Тема 23. Соціалістична економічна система та її еволюція

Основне завдання даної теми — ознайомитись з основними політекономічними вченнями щодо соціалістичної економічної системи і результатами їх практичного втілення в країнах колиш­ньої світової системи соціалізму, передусім у Радянському Союзі. Саме цим визначається актуальність теми та її місце в курсі полі­тичної економії. Соціалізм — це не тільки ідея, а й практичний рух, пов'язаний з бажанням трудящих кардинально змінити суспільство. На всіх етапах еволюції соціалістичної ідеї вона ґрунтувалась на науко­вих знаннях, реалістичних передбаченнях, революційному роман­тизмі та елементах соціальної утопії. У спеціальній літературі виокремлюють такі основні етапи формування соціалістичного вчення. По-перше, це утопічний соціалізм. Його найбільш яскра­вими представниками були Т. Мор, Т. Кампанелла, А. К. Сен-Сімон, Ш. Фур'є, Р. Оуен та ін. Вони обґрунтовували ідею цент­ралізованої планової системи у масштабах країни, пояснювали необхідність ліквідації приватної власності та всієї капіталістич­ної системи; доводили правомірність організації розподілу за працею і за потребами; робили спробу обґрунтувати органічний взаємозв'язок гуманізму і соціалізму.

Другий етап — перетворення соціалізму з утопії в науку. Цей етап пов'язаний з формуванням об'єктивних передумов та умов для подальшої еволюції ідей соціалізму. Засновниками наукового соціалізму стали К. Маркс і Ф. Енгельс. Основою їх вчення є теза про те, що: розвиток суспільства визначається економічними законами; буржуазні виробничі відносини ґрунтуються на експлуа­тації найманої праці, яка створює додаткову вартість, котра при­власнюється класом капіталістів. Капіталістичне виробництво у своєму розвитку дедалі більше набуває суспільного характеру, який вступає в суперечність з приватною формою привласнення. Виробництво усуспільнюється, що передбачає необхідність пла­нового регулювання його розвитку, узгодженої дії економічних суб'єктів, чому заважає приватна власність. Саме це визначило марксистське трактування майбутнього суспільства — соціаліз­му. Третій етап історії соціалізму пов'язаний з кризою традицій­них уявлень про нього і виробленням його нового бачення. Тобто необхідна «інвентаризація» накопиченого досвіду знань, їх пере­осмислення. У першу чергу це стосується Марксової економічної моделі соціалізму, а також моделі, що була реалізована у країнах соціалістичної системи.

Економічна модель Маркса і Енгельса відрізняється від моде­лей утопічного соціалізму злагодженістю, цілісністю, узгоджені­стю основних елементів. Засновники марксизму уявляли, що на основі націоналізованих засобів виробництва можна буде раціо­нально організувати планомірне виробництво. Вони вважали, що індивідуальна праця колективів, якщо вона здійснюється за загаль­ним планом, одержує визнання суспільства як корисна і необхід­на до того, як вироблений продукт надійде до споживача. За марк­сизмом, праця при соціалізмі і комунізмі носитиме безпосередньо суспільний характер і тому не потребуватиме визнання на ринку через акт реалізації товару. Суспільство заздалегідь веде облік потреб по основних позиціях, в оптимальних пропорціях розпо­діляє живу працю і матеріальні ресурси, розраховує рівень суспі­льно необхідних витрат (планові ціни) з кожного виду продукції і визначає їх корисний ефект. Тому і стимулювання колективів та окремих працівників відбуватиметься не за результатами комер­ційної діяльності, а відповідно до кількості та якості витраченої ними праці. Працівники — колективні власники, господарі виробництва; вони нікому не продають свою робочу силу, адже пере­бувають в однаковому становищі стосовно загальнонародних за­собів виробництва. Притаманна працівникам колективна заінте­ресованість у примноженні багатства забезпечить неухильне зро­стання продуктивності праці, підвищення ефективності суспіль­ного виробництва. Головним соціально-економічним результатом колективної праці стане зростання добробуту і гармонійний роз­виток особистості всіх членів суспільства.

