Тема 25. Світове господарство

Починаючи вивчення даної теми, передусім треба зрозуміти, що однією з основних закономірностей розвитку сучасного суспільно-історичного процесу є інтернаціоналізація економічних відносин, посилення економічної єдності та взаємозалежності світу. Саме на цьому ґрунті формується структурно цілісна си­стема світового господарства.

Звертаємо увагу на те, що світове господарство є політекономічною та історичною категорією. Це означає, що кожному конк­ретному історичному етапу його розвитку притаманні певні мас­штаби і рівень виробництва, ступінь інтернаціоналізації госпо­дарського життя, соціально-економічна структура суспільства.

Як економічна категорія світове господарство— це сукупність національних господарств, які беруть участь у міжнародно­му поділі праці і пов'язані між собою системою міжнародних економічних відносин.

Світове господарство формувалось протягом тривалого історичного періоду. Більшість учених-економістів вважають, що його початковий етап збігається з великими географічними відкриття­ми, із зародженням світового ринку. Наступний етап пов'язаний з промисловим переворотом останньої третини XVIII ст., бурхли­вим розвитком індустріального виробництва, спеціалізації окре­мих країн, галузей і регіонів у межах міжнародного поділу праці. Проте остаточно, як цілісна система, світове господарство скла­лося близько ста років тому на рубежі XIX—XX ст.

Студентам рекомендується дослідити основні віхи у розвитку світового господарства, а саме: виникнення міжнародних монополій, територіальний поділ світу і утворення колоніальних імпе­рій, виникнення соціалістичної системи, розпад колоніальної системи і поява на світовій арені великої кількості молодих незалежних держав. На особливу увагу заслуговує сучасний етап, який характеризується глобальною економічною єдністю, за умов науково-технічної революції, посилення взаємозалежності країн світу, радикальної перебудови соціально-економічних відносин у колишньому соціалістичному таборі, піднесення ролі регіональ­них інтеграційних угруповань.

Слід наголосити, що світове господарство є найскладнішою органічною системою сучасності. Його суб'єктами є: ТНК, націо­нальні господарства, міжнародні організації, міжнародні інтегра­ційні об'єднання, що здійснюють міжнародну економічну політику.

Як цілісна система світове господарство складається з різних частин, підсистем. Для його структуризації використовують низ­ку ознак, наприклад: географічна, рівень економічного розвитку, рівень зовнішньої заборгованості, соціально-економічна структу­ра тощо. Студентам рекомендується познайомитись з цими класифікаціями, проте більш детально дослідити поділ світового го­сподарства на три групи країн: розвинуті країни; країни, що розвиваються; країни з перехідною економікою.

Однією з базових категорій, яка відображає сутність світового господарства, є міжнародний поділ праці. Важливо зазначити, що міжнародний поділ праці є вищим ступенем суспільного поділу праці, який зароджується спочатку в межах окремих країн, потім охоплює сусідні країни і, зрештою, увесь світ. Нині всі країни світу так чи інакше включені до системи міжнародного поділу праці, його поглиблення обумовлюється розвитком продуктив­них сил, новим етапом науково-технічної революції, подальшим процесом глобалізації економічної системи виробництва.

Що ж являє собою міжнародний поділ праці?

Міжнародний поділ праці (МГІП) — це процес відособлення різ­них видів трудової діяльності на міжнародному рівні, які взаємоді­ють і взаємодоповнюють один одного, складаючи об'єктивну основу міжнародного обміну товарами, послугами та результатами інших видів діяльності. Він є основою міждержавних економічних відно­син і об'єктивною умовою загальної економічної взаємозалежності. Участь у МПП дає країнам додатковий економічний ефект, розши­рює і зміцнює сировинну та ринкову базу НТП, знижує витрати на виробництво, дозволяє повніше задовольнити потреби населення.

Теорія міжнародного поділу праці отримала своє обґрунтування і розвиток у працях багатьох учених-економістів. Першими в даному дослідженні були представники класичної політичної економії: А. Сміт, Д. Рікардо, Р. Торренс, Дж. Мілль. Головним їх досягненням була розробка теорії порівняльних переваг, в основу якої покладена ідея про існування відмінностей між країнами в умовах виробництва.

Пізніше, у XX ст., ідеї класиків розвинули такі економісти: Е. Хекшер, Б. Олін, П. Самуельсон, В. Леонтьєв та ін. їх ідеї були покладені в основу теорії сучасної міжнародної торгівлі, міжна­родних економічних відносин.

Слід звернути увагу на той факт, що міжнародний поділ праці до промислового перевороту базувався на відмінностях в природно-кліматичних умовах виробництва (клімат, ґрунти, надра, водні і лісові ресурси). На індустріальній стадії посилюється спеціаліза­ція, що ґрунтується на відмінностях країн за іншими чинниками виробництва — капітал, праця, підприємницькі здібності, знання.

Далі студентам рекомендується перейти до визначення та ха­рактеристики основних форм МПП. Такими формами є міжнарод­на спеціалізація та міжнародна кооперація [1, с. 448—451].

Економічною формою розвитку міжнародного поділу праці та міжнародного усуспільнення виробництва є інтернаціоналізація. Звертаємо увагу на необхідність розмежування понять «інтерна­ціоналізація виробництва», «інтернаціоналізація капіталу», «ін­тернаціоналізація господарського життя».

Найбільш ємким і значущим серед названих понять є «інтер­націоналізація господарського життя», яка означає зближення економік країн, що, у свою чергу, виявляється у зростанні вироб­ничої взаємозалежності, зростанні міжнародного товарообороту, русі капіталів та робочої сили, взаємному впливові на найважливіші економічні процеси в країнах. Вона охоплює продуктивні сили і виробничі відносини, виявляється як у сфері виробництва, так і у сфері розподілу, обміну та споживання.

