протилежні системи — соціалізм і капіталізм, що вступили між собою у гостру конфронтацію. Наприкінці XX ст. стало ясно, що ця конфронтація, яка стосується буквально всіх сторін життя, марнотратна і просто небезпечна. Виявилось прагнення відновити єдність сучасної цивілізації, подолати суперечності у відносинах між країнами. Економічна модель, що формується під визначальним впливом НТР, акумулює досвід як планового, так і ринкового господарства. Дана система дістала назву економічної моделі змішаної економіки.
Запитання для самоконтролю:
1. Які етапи еволюції соціалістичної ідеї?
2. Розкрийте зміст марксиської моделі економіки соціализму.
3. Назвіть признаки економічної моделі державного соціалізму.
4. Причини системної кризи соціалізму.
5. Чи можна вважвти ринкову систему господарювання альтернативною соціалізму?
6. Чим характеризується «змішана» модель економічного розвитку?
7. Назвіть основні напрямки реформування економікі України в сучасних умовах.
ЛЕКЦІЯ №18
ЗАКОНОМІРНОСТІ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕХІДНОЇ ЕКОНОМІКИ
.
План лекції
1. Перехідна економіка: сутність, необхідність і характерні риси.
2. Концепції та головні завдання перехідної економіки.
3. Основні закономірності перехідного періоду.
Вивчення даної теми передбачає засвоєння: по-перше, необхідності та особливостей закономірностей функціонування перехідної економіки; по-друге, концепцій та основних напрямів ринкової трансформації адміністративно-командної економічної системи на перехідному етапі під час формування сучасних ринкових засад у країнах з перехідною економікою.
1. Перехідна економіка: сутність, необхідність і характерні риси
На межі 80—90-х років майже в усіх соціалістичних країнах змінився політичний устрій. Для суспільних сил, що прийшли до влади, постало завдання проведення глибоких економічних реформ. Суть їх полягала у трансформації (реформуванні) адміністративно-командних національних економік у ринкові.
Необхідність ринкової трансформації економіки
За сімдесят років у Радянському Союзі сформувалась і функціонувала адміністративно-командна економіка. Ця система базувалась на засадах марксистських ідей соціалізму як першої фази комунізму. К. Маркс та його послідовники вважали, що капіталістична система на певному етапі перестає бути прогресивною, тобто втрачає внутрішні стимули для подальшого розвитку. Головну причину вони вбачали у приватній власності, яка зумовлює стихійний розвиток виробництва, загострює суперечності між працею і капіталом, породжує періодичні економічні кризи тощо. Оскільки все це не сприяє підвищенню ефективності суспільного виробництва, то на зміну капіталізму має прийти новий економічний лад - - на їх Думку, соціалізм. Соціалістичне виробництво, за Марксом, має ґрунтуватись на суспільній власності на засоби виробництва, Централізованому плануванні, розподілі за кількістю та якістю праці та різнобічному розвитку людини. У такому суспільстві не буде експлуатації людини людиною, пануватиме соціальна справедливість. Соціалістична теорія доводила, що соціалізм, який прийде на зміну капіталізму, позбудеться соціально-економічних недоліків та антагонізмів останнього.
Реалізація марксистських ідей уможливила побудову суспіль, ства, яке дістало назву соціалістичного. Таке суспільство й від. повідну йому економіку було створено в СРСР, а потім і в ряді інших країн Східної і Центральної Європи, Азії та на Кубі * .
Практична реалізація економічної теорії соціалізму, як здавалося спочатку, підтверджувала справедливість висновку про високу ефективність нового способу виробництва, його прогресивність. За відносно короткий час СРСР став світовим лідером на багатьох напрямах розвитку економіки, освіти, науки та культури.
Але з часом, особливо у 70—80-х роках, динаміка прогресу істотно уповільнилася: зменшилися темпи економічного зростання; стало відчутним відставання від розвинутих країн у рівні та якості життя людей; посилювались деформації всього відтворювального процесу в суспільстві.