Описану вище модель можна звести до шести ключових еле­ментів, з яких один (економічне зростання і добробут) фіксує стратегічну мету соціалізму, а п'ять інших (суспільна власність на засоби виробництва; безпосередньо суспільна праця; планомір­ність; відмирання товарної форми робочої сили; розподіл за пра­цею) — засоби її досягнення. У теорії соціалізму Маркса і Енгельса обґрунтовується необхідність і можливість гармонізації від­носин людини і суспільства. їх економічна модель має антиринковий характер. Соціалізм характеризується як устрій вільних і рівних асоційованих виробників [13]. Проте ця модель в процесі реалізації її на практиці відрізняється визначальною роллю дер­жави в економіці, яка діє як головний організатор усіх господар­ських процесів. Ця модель дістала назву державного соціалізму.

Наступним етапом вивчення теми є ознайомлення з основни­ми ознаками державного соціалізму. Економічна модель соціалі­зму, що була реалізована на практиці, — це грубе спотворення ідеї соціалізму, тому що в центрі її перебуває не людина, а дер­жава. На основі монополізації власності держава виступила голов­ним суб'єктом — організатором усіх господарських процесів: виробництва, розподілу, обміну та споживання.

Економічна система державного соціалізму — це економічний над, який характеризується державною власністю практично на псі речові ресурси і ухвалою економічних рішень через централь­не економічне планування.

Основні ознаки державного соціалізму.

1. Монополія державної власності веде до загального одержавлення економічної та інших сторін суспільства. Вона утверджувалась як наслідок підміни реального усуспільнення виробництва формальним (зміна юридичної форми власності на засоби виробництва), що означає розподіл функцій управління і розпорядження.

2.Відносини адміністративної залежності. Більшість підприємств позбавлені самостійності щодо формування програми, вибору ресурсів, партнерів, розпорядження доходами тощо. Виробництво здійснюється за планом, управління базується на силі влади, тому замість економічних регуляторів господарських зв'яз­ків використовуються адміністративні розпорядження.

3. Надцентралізація суспільного виробництва. Через низьку ефективність виробництва і велику витратну частину бюджету держава концентрує високу частку виробленого продукту.

4. Бюрократизація управління. Бюрократизм — це суспільні відносини, що характеризують монополізацію функцій керівництва економічним і суспільним життям відокремленим колом осіб.

5. Жорстка залежність економіки від ідеології і політики. Ця проблема виникає через зрощування господарських і політичних структур, коли правляча партія глибоко вмонтована в економіку і діє як управлінське ядро економічної і політичної системи, як вищий ешелон адміністративної влади.

6. Самоізоляція економіки, її несприйнятливість до світового досвіду. Як неринкова система державний соціалізм розвивався за іншими законами, ніж світове господарство, тому для нього характерні замкненість, слабкий зв'язок зі світовим ринком. Без входження у світове співтовариство неможливо перейти до нормальної ринкової економіки.

Особливої уваги заслуговує вивчення механізму функціону­вання «державного соціалізму». По-перше, його складовою є централізоване управління народним господарством. Керівницт­во одержавленою соціалістичною економікою здійснюється шля­хом планування і оперативного управління. Воно забезпечує реа­лізацію народногосподарських планів, тобто перетворення їх у реальну дійсність.

Оперативне управління всіма галузями народного господарст­ва здійснюється централізованими господарськими органами — міністерствами, а в межах галузі — виробничими об'єднаннями і головкомами чи комітетами міністерств.

По-друге, в одержавленій економіці деяке значення мають рин­кові відносини. За одержавленої соціалістичної економіки збері­гається категорія ринку, але його параметри обмежені тим, що відсутня така його основа, як приватна власність на засоби вироб­ництва, вільна конкуренція, ринкове ціноутворення, ринок праці та ринки капіталів. Більшою мірою ринкові відносини охоплю­ють предмети споживання на стадії роздрібної торгівлі.