Дослідження інтернаціоналізації передбачає виокремлення трьох основних етапів в її розвитку та двох рівнів — макро- та мікрорівень [1, с. 452—453].

Нарешті, розглядаючи інтернаціоналізацію, слід зазначити, що її ключовою сучасною тенденцією є транснаціоналізація. Вона являє собою процес посилення світової інтеграції в результаті глобальних операцій транснаціональних корпорацій (ТНК).

ТНК— це національні монополії з закордонними активами. їх виробнича та торговельно-збутова діяльність виходить далеко за межі однієї держави.

Звертаємо увагу, що ТНК є, з одного боку, наслідком, з іншо­го — причиною зростання міжнародної концентрації виробництва, а отже, і розгортання процесу інтернаціоналізації. Сьогодні вони є найдинамічнішим структурним елементом світової еконо­міки. За своєю мобільністю, здатністю до трансформації зв'язків та організаційних структур, швидкістю реакції на вимоги науко­во-технічної революції ТНК набагато перевершують національні та регіональні форми господарських утворень.

Інтернаціоналізація економічних відносин породжує нові ор­ганізаційні форми, які уможливлюють подолання перешкод, ство­рених державними кордонами. Найважливішою з цих форм стала міжнародна економічна інтеграція. Процеси, що ведуть до еко­номічної інтеграції, можна відтворити такою схемою: розвиток продуктивних сил ↔ міжнародний поділ праці ↔ інтернаціоналізація виробництва і капіталу ↔ економічна інтеграція.

Суттєвий вплив на економічну інтеграцію справляють такі чинни­ки, як науково-технічний прогрес та транснаціональні корпорації.

Економічна інтеграція являє собою широке міждержавне об'єд­нання, яке діє відповідно до спеціальних угод і має певну органі­заційну структуру. Зазначимо, що в межах такого об'єднання на території країн-учасниць розгортаються певні види господарської діяльності на особливих, пільгових, порівняно з рештою країн, умовах. Йому притаманні глибший міжнародний поділ праці, по­силений обмін товарами, послугами, капіталами, робочою силою, прискорення усуспільнення виробництва.

Обов'язковим елементом дослідження міжнародної економічної інтеграції є аналіз її основних форм. До них належать: зона префе­ренційної торгівлі, зона вільної торгівлі і митний союз, спільний ринок, економічний і політичний союзи. Сьогодні у світі сформува­лося близько ЗО інтеграційних угруповань різного типу. Найбільш відомими та масштабними серед них є: Європейський Союз (ЄС); Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА); Орга­нізація економічного співробітництва і розвитку (ОЄСР) та ін.

Для ілюстрації динамізму інтеграційних процесів, як правило, використовують Західну Європу, де вони найбільш повно і чітко виявились. Саме тут у другій половині XX ст. почав формуватись єдиний господарський простір цілого регіону. У своїй еволюції ЄС пройшов усі основні форми інтеграції. Сьогодні це угрупо­вання об'єднує 15 країн Західної Європи. У межах ЄС функціо­нує єдиний внутрішній ринок з вільним рухом усіх чинників ви­робництва. Створено єдиний Європейський банк з правами емісії єдиної валюти — євро, валютний та економічний союз.

На завершення слід зазначити, що Україна віднесена до тре­тьої групи потенційних претендентів на членство в ЄС. Але для реалізації цієї мети слід забезпечити цілу низку критеріїв ЄС, по­долати відсталість України за багатьма показниками.

Завершуючи вивчення даної теми, студенту слід усвідомити таку інформацію.

1. Світове господарство є історичною і політекономічною категорією. Як політекономічна категорія світове господарство — це сукупність національних господарств, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов'язані між собою системою міжнародних економічних відносин.

2. Світове господарство є втіленням господарської єдності цивілізації, що виявляється в процесах інтернаціоналізації виробництва і обігу, транснаціоналізації та глобалізації економічного розвитку.

3. Міжнародний поділ праці як вищий ступінь суспільного поділу праці є основою міждержавних економічних відносин і об'єктивною умовою загальної економічної взаємозалежності. Розвивається у двох основних формах: міжнародна спеціалізація та міжнародна кооперація.

4. Інтернаціоналізація господарського життя означає зближення економік країн, що виявляється у посиленні виробничої взаємозалежності, зростанні міжнародного товарообороту, русі капіталів та робочої сили, взаємному впливові на економічні процеси в країнах. Вона породжує тенденцію до вирівнювання умов виробництва в різних країнах, рівня витрат виробництва, продуктивності праці, норми прибутку тощо. Проте суттєві соціально-економічні відмінності між країнами зберігаються.

5. Ключовою сучасною тенденцією інтернаціоналізації є транснаціоналізація. Якісно транснаціоналізація виявляється у формуванні корпоративних міжнародних ринків, які охоплюють переважну частину світових потоків товарів, послуг, капіталу і робочої сили. Кількісно — у зростанні кількості ТИК і розширенні масштабів їх діяльності.

6. Міжнародний поділ праці, міжнародне виробництво створюють реальні передумови для розвитку економічної інтеграції, яка є вищою формою розвитку світового виробничого процесу і виявляє себе через різні об'єднання країн. У межах таких об'єднань на території країн-учасниць розгортаються певні види господарської діяльності на особливих пільгових умовах.

7. Економічна інтеграція розвивається від простих до більш складних форм. Найбільші масштаби, глибина та динаміка притаманні західноєвропейській інтеграції.

8.