Тема 17. Розподіл національного доходу. Споживання і заощадження

Вивчаючи цю тему, важливо звернути увагу на те, що в си­стемі суспільного відтворення фаза розподілу названа другою після виробництва. Ця фаза має систему «власних» економічних законів. Д. Рікардо писав: «Визначити закони, які управляють цим розподілом, — головне завдання політичної економії» (див.: Рикардо Д. Начала политической зкономии // Классика зкономической теории. — М: ЗКСМО-ПРЕСС, 2000. — С. 403). Вивчен­ню цих законів і присвячується дана тема [І, тема 17; 2, тема 17].

В економічній літературі розподільні відносини розглядають­ся в основному через призму розподілу національного доходу. Видатний американський економіст Дж. Б. Кларк стверджує, що розподіл національного доходу регулюється суспільним законом, згідно з яким кожному чиннику належить та частина багатства, яку цей чинник створює [9, с. 17]. У більш широкому аспекті по­літична економія вивчає також закони розподілу чинників вироб­ництва, суспільного продукту в його конкретних формах, гро­шей, кредитних ресурсів, цінних паперів тощо, а також законо­мірності взаємозв'язку фази розподілу з фазами виробництва, споживання і обміну.

Важливо пам'ятати, що розподілу доходів передує розподіл чинників виробництва, який утверджується у формі власності. Розподіл національного доходу між населенням та домогосподарствами залежить не тільки від рівня продуктивності кожного чинника виробництва (праці, капіталу, землі і підприємництва), ;і й розподілу цих чинників виробництва між населенням та домогосподарствами. З погляду відносин власності на чинники вироб­ництва сучасне суспільство є класовим. У капіталістичному су­спільстві виокремлюють насамперед клас капіталістів, які є влас­никами підприємств, великих ресурсів грошового та фіктивного капіталу (цінних паперів), значних земельних ресурсів, у тому числі корисних копалин. У найманих працівників основним чин­ником виробництва є здібності до праці. Праця є для них вирішальним, а часто і єдиним, джерелом доходів.

За висловом Ж.-Б. Сея, у сфері виробництва є три класи вироб­ництва: клас підприємців (включаючи й дрібних товаровиробни­ків), клас робітників (включаючи вчених, менеджерів, інженерно-технічний персонал і т. д.) та клас землевласників [13, с. 59]. Первісний розподіл національного доходу здійснюється саме між ними. Деякі вітчизняні політекономи рекомендують розглядати шестифакторну модель розподілу, яка включає, крім названих, інформацію і державу (див.: Малий І. Й. Теорія розподілу суспіль­ного продукту. — К.: КНЕУ, 2000. — С. 48). Оскільки більшість економістів вважає, що основними чинниками виробництва є зем­ля, праця, капітал і підприємництво, то ми будемо зосереджувати свою увагу на чотирифакторній моделі первинного розподілу. Вважається, що держава прямо нічого не вкладає у виробництво її обмін на непрямі податки, тобто вона не розцінюється як постачальник ресурсів [5, тема 2, с. 142].

Теорія розподілу, яка застосовується у нашому посібнику [1], ґрунтується на концепції граничної продуктивності чинників ви­робництва. Окремі проблеми розподілу розглядались у темах 7, 8, ⁽>, ІЗ та 16. Тепер застосуємо цю теорію для розв'язання загадки, як розподіляється продукт у конкурентній ринковій економіці між двома і більше чинниками виробництва.

Нехай існує лише два чинники виробництва: праця (L) і земля (З) Продуктом нехай буде пшениця, позначимо його Q,. Крім того, запровадивши ціну, що дорівнює одиниці, можна виконати весь аналіз у реальному вираженні з вартістю обсягу продукції, що становить Q, і ставкою заробітної плати, що є реальною заробітною платою та виражена в одиницях товару або Q. У цій ситуації виробнича функція вказує, скільки Qвиробляють для кожної кількості годин праці L і для кожної кількості акрів однорідної землі З. Отже, оскільки за досконалої конкуренції Р1, то MRPi = MRi* Р = MRi * 1 = MRi, для кожного з названих чинників виробництва.

Використовуємо такий аргумент. Перший робітник забезпечує великий граничний продукт, бо існує багато землі, яку можна використати. Другий робітник забезпечує дещо менший граничний продукт і т. д.

Якщо конкуренція досконала і власники землі можуть наймати стільки робітників, скільки захочуть, то очевидно, що вони ні­коли не наймуть додаткового робітника, якщо його ринкова заробітна плата, яку вони повинні заплатити, перевищує його граничний продукт. Тому крива попиту на працю гарантує, що всі робіт­ники отримають ставку заробітної плати, що дорівнює гранично­му продукту останнього робітника.

З рис. 17.1 бачимо, що крива граничного продукту праці дає криву попиту DD усіх винаймачів у термінах реальної заробітної плати. Робітники поставляють робочу силу або працю (крива SS), і рівноважна заробітна плата настає в точці Е. Сума заробітної плати дорівнює 0SЕN, що показано темною площею прямокутника.