Ринок за одержавленого соціалізму регулюється планом: вищі органи затверджують підприємствам плани виробництва товарів та ціни на них, плани реалізації цих товарів по підприємствах сфери виробництва і торгівлі тощо. Підприємства, скуті планами

та централізованими нормативами, позбавлені необхідної свобо­ди при функціонуванні на ринку на засадах підприємництва.

Характерні ознаки командної економіки соціалізму наведені в табл. 23.1.

Таблиця 23.1

ХАРАКТЕРИСТИКА КОМАНДНОЇ ЕКОНОМІКИ

Централізована економічна система
Основні риси	Основні переваги	Основні недоліки
Державна власність на засоби виробництва Державне планування всієї економіки Адміністративні методи управління економікою Відсутність економічних стимулів до ефективної роботи	§ Більш стійка економіка § Більше впевненості в майбутньому § Менше нерівності в суспільстві § Мінімум життєзабезпечення гарантований всім § Відсутність проблеми працевлаштування	Ø Формує безініціативних і безвідповідальних працівників, не зацікавлених у результатах праці Ø Неефективність економіки Ø Диктат виробників над споживачами Ø Низький рівень життя народу

У другій половині 80 – х рр.. ХХ ст. Почалась загальна криза соціалізму, яка охопила всі країни колишньої світової системи соціаліз­му. Загальна криза державного соціалізму— це крах соціалізму як моделі організації суспільної економіки у кожній окремій країні й у світовій системі. Цьому сприяла низка чинників. Серед них важливе місце посідає той факт, що економіка за державного соці­алізму виступає як недостатньо ефективна, «витратна».

Основна причина деформації соціалізму пов'язана з одержавленням власності, коли держава опосередковує майже весь про­цес привласнення.

Загальна криза державно-монополістичного соціалізму виявляється також через: скорочення у другій половині 80-х рр. вало­вого національного продукту і національного доходу; зневіру на­селення щодо прогресивності цього ладу; скорочення споживан­ня матеріальних благ і послуг, зниження життєвого рівня; кризу фінансів і грошового обігу; зростання дефіциту державного бю­джету, оптових і роздрібних цін; зовнішню заборгованість.

Радикальні перетворення економічного базису можливі тільки на основі перебудови відносин власності шляхом роздержавлен­ня. Основою роздержавлення економіки є перехід від моно-організованої системи до різноманітності проявів економічного жит­тя. Вирішальний момент у даному процесі — поява різних рівнів, форм і суб'єктів привласнення. Різноманітність форм власності

привласнення лежить в основі різноманітності форм господарсь­кої діяльності, що створює сприятливі передумови для нормаль­ного функціонування товарного виробництва. (Детально див.: БеляевА. А. Механизм хозяйствования. — К., 1990. — Гл. 1.)

Аналіз показує, що економічну модель «державного соціаліз­му» не можна ототожнювати з принциповими ознаками Марксової моделі, де головними є: 1) ліквідація відчуження, 2) людина не засіб, а мета суспільного виробництва (всебічний розвиток особистості). Деякі з його положень підтвердилися:

• наука стала продуктивною силою;

• людина стала поряд з виробництвом як контролер і організатор;

• відбувається інтелектуалізація, гуманізація праці, стирається різниця між фізичною і розумовою працею, між містом і селом;

• на практиці широко використовується планомірність;

• у розвинутих країнах реальністю є висока соціальна захищеність трудящих (забезпечення роботою, безкоштовні освіта і медичне обслуговування, соціальне і пенсійне забезпечення, гнучке регулювання доходів і т. д.).

Вихід нашого суспільства з історичного глухого кута вимагає глибоких перетворень у всіх сферах життя суспільства:

♦ політичній — перехід від монополії на владу однієї партії до системи багатопартійної парламентської демократії;

♦ економічній — роздержавлення і приватизація власності, становлення регульованої ринкової економіки;

♦ соціальній — проведення державою політики забезпечення рівних стартових можливостей і надійних соціальних гарантій за принципом: «Свободу — сильним, надійний захист — слабким!»;

♦ духовній — принциповий розрив з ідеологією і мораллю сталінізму і неосталінізму, оволодіння і засвоєння кращих досягнень світової культури.