Основні причини негативних соціально-економічних явищ були очевидними. Вони крилися в самій адміністративно-командній системі: тотальному одержавленні власності на засоби та умови виробництва, абсолютизації централізованого планування, обмеженні товарно-грошових відносин і витратному ціноутворенні, наявності елементів зрівнялівки в оплаті праці, глибоких диспропорціях суспільного виробництва і хронічному дефіциті, пануванні бюрократизованих відносин і залежності економіки від ідеології та політики.
Таким чином, адміністративно-командна система містила «тугий Гордіїв вузол» соціально-економічних суперечностей, які суттєво гальмували зростання ефективності всього суспільного виробництва. Найбільш загальні та очевидні з них такі. Це суперечність, по-перше, між формально загальнонародною власністю і реальним правом розпорядження нею партійно-державним апаратом. По-друге, між необхідністю своєчасного і повного задоволення платоспроможних потреб виробників і споживачів, з одного боку, та централізованим розподілом (виділенням фондів) ресурсів та благ — з іншого. По-третє, між необхідністю господарювання на підставі не лише прямого, а й зворотного зв'язку.
*У вітчизняній літературі існує й інша точка зору: «У жодної з країн, що будували соціалізм, включаючи й СРСР, соціалістичне будівництво не було завершеним», оскільки «об'єктивна мета соціалізму — забезпечення всім громадянам умов добробуту і всебічного розвитку» не була досягнута. (Див.: Гош. О. П. Політична економія капіталізму і постсоціалістичного перехідного суспільства: Підруч. Для вищ. навч. закл. — К.: Преса України, 1999. — С. 142, 154.) З нашої точки зору, позиція автора має свою логіку (від споживача) та політично-волюнтаристським підходом до розв'язання економічних проблем. По-четверте, між нагальною проблемою стимулювати високоякісну працю та переважно зрівняльним розподілом благ за її результатами. Розв'язання всього комплексу суперечностей об'єктивно потребує переходу до іншої, нової системи господарювання.
Сутність перехідної економіки
Час від початку реформування попередньої соціалістичної економіки до формування стійких та ефективних ринкових відносин називають перехідним періодом. Економіка цього періоду зазвичай має назву перехідної.
За своєю сутністю вона являє собою такий стан розвитку економіки, коли у цей конкретний історичний момент суспільство (країна) переходить від однієї цілісної системи до іншої. Головна мета такого розвитку --не просто формування ринку. Ринкова економіка виступає лише як засіб досягнення ефективнішої економічної системи. Досвід провідних країн світу стверджує, що такою системою, яка забезпечує високу ефективність господарювання, динамічний розвиток і високу якість життя, є соціальна орієнтована ринкова економіка, тобто змішана. Остання, як відомо, характеризується активною участю держави в підтримці балансу між ринковою ефективністю і соціальною справедливістю та стабільністю. Тому завершення формування основ соціальної ринкової економіки — кінцева мета ринкової трансформації у постсоціалістичних країнах.
Природно, що економічна трансформація є органічною складовою глибоких принципових змін у суспільстві — в політичному, державно-адміністративному устрої, а також в ідеології, внутрішній та зовнішній політиці. Така постсоціалістична трансформація відбувається в країнах СНД, Східної і Центральної Європи та Балтії.
У навчальній літературі також розрізняють посттоталітарну трансформацію — це кардинальні реформи в Китаї та В'єтнамі, Де передбачається розширення ринкових відносин при збереженні влади комуністичних партій та інших суспільно-політичних атрибутів соціалізму.
Багато науковців вважають, що для формування стійких та ефективних ринкових відносин потрібен період 10—15 років. Дійсно, у розвинутіших східноєвропейських державах - - Угорщині, Польщі, Чехії— ці процеси завершаться найближчим часом. Але у пострадянських державах вони відбуваються набагато важче.
В цілому особливість і складність такого переходу зумовлена тим, що переплітаються генетичне різнорідні (соціальні та економічні) елементи і відносини. З цього випливає як «заплутаність» самих відносин, так і складність їх дослідження. Це, по-перше. По-друге, перехідний стан будь-якого процесу, явища, в тому числі й економіки, характеризується постійними змінами, рухом, оновленням і розвитком. Разом з тим це такий момент (етап), коли старе ще не відійшло, не зникло, а нове ще не утвердилося повністю.
