Тема 26. Форми міжнародних економічних відносин

Однією з характерних особливостей світового господарства другої половини XX ст. є інтенсивний розвиток міжнародних економічних відносин. Відбувається розширення і поглиблення економічних відносин між країнами, групами країн, економіч­ними угрупованнями, окремими фірмами та організаціями. Про­явами даного процесу є поглиблення міжнародного поділу пра­ці, інтернаціоналізації фінансово-економічних зв'язків, глобалі­зації світового господарства, зростання відкритості національ­них економік, розвиток і зміцнення регіональних міжнародних структур.

Отже, розпочинати дослідження даної теми слід з визначення сутності міжнародних економічних відносин.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) являють собою, з одного боку, головну, найбільш динамічну та масштабну складо­ву частину цілісної системи міжнародних відносин, а з іншого — систему економічних відносин, що виникають між суб'єктами з різних країн з приводу виробництва, розподілу, обміну і спожи­вання споживчих благ.

Важливо зазначити, що міжнародні економічні відносини, в основному торгові, існували ще до виникнення світового госпо­дарства, але мали міждержавний, вузькорегіональний характер (наприклад, Європа — Близький Схід, Європа — Північна Африка). З виникненням і розвитком світового господарства МЕВ роз­ширюють і поглиблюють сферу свого існування, набувають гло­бального характеру. Таким чином, міжнародні економічні відносини є формою існування та розвитку світового господарства, його внутрішнім механізмом.

Звертаємо увагу на те, що класифікація форм міжнародних економічних відносин відповідає відомій структурі економічних ресурсів. Як правило, вирізняють такі основні форми МЕВ:

•міжнародна (світова) торгівля товарами і послугами;

• міжнародний рух капіталу;

• міжнародна міграція робочої сили;

• міжнародна торгівля знаннями (науково-технічними розробками і технологіями).

В окрему форму слід виділити міжнародні валютні відносини, хоча вони є похідними від міжнародної торгівлі і руху чинників виробництва. Досліджуючи сучасний етап розвитку МЕВ, можна зробити висновок, що вони характеризуються інтенсифікацією,

глобалізацією, інтеграцією. Студентам рекомендується більш де­тально проаналізувати основні риси сучасного рівня МЕВ.

З'ясувавши предмет МЕВ, слід зупинитись на кожній з їх форм окремо.

Особливе місце в складній системі світогосподарських зв'яз­ків посідає міжнародна торгівля. Це традиційно перша і найбільш розвинута форма МЕВ. За деякими оцінками частка торгівлі ста­новить 80 % їх обсягу, вона опосередковує практично всі види міжнародного співробітництва.

Міжнародна торгівля — це форма міжнародних економіч­них відносин, яка передбачає переміщення товарів та послуг за межі, що позначені державними кордонами. Вона є формою зв'язків між товаровиробниками різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці і виражає їх взаємну еконо­мічну залежність.

Місце міжнародної торгівлі в системі міжнародних економіч­них відносин визначається тим, що, по-перше, через неї реалізу­ються результати всіх форм світогосподарських зв'язків — виве­зення капіталу, виробничої кооперації, науково-технічного спів­робітництва. По-друге, розвиток міжнародної торгівлі товарами визначає динаміку міжнародного обміну послугами. По-третє, зростання і поглиблення міжрегіональних та міждержавних взає­мозв'язків виступають важливою передумовою міжнародної еко­номічної інтеграції. По-четверте, міжнародна торгівля сприяє по­дальшому поглибленню міжнародного поділу праці та інтерна­ціоналізації господарських зв'язків.

Зазначимо, що міжнародна торгівля зародилась у глибокій дав­нині. Від епізодичної мінової торгівлі її розвиток ішов до локаль­них ринків. Значною мірою стимулювали закордонну торгівлю великі географічні відкриття. У XVI—XVII ст., у період так зва­ного первісного нагромадження капіталу, відбулось об'єднання локальних центрів міжнародної торгівлі в єдиний світовий ринок. Особливий етап у розвитку світової торгівлі — друга половина XX ст., за якого міжнародний обмін набув «вибухового» харак­теру. Студентам рекомендується визначити основні чинники, що забезпечили таку інтенсифікацію світових товарних потоків.

Існує ціла низка теорій, які пояснюють природу, напрями та структуру міжнародних торгових потоків. Звертаємо увагу на не­обхідність дослідження таких з них, як: меркантилістська теорія, теорія абсолютних переваг А. Сміта, теорія порівняльних переваг Д. Рікардо. Серед решти теорій міжнародної торгівлі можна на­звати теорію «вирівнювання цін на чинники виробництва» Е. Хекшера та Б. Оліна, «парадокс Лєонтьєва», теорію зовнішньоторго­вельного мультиплікатора, теорію «життєвого циклу товарів» та ін.