Кількість праці

Кількість праці

Рис. 17.1. Гранична продуктивність чинників виробництва як принципова основа розподілу національного доходу між ними

З рис. 17.1 видно, що існує деякий надлишок загального продук­ту над фондом заробітної плати, бо попередні робітники забезпечу­вали вищі граничні продукти, ніж останній. Цей надлишок залиша­ється у власників землі як їхній дохід, який у темі 14 названо рентою. Чому землевласники, які безпосередньо не працюють на своїх ділянках землі, заробляють доходи за допомогою їх здачі в

оренду? Тому що кожний землевласник є учасником на конкурент­ному ринку землі, і він здає в оренду землю за ринковою ціною. Попит же на землю, як і на будь-який інший чинник виробництва, випливає з доходу від граничного продукту землі. Світліша частина, тобто трикутник ИЕО на рис. 17.1, показує весь надлишок доходу, не оплачений у формі заробітної плати. Він являє собою ренту.

Чи справедливо те, що земля дає ренту? Справедливо чи ні, але в ринковій економіці всі землі є приватною власністю небага­тьох і всі землевласники є вільними учасниками конкурентної гри, вони можуть наймати стільки робочої сили, скільки хочуть, а здавати землю в оренду за найвищу плату. За конкуренції неми­нуче всі робітники однакової кваліфікації отримують оплату в розмірі МК< останнього робітника. Надлишкова сума ренти зали­шається землевласникам.

Рис. 17.1 побудовано таким чином, що оплата праці приблизно втричі більша від доходів на власність. Це відношення між тру­довим і нетрудовим доходом відображає той факт, що заробітна плата становить близько трьох четвертих національного доходу.

Тепер припустимо, що замість праці і землі чинниками вироб­ництва є праця і капітал. У цьому разі можна переробити графік на рис. 17.1 і отримати картину розподілу національного доходу між працею і капіталом. Таку ж операцію можна виконати для трьох, чотирьох або будь-якої кількості чинників виробництва.

Отже, якщо всі чинники виробництва ми зведемо до чотирьох — праця, земля, капітал і підприємництво, — то в конкурент­ній економіці отримаємо:

• заробітна плата = граничному продукту праці;

• рента = граничному продукту землі;

• відсоток = граничному продукту капіталу;

• підприємницький прибуток = граничному продукту підприємницького хисту (і так далі для кожного чинника).

Таким чином розподіляються всі 100 відсотків обсягу націо­нального доходу між усіма чинниками виробництва.

Далі слід мати на увазі, що від факторіальних доходів слід відрізняти особисті доходи та їх джерела. Цей аспект розподілу рекомендуємо вивчити за навчальним посібником [1, с. 307].

Розподіл національного доходу веде до визначення частки всіх учасників його виробництва: заробітної плати, ренти, відсотка, при­бутку, дивіденду. Ці доходи, як зазначалося, називаються пер­винними, або основними. Водночас їх називають факторіальними. У привласненні тієї чи іншої основної форми доходу і відбувається реалізація власності на даний чинник виробництва. Дослідження показують, що основні доходи, які одержує населення від реалізації власності на чинники виробництва, породжують значну нерівність у суспільстві. Так, існує величезна різниця між доходом капіталіста, який є водночас власником великого підприємства чи пакета акцій, кількох тисяч гектарів родючих сільськогосподарських угідь, тала­новитим підприємцем і робітником середньої кваліфікації, що пра­цює на його підприємстві. Крім того, значна частка населення з тих чи інших причин (за віком, за станом здоров'я тощо) взагалі не мо­же брати участі в суспільному процесі виробництва.

Отже, нерівність у первинних доходах є не тільки наслідком неоднакової ефективності та продуктивності чинників виробниц­тва, а також результатом нерівності розподілу приватної власнос­ті на засоби виробництва та впливу соціальних відносин у суспіль­стві. Необхідність перерозподілу національного доходу, а конкрет­ніше — основних доходів зумовлена тим, що це веде до розв'я­зання гострих суперечностей між багатими і бідними, підносить рівень життя незахищених верств населення, сприяє підвищенню стимулів до праці та виконує ряд інших соціальних функцій.

Перерозподіл національного доходу здійснюється через держав­ний бюджет, ціноутворення, внески до різноманітних фондів, а також протизаконними видами діяльності (ухиляння від сплати по­датків, приховування доходів, хабарництво тощо) [1, с 308—309; 2].

Результати перерозподілу можуть виявлятись у формі вер­тикального перерозподілу (між багатими і бідними за рахунок рі­зного роду податків) та горизонтального перерозподілу (за раху­нок трансферту, субвенцій, субсидій тощо). При цьому слід за­пам'ятати, економічна доцільність перерозподілу забезпечується за допомогою органічного поєднання реалізації двох принципів: принципу ефективності та принципу соціальної справедливості. А кінцевою метою перерозподілу є відносне вирівнювання спо­живання кожним громадянином.

Споживання є найважливішим компонентом національного доходу, що становить від 75 до 80 % сукупних видатків. Слід звернути увагу на те, що зв'язок між споживанням та доходом називається функцією споживання. Графічно цей зв'язок показано на рис. 17.6 навчального посібника [1, с. 311]. Слід також вивчити такий аспект споживання, як гранична схильність до споживання.

Споживання становить головну, але не всю частину націо­нального доходу. Інша його частина заощаджується, оскільки не споживається. Отже заощадження — це частина доходу, що не споживається. Далі, використовуючи літературу [1, § 17.4], ви­вчіть функції заощадження та норму національного заощадження.