Таким чином, перехідна економіка характеризує проміжний стан суспільства, переламну епоху економічних, соціально-політичних перетворень. Звідси - - особливий характер перехідної економіки, що відрізняє її від так званої звичайної, тобто усталеної, цілісної, ринкової, адміністративно-командної чи змішаної економіки. Слід наголосити й на тому діалектичному принципі, що всі зміни в перехідній економіці є змінами розвитку, тоді як зміни у цілісній економічній системі випливають з безпосереднього її функціонування та вдосконалення.
Специфічні риси перехідної економіки
Для перехідної економіки характерні такі специфічні риси.
Перша. Наявність у ній перехідних економічних форм, в чому власне і виявляється одночасне співіснування елементів господарювання змінювальної і змінюючої систем, тобто поєднання старого і нового.
Суттєве методологічне значення має і те положення, що самі ці форми тому й перехідні, оскільки не є і не можуть бути кінцевою метою розвитку. Вони завжди були, є і будуть засобом її (основної мети) досягнення, займаючи проміжне становище між відповідними системами (у даному випадку між адміністративно-командною і змішаною). Наприклад, в економіці сучасної України мають місце відносини оренди з викупом, які є перехідними формами власності: від державної до колективної, кооперативної або приватної.
У своїй діалектиці перехідні форми економічних відносин виражають взаємозв'язок, суперечливість, стрибкоподібність, але тенденцій розвитку.
Квінтесенцією боротьби між суспільною (що відходить) і приватною (що приходить) формами власності є процеси роздержавлення І приватизації та глибоке розшарування українського суспільства.
Друга. Перехідна економіка історична, оскільки вона має обмежений характер у часі, тобто визначається в системі координат «від» і «до»: від демонтажу командної системи і до початку функціонування змішаної. Історизм переходу полягає і в тому, що він відбувається в конкретній країні — Польщі, Росії, Україні та ін.
Третя. Перехідна економіка нестабільна і нестійка. Внутрішньо нестійкий характер її зумовлюється постійним пошуком, апробацією нових економічних форм, які були б динамічнішими та ефективнішими. (Тут ми абстрагуємось від здатності економіки до глибоких криз. Ця проблема буде розглянута з іншого боку: як закономірність.) У ній немає певного стрижня — рівноваги, яка б постійно автоматично генерувала відновлення. Одночасно будь-які економічні відносини досить чітко виявляють свою суперечливість та швидко вичерпують свій діючий потенціал. Наприклад, сертифікатна приватизація в Україні * , коли «вичерпала свої можливості» (яких, до речі, і не було), перейшла у відкриту стадію грошової приватизації.
Четверта. Альтернативний характер розвитку перехідної економіки. Це означає, що її підсумки і результати можуть бути різними. На це впливає і співвідношення соціально-політичних сил, що виступають за підтримку тих чи інших форм, методів ринкових перетворень економіки. Боротьба між ними не гарантує наперед визначеного результату. Так, в Україні тісно переплелися старі форми -- адміністративне управління занадто великим державним сектором, з новими економічними формами, зокрема приватним сектором. Значного розвитку набули такі деформовані явища, як тіньова економіка (до 50 % ВВП), безконтрольна з боку суспільства приватизація, масштабна корупція серед управлінських структур різного рівня, силові (і навіть злочинні) методи економічного спілкування. Тому за умов ринкової трансформації перед Україною постає проблема істотної корекції реформ і надання цьому прогресу цивілізованого характеру, незалежно від того, що говорять і під якими прапорами, гаслами виступають їх різні ідеологи.
Виокремлюючи риси перехідної економіки, не слід забувати й про те, як взагалі функціонує економіка, тим паче перехідна. Одна з аксіом економічної теорії постулює: економічні закони діють у формі тенденції. Це знаходить свій вияв в інерційності економічного розвитку, що ігнорувати в перехідній економіці неприпустимо.