У сучасних умовах у міжнародній торгівлі беруть участь усі суб'єкти світового господарства. Розвиток міжнародної спеціалі­зації виробництва та поглиблення міжнародного поділу праці по­роджує різноманітність форм і напрямів міжнародної торгівлі.

Структуру міжнародної торгівлі доцільно розглянути у трьох розрізах: по-перше, як торгівлю окремими групами товарів (товар­на структура); по-друге, як розподіл товарних потоків між окре­мими країнами та групами країн (географічна структура); по-третє, як систему методів (видів) організації торгівлі на світовому ринку. Основними видами міжнародної торгівлі є: традиційна торгівля, торгівля продукцією у рамках кооперації, зустрічна тор­гівля. У сучасних умовах особливої уваги потребує зустрічна торгівля, що ґрунтується на зустрічних зобов'язаннях експорте­рів щодо закупівлі в імпортерів частини чи всього обсягу експор­тованих товарів.

Аналіз міжнародної торгівлі буде неповним, якщо студент не дасть відповіді на такі питання: що являє собою світовий товар­ний ринок та яка його структура? у чому сутність світової ціни та чим визначається її рівень? які основні показники вимірювання міжнародної торгівлі? [1, с. 466—469; 2, с. 301—302].

Суттєвий вплив на розвиток, обсяги та структуру міжнародної торгівлі має зовнішньоторговельна політика окремих держав та їх груп. Залежно від масштабів втручання в міжнародну торгівлю розрізняють протекціоністську торгову політику і політику вільної торгівлі. Перша передбачає захист внутрішнього ринку від інозем­ної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних ін­струментів, друга — мінімальне державне втручання в зовнішню торгівлю. Звертаємо увагу на той факт, що здебільшого країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, використовую­чи як методи протекціонізму, так і політику вільної торгівлі.

Найбільш характерною рисою міжнародних економічних про­цесів XX ст. є вивезення капіталу, темпи зростання якого почали перевищувати темпи зростання міжнародної торгівлі, обсяги ВВП промислово розвинутих країн. Звертаємо увагу на те, що міжна­родний рух чинників виробництва, у тому числі й капіталу, регу­люється тими самими законами, що й міжнародна торгівля това­рами: чинники переміщуються в ті країни, де за них більше платять (в даному випадку вище відсоткова ставка).

Отже, міжнародний рух капіталу (міжнародна міграція капіта­лу) означає переміщення капіталів між країнами в пошуках більш

вигідної сфери їхнього використання, отримання прибутку чи підприємницької вигоди.

Основними постачальниками капіталу на міжнародному рин­ку є транснаціональні корпорації, окремі держави та міжнародні фінансові організації. Серед причин експортування капіталу за кордон треба передусім назвати: відносний надлишок капіталу на внутрішньому ринку, що не приносить прибутку або зменшує його; процеси інтернаціоналізації капіталу і відмінності у витратах ви­робництва; бажання обійти тарифні і нетарифні обмеження; захи­стити капітал від інфляції, непередбачуваності економічної та політичної ситуації в країні та ін.

Одночасно слід пам'ятати, що завжди є країни, в яких відчу­вається дефіцит інвестиційних ресурсів, капіталу в грошовій фор­мі. Особливо гостру потребу в цьому відчувають країни, що роз­виваються, країни з перехідною економікою, країни, в яких від­буваються структурні перетворення.

Для класифікації форм вивезення капіталу використовують різні критерії, зокрема: джерела походження, характер викорис­тання, термін вивезення та ін. Особливої уваги вимагає поділ ви­везення капіталу за цілями використання на прямі та портфельні інвестиції. Саме переважання портфельних інвестицій є характер­ною рисою останніх років.

Завершити вивчення міжнародного руху капіталу необхідно аналізом проблеми заборгованості країн, у першу чергу країн, що розвиваються. Це одна з найскладніших міжнародних фінансових проблем, що на початку 80-х рр. досягла ситуації «кризи боргів».

Одну з ключових ролей в системі МЕВ відіграють міжнародні валютні відносини. Вони обслуговують світові ринки товарів і послуг, капіталів і робочої сили, науково-технічних розробок та технологій. Еволюція валютних відносин пов'язана з поглиблен­ням міжнародного поділу праці, зростанням обсягів світового ви­робництва та обміну, а також зі змінами у внутрішніх фінансово-грошових системах провідних країн світу.

Міжнародні валютні відносини являють собою сукупність економічних відносин, пов'язаних з функціонуванням грошей як світових грошей. Саме валюти як грошові одиниці окремих країн виступають у ролі об'єктів даних відносин. При цьому слід з'ясу­вати сутність таких понять, як валютний курс, валютний паритет, конвертованість валют, що є характерними рисами валюти.

Валютні відносини здійснюються на національному та міжна­родному рівнях. На національному рівні вони охоплюють сферу національної валютної системи. Міжнародна валютна система

формою організації валютних відносин у межах світового госпо­дарства. Вона виникла в результаті його еволюції і юридично за­кріплена міждержавними угодами.

Заслуговує на увагу структура міжнародної валютної системи, зокрема такі її елементи, як: форми міжнародних засобів платежу (світові гроші); уніфікований режим валютних курсів; умови вза­ємної конвертованості валют; валютні ринки; міжнародне регу­лювання валютних обмежень. Особливу роль у структурі міжна­родної валютної системи відіграють міжнародні валютно-фінан­сові організації (МВФ, Світовий банк, ЄБРР та ін.).

Наголошуємо на тому, що міжнародна валютна система є ди­намічною, рухливою. Напрями її еволюції визначаються провід­ними тенденціями трансформації економіки західних країн, змі­нами уявлення і потреб світового господарства в цілому.

Простежуючи розвиток міжнародної валютної системи можна виокремити низку його етапів. Перший етап, так званий «золотий стандарт», започаткував формування світової валютної системи XIX ст. Він передбачав золото в ролі світових грошей і вільну конвертованість кожної валюти в золото. Різновидом «золотого стандарту» вважають систему золотодевізного стандарту.

Другим етапом став перехід до Бреттон-Вудської валютної си­стеми (золотодоларовий стандарт) у 1944 р. І нарешті третій етап означав перехід до Ямайської валютної системи (багатовалютно-го ринкового стандарту), яка вступила в силу в 1978 р. Вона позбавляє золото ролі світових грошей і узаконює системи плаваю­чих валютних курсів.

На особливу увагу заслуговує створення в межах Європейського Союзу в 1979 р. Європейської валютної системи. Дана система, з одного боку, є важливою складовою частиною світової валютної системи, а з іншого — це регіональна система, сукупність економіч­них відносин, пов'язаних з функціонуванням єдиної валюти в межах європейської економічної інтеграції. Найважливішим результа­том її розвитку став перехід до ЄВРО, яка, на думку спеціалістів, має всі шанси бути однією з наймогутніших валют у світі.

Серед решти форм міжнародних економічних відносин реко­мендується розглянути міжнародну міграцію робочої сили, яка в сучасних умовах набуває дедалі глобальнішого характеру. Сьо­годні вона охоплює абсолютну більшість країн світу і досягла наприкінці 90-х рр. 125 млн. чол., або 2 % населення планети.

Міжнародна міграція робочої сили — це форма МЕВ, що по­лягає у переливі трудових ресурсів з одних країн в інші і виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками світового

господарства. Причинами такої міграції є чинники як економіч­ного, так і неекономічного характеру.

Для подальшого аналізу міжнародної трудової міграції студен­там слід з'ясувати: по-перше, її види; по-друге, основні центри тяжіння робочої сили; по-третє, наслідки даного процесу як для країни — експортера робочої сили, так і країни-імпортера. Для відповіді на ці питання студенти можуть використати матеріали, викладені в навчальному посібнику [1, тема 26].

Після вивчення даної теми студент повинен усвідомити таке.

1. Зв'язок між національними економіками в межах світової системи здійснюється на основі міжнародних економічних відносин, основними з яких є: міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталу, міжнародна міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини.

2. Історично першою, традиційною і важливою формою міжнародних економічних відносин є міжнародна торгівля. Вона являє собою обмін товарами та послугами між державно оформленими національними господарствами.

3. Залежно від масштабів втручання в міжнародну торгівлю розрізняють два види торгової політики: протекціонізм та вільна торгівля. Сьогодні здебільшого країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, використовуючи як методи протекціонізму, так і політику вільної торгівлі.

4. Міжнародний рух капіталу здійснюється з метою отримання максимального прибутку та диверсифікації ризику. Виокремлюють різноманітні форми руху капіталу між країнами: державний приватний; підприємницький і позичковий; прямі і портфельні
інвестиції та ін.

5. Міжнародна валютна система — це організаційна форма грошово-кредитних відносин у міжнародному обігу, що закріплена міждержавними угодами і обслуговує взаємний обмін результатами діяльності національних господарств.

6. Еволюція міжнародної валютної системи включає такі етапи:

• система золотого стандарту;

• система золотодевізного стандарту;

•система золотодоларового стандарту (Бреттон-Вудська ва­лютна система);

• система плаваючих валютних курсів (Ямайська валютна система).

7. Міжнародна міграція робочої сили — це переміщення трудових ресурсів з одних країн в інші, вона виражає процес їх перерозподілу між ланками світового господарства. Вона обумовлена економічними та неекономічними причинами і може мати форму еміграції (виїзду) та імміграції (в'їзду).