*3 нашої точки зору сертифікатна приватизація — досить сумнівний задум і безплідний захід для основної маси народу. Більше того, елементарне його пограбування
Інерційність економічного розвитку об'єктивно призводить до збереження в перехідній економіці старих, відмираючих економічних форм протягом відповідного періоду. Тому виникає об'єктивна необхідність поступової перебудови існуючої системи господарювання, тобто економічного механізму старої системи. Очевидно, таке завдання непідсильне суспільству ні «за 500 днів», ні за 5 років. Порушувати питання таким чином — прояв елементарної економічної некомпетентності та авантюризму.
Уся сутність інерційності полягає в забезпеченні спадкоємності перехідної економіки із висхідним станом і забезпеченні плавної його трансформації, еволюції в цілісну нову, досконалішу систему.
Перехідні процеси можуть різнитися залежно від того, чи вони є цілеспрямованими і керованими з боку суспільства (держави), чи природно-еволюційними (стихійними) або стрибкоподібними.
2. Концепції та головні завдання перехідної економіки
В економічній теорії та практиці відповідно до специфіки ринкових трансформацій визначилися дві основні концепції.
Основні концепції переходу до ринку: сутність, проблеми реалізації
Одна з них - - це економічна концепція, яка передбачає поступове проведення послідовних реформ за умови головної ролі держави у формуванні ринкових відносин. Друга — це шлях так званої шокової терапії, що полягає у застосуванні методів короткострокового соціально-економічного струсу суспільства.
Прихильники першої концепції вважають, що для формування дієздатного ринку держава повинна поступово замінювати елементи адміністративно-командної економіки ринковими відносинами. Це, на їх думку, дозволить раціоналізувати, пом'якшити процеси соціально-економічних перетворень і уникнути різкого зниження виробництва та життєвого рівня населення. Найхарактернішим тут є приклад Китаю, де процес переходу був добре теоретично осмислений і визначений як тривалий і поетапний. Формування ринкових відносин провадиться через саму адміністративно-командну систему, яка не руйнується, а реформується відповідно до завдань. Керівництво країни підтримує ринкові відносини там, де це можливо, і зберігає державний контроль там, де вважає за необхідне.
Цінність китайського досвіду вбачається перш за все в тому» що у процесі реформування вдається поєднувати реформування економіки з високими темпами її зростання. Так, з початку 80-х років у Китаї щорічні темпи приросту ВВП становлять близько 10 %. Досягти такого поєднання реформ та економічного зростання завжди важко, оскільки на цьому етапі йде «переналагодження» економічних механізмів, що звичайно призводить до «збоїв» у роботі підприємств. Успіх ринкових перетворень у Китаї значною мірою пов'язаний з наявністю значного прошарку дрібних підприємців і в місті, і на селі. У країні були зняті обмеження на індивідуальну трудову діяльність ще на початку 80-х років. Це дозволило за короткі строки оживити сільське господарство, дрібне виробництво та торгівлю. Слід зазначити і той факт, що китайські реформи здійснюються за сприятливих умов політичної стабільності, що дозволяє державі добиватися виконання своїх рішень.
Зрозуміло, що такий стан справ істотно відрізняється від ситуації, наприклад, в Україні. Саме цей досвід у нашій країні в цілому не може бути відтворений, але окремі його елементи могли б знайти використання.
Щодо концепції «шокової терапії», то вона виходить з тієї посилки, що головними інструментами формування ринку є одномоментна лібералізація цін, різке скорочення державних витрат і досягнення бездефіцитного держбюджету. Базується дана концепція на сучасному варіанті ліберальної ринкової теорії, тобто на ідеях монетаризму.
Згідно з монетаристською теорією ринок — це найефективніша форма економічних відносин. При цьому він здатний до самоорганізації. Тому, як стверджують монетаристи, ринкові трансформації повинні відбуватись за мінімальної участі держави. Лібералізація ж економіки автоматично забезпечить самоорганізацію ринку. Господарюючі суб'єкти (підприємства, бізнесмени) у процесі ринкового обміну створюють відповідні норми та інститути без втручання держави. Проте все це не таке вже й однозначне явище.
Головне завдання держави у перехідний період -- підтримка стійкості фінансової системи, оскільки без стабільної грошової одиниці повноцінний ринок існувати не може. Тут монетаризм на перше місце ставить боротьбу з інфляцією.
Щодо тих великих соціально-економічних негараздів для населення від різкого подорожчання життя, то прихильники Монетаризму вважають, що період високих цін, інфляції краще пройти швидше, ніж розтягувати фінансову стабілізацію на довгі роки.
Однак, як свідчить історичний досвід, такий автоматизм формування ринкових інститутів занадто тривалий і зовсім не виключає можливостей появи згубних для економіки наслідків: неефективних форм виробництва і торгівлі, злочинних угруповань, тіньового капіталу тощо. Тому лібералізація економіки повинна доповнюватися дійовими заходами щодо підтримки і розвитку ринкових інститутів з боку держави.
Найбільш послідовно концепція «шокової терапії» була реалізована на початку 90-х років у Польщі, де за 2—3 роки вдалося призупинити інфляцію, а з другої половини 90-х років увійти в стадію економічного зростання. Цьому сприяли: інтенсивний розвиток приватного сектора, зміцнення національної грошової одиниці, приплив іноземних інвестицій. Слід враховувати, що в Польщі існували й певні передумови для такого «шокового лікування» економіки і суспільства. Зокрема, наявною була значна приватна власність на землю (близько 80 % орної землі належало одноосібникам), поширеною - - ринкова психологія, а державні владні структури очолювали сили, які підтримувала та яким довіряла більшість населення країни («Солідарність»).
Коротка історія перехідної економіки свідчить, що майже у всіх постсоціалістичних країнах використовувались елементи концепції «шокової терапії», в тому числі й в Україні. Але в цілому в нашій країні вона не застосовувалась, оскільки дана концепція передбачає бездефіцитний бюджет, а він був в Україні дефіцитним усі 90-ті роки. Не увінчалися успіхом і спроби ввести лібералізацію цін. Без відповідного ринкового середовища та за наявності виробників-монополістів це призвело до глибокої платіжної кризи, перманентної інфляції, розбалансованості фінансово-кредитних відносин, масового зубожіння населення та інших негараздів.
Узагальнюючи досвід постсоціалістичних країн, економічна теорія дозволяє дійти висновку: вибір концепції ринкових реформ багато в чому залежить від вихідного соціально-економічного, політичного стану в країні. Але за будь-якого варіанта здійснення реформ істотне значення має здатність (сила) держави після демонтажу старих органів управління і формування нових добиватися реалізації обраної економічної політики. Це справедливо не лише щодо концепції поступових перетворень, а й для реалізації ліберальної теорії. Можна стверджувати, що слабкий рівень державного управління в Україні став однією з головних причин незадовільного ходу ринкових перетворень, які спочатку спирались на ліберальні принципи.
3. Основні закономірності перехідного періоду
Серед надзвичайно широкого комплексу змін у постсоціалістичних країнах, що відбуваються при становленні ринкових відносин, деякі з них носять неминучий характер, тому в літературі їх розглядають як закономірності. Серед них виокремлюють: втрату державою функцій одноособового розпорядження економічними ресурсами; бюджетну кризу; трансформаційний спад. Як бачимо, дві з них носять чітко виражений негативний характер і знаходять свій вияв у кризах.
Перша закономірність - - втрата державою функцій одноособового розпорядження ресурсів — свідчить про те, що держава перестає бути єдиним, всесильним розпорядником усіх матеріальних ресурсів і втрачає монопольну владу на прийняття економічних рішень. Це виявляється в таких основних аспектах.
По-перше, ринкове реформування призводить до такого становища, за якого держава як джерело господарського законодавства діє згідно з установленими нею самою законами. Після прийняття законодавчого акта ним мають керуватись всі державні органи, підприємства, так само як й інші суб'єкти ринку — приватні підприємства, громадяни.
По-друге, зміна економічного статусу держави передбачає формування нових інструментів її впливу на господарське життя в країні. Адже в централізовано-плановій системі економічне управління здійснювалось за рахунок адресно-примусових розпоряджень. За умов переходу до ринку держава вже може використовувати гнучкі та, в принципі, дійовіші інструменти фінансового регулювання. Йдеться про її можливість ефективно впливати на поведінку всієї маси суб'єктів ринку за допомогою грошових, кредитних, валютних, податкових та інших фінансових регуляторів.
По-третє, для держави виникає необхідність компенсації провалів (фіаско) «народжуваних» ринкових відносин, що змушує її займатися традиційно успадкованими від колишньої системи деякими виробничими функціями, а також фінансувати соціальну сферу, фундаментальну науку, охорону навколишнього середовища тощо.
Друга закономірність перехідної економіки --це бюджетна криза, що тісно пов'язана зі зміною стану держави в економіці. За РОКИ панування адміністративно-командної системи в СРСР, в т. ч. й Україні, були створені потужна важка промисловість, велика соціальна сфера, чисельні збройні сили та управлінський апарат, які (за частковим винятком сфери виробництва) повністю фінансувалися з держбюджету. З початком ринкового реформування образно кажучи, ще збереглися «високі патерналістські зобов'язання» держави щодо фінансування цих сфер і видів діяльності. Але дохідна частка бюджету з початку 90-х років у всіх країнах СНД різко скоротилася, що було зумовлено катастрофічним падінням виробництва. Подібна ситуація у більшості пострадянських країн погіршувалася також через недосконалі системи оподаткування, істотне зростання тіньового сектора економіки та відтік капіталу за кордон. Дефіцити державних бюджетів стали для них хронічними і практично неминучими.
Третя закономірність перехідного періоду — це трансформаційний спад (за термінологією угорського вченого Я. Корнаї). Такий спад пов'язаний з глибокою економічною кризою, яка зумовлюється відсутністю координації дій між економічними агентами (суб'єктами). Це пояснюється тим, що попередні директивно-планові механізми координації господарської діяльності вже були розвалені, а нові, ринкові, навіть у поєднанні з державним регулюванням, — ще слабі або відсутні взагалі. Поглиблюється такий спад також і тим, що адміністративно-командна економіка за своєю суттю нерівноважна, оскільки їй були органічно притаманні, з одного боку, дефіцит більшості товарів, а з іншого — значна кількість надлишкової продукції, яка не знаходила збуту. Характерними особливостями трансформаційного спаду є його масштабність і глибина падіння економіки (наприклад, в Україні лише протягом 1991 р. — першої половини 1992 р. обсяг виробництва знизився на понад 40 %).
Трансформаційний спад і бюджетна криза поглиблювались також через некомплексність та половинчатість ринкових заходів, що знижувало їх ефективність. Про це образно сказав Я. Корнаї у праці «Шлях до вільної економіки»: «Загальна сума десяти різних половинчатих результатів дорівнює не сумі п'яти повноцінних успіхів, а скоріше десяти повним поразкам».
Передумови формування дієздатного ринку
Про те, що ринок у країнах СНД, у т. ч. і Україні, почав формуватись на недостатньо розвинутій для цього базі, неодноразово зазначалося в економічній літературі-Про це, зокрема, наголошував ще на початку 90-х років академік НАН України Ю. Н. Пахомов. Так, вій підкреслював, що загальною умовою формування дієздатності ринкової економіки в Україні є здійснення державою цілеспрямованих заходів з метою забезпечення конкурентно-сприятливого середовища для різних суб'єктів господарювання. Основні серед них:
* програми демонополізації державного сектора економіки як однієї з конституюючих умов переходу до ринку;
структурні зрушення в народному господарстві з орієнтацією на споживача і пріоритетний розвиток прогресивних виробництв з новітніми технологіями;
* переформування вищих ешелонів економічної влади з метою подолання командних методів в управлінні економікою;
* формування інфраструктури ринкової системи, яка має працювати на відновлення, розвиток і вдосконалення господарських зв'язків;
* оздоровлення грошей та фінансів — незамінних регуляторів ринкових відносин;
* широку комп'ютеризацію економіки, що створить можливості масового свідомого включення в ринкову ситуацію всіх суб'єктів товарно-грошових відносин;
*формування соціальних захисних механізмів, які виключають нецивілізовані форми грабунку та зубожіння основної маси населення. З одного боку, зрозуміло, що в бідному суспільстві цивілізованого ринку бути не може, а з іншого — важливо створити в людей психологічно прийнятне ставлення до ринку.
Виходячи з викладеного, підкреслимо ще раз, що саме ці головні завдання стоять перед українською економікою у перехідний період. Слід зазначити, що наступним по порядку (але не за значенням!) завданням економіки України є її інституціональна ринкова трансформація. Роль цієї проблеми актуалізується ще й тим, що ринкова поведінка економічних агентів може спиратися лише на ринкові інститути. Адже в будь-якій економічній системі поведінка господарюючих суб'єктів задається «правилами гри». Оскільки саме ці правила визначають поведінку економічних суб'єктів, то в літературі вірно стверджується, що інституціональна трансформація первинна стосовно інших напрямів постсоціалістичних реформ.
Інституціональна трансформація у перехідний період - - це процес виникнення, розвитку та зміцнення ринкових правил економічної поведінки і ринкових установ (організацій) та заміна ними старих інститутів (правил та організацій, які властиві адміністративно-командній системі).
Між вченими-теоретиками і досі точиться дискусія про те, що Розуміти під терміном інститути. Так, лауреат Нобелівської премії Д. Норт вважає, що до них належать формальні і неформальні правила економічної діяльності. Однак інші фахівці до таких інститутів відносять не тільки правила поведінки суб'єктів, а й самі організації (установи), наприклад фірми, біржі, банки. Тому про інституціональну трансформацію перехідного періоду прийнято говорити не лише стосовно змін у господарському праві (законах), але й відповідно до змін у структурі та змісті економічних організацій, в т. ч. роздержавленні, приватизації, реструктуризації підприємств (погашенні заборгованості), розвитку різних форм малого бізнесу тощо.
Щодо України важливо, щоб практика трансформації не ігнорувала принципову рису нашого історичного розвитку - - надзвичайно суттєву роль держави. Ігнорування цієї обставини і намір одномоментно звільнити економіку від державного втручання обернулося значними невдачами ранніх ліберальних перетворень і не дозволило ринковим реформам просунутись так, як на це розрахували ініціатори. Аналогічна ситуація притаманна і всім без винятку країнам СНД.
Нині важливо й те, щоб ці інституціональні перетворення утворювали цільну і взаємопов'язану систему. Ізольовані ринкові інститути, як стверджує практика, не завжди «працюють» за законами ринку.
Серед інституціональних реформ провідне місце займають роздержавлення і приватизація як вихідні умови зміни відносин власності. Сутність, форми і проблеми трансформації державної власності було розглянуто в попередніх темах.
Поряд з цим важливо зміцнити нормативно-регулюючі функції держави, оскільки невиконання законів і безладдя -- одна з головних причин незадовільного функціонування ринкових відносин в Україні.
В основі нового трансформаційного курсу має бути відповідна економічна політика. За своєю сутністю — це концентрована, науково обґрунтована діяльність держави щодо забезпечення раціонального та ефективного функціонування національної економіки як на макро-, так і мікрорівні. її довгострокова мета — структурна перебудова економіки, формування суб'єктів ринку, створення високотехнологічних і конкурентоспроможних виробництв, перехід до стійкого економічного зростання.
За умов успішного руху в даних напрямах створюватиметься реальне підґрунтя, аби протягом кількох перших десятиліть XXI ст. сформувати основи соціальне орієнтованої ринкової (змішаної) економіки і тим самим завершити перехідний період.
Запитання для самоконтролю:
1. Що таке перехідна економіка і які причини її існування?
2. Чи тотожні такі поняття, як «перехідний пеіиод» и «перехідна економіка»?
3. Назвіть характерні риси перехідної економіки.
4. Обєктивна необхідність перехода до ринкових відносин і шляхи його здійснення.
5. В чому особливість перехідної економіки України?
6. Дайте характеристику процесу становлення різних форм власності і його ролі в переході до ринкових відносин і Україні?
7. Яка роль держави в перехідній економіці?
8. Інтеграція України в світове господарство і її вплив на рішення проблем перехідної економіки.
