Тема 16. Форми суспільного продукту в процесі відтворення

Вивчаючи цю тему, студент насамперед повинен зрозуміти сутність економічного відтворення. Будь-який процес виробни­цтва незалежно від його суспільної форми має бути безперерв­ним, тобто повинен періодично проходити одні й ті самі стадії. Гак само як суспільство не може припинити споживати, так само не може воно й припинити виробляти. Тому будь-який процес суспільного виробництва, що розглядається в постійному зв'язку і безперервному потоці свого відновлення, в той же час є проце­сом відтворення. Політична економія досліджує суспільне відтворення як економічне. Останнє включає такі стадії: виробництво, розподіл, обмін і споживання товарів і послуг.

Економічне відтворення відбувається як у рамках окремих підприємств і домогосподарств, галузей і регіонів, так і в масш­табі всього суспільства. Основою суспільного відтворення є відт­ворення на окремих підприємствах і домогосподарствах.

Економічне відтворення суспільства включає в себе такі най­важливіші моменти:

1) відтворення суспільного продукту та його конкретних форм;

2) відтворення людського ресурсу як особистого чинника виробництва та його зайнятості;

3) відтворення основного і оборотного капіталу суспільства, тобто засобів виробництва, як необхідних умов суспільного процесу відтворення;

4) відтворення національного багатства;

5) відтворення споживання;

6) відтворення економічних відносин.

Розрізняють просте і розширене відтворення економічної системи.

Просте відтворення — це відновлення процесу суспільного виробництва з року в рік у незмінних масштабах. Просте суспільне відтворення було типовим для

докапіталістичних економічних формацій, для так званої традиційної економіки.

Розширене відтворення економіки — це відтворення суспіль­ного виробництва в зростаючих розмірах.

Наступним кроком вивчення є суспільний продукт, Він є ре­зультатом продуктивного функціонування всієї економіки суспіль­ства, всіх його ланок і сторін. У процесі виробництва суспільний продукт безперервно відтворюється. Для кращого розуміння сут­ності суспільного продукту необхідно вивчити його конкретні форми та методи обчислення.

Теорія і практика розробили два методи обчислення су­спільного продукту — систему національних рахунків (СИР) і систему балансу народного господарства (БНГ). Зараз май­же всі країни світу використовують систему національних рахунків.

Система національних рахунків — це адекватний ринковій економіці національний облік, побудований у вигляді набору рахунків і балансових таблиць, що розкривають результати еконо­мічної діяльності, структуру економіки, найважливіші взаємо­зв'язки в національному господарстві.

Баланс народного господарства являє собою систему взаємо­пов'язаних балансових таблиць, кожна з яких відображає окремі, найбільш принципові сторони економічного процесу. До них на­лежить відтворення: матеріального продукту — сукупного суспіль­ного продукту і чистого матеріального продукту; національного доходу; національного багатства.

Система балансів — це зведений матеріальний баланс, міжга­лузевий баланс, зведений фінансовий баланс, баланс грошових доходів, баланс трудових ресурсів та ін.

БНГ обчислює результати тільки матеріального виробництва в економіці, при цьому розмежовується виробництво засобів вироб­ництва і предметів споживання. Результати нематеріального ви­робництва не обчислюються. Концепція СНР, навпаки, розглядає економіку як єдине ціле без принципового розмежування матері­ального і нематеріального виробництва.

За системою балансу народного господарства обчислюється валовий суспільний продукт (ВСП), який являє собою суму всіх благ, включаючи проміжні, створені в суспільному виробництві за певний період (зазвичай рік). Він також може бути визначений як сума продукції окремих виробників (підприємств, об'єднань) за цей самий проміжок часу. Валовий суспільний продукт вклю­чає повторний рахунок, тому він не є об'єктивним показником

результатів суспільного виробництва; він перевищує їх, бо по­двійний рахунок не виключається.

Головними і вихідними показниками системи національних рахунків є валовий внутрішній продукт (ВВЛ), валовий національ­ний продукт (ВНП). У статистиці України форма національного продукту (ВВП) була визнана не так давно — з 1987 р.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) являє собою сукупну вар­тість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності під­приємств. Валовий внутрішній продукт підраховується за так званим територіальним принципом.

Існує три методи обчислення валового внутрішнього продукту:

і) за виробленою продукцією (виробничий метод);

2) за витратами (метод кінцевого використання);

3) за доходами (розподільний метод).

Обчислення ВВП ускладнюється інфляцією (зростання цін), яка властива всім країнам з ринковою економікою. У зв'язку з цим розрізняються поняття номінального і реального ВВП.

Номінальний ВВП — це обсяг виробництва, обчислений за ді­ючими, фактичними цінами. В умовах інфляції він завищує ре­зультати економіки і потребує коригування. Реальний ВВП— це обсяг виробництва, вартість якого скоригована на величину річ­ного зростання цін.

Близьким до ВВП за змістом є показник валового національ­ного продукту (ВНП). Валовий національний продукт характери­зує сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, створених за пев­ний період вітчизняними підприємствами в країні і за її межами. Валовий національний продукт підраховується за національним принципом. ВНЛ обчислюється як валовий внутрішній продукт і відрізняється від нього на величину, яка дорівнює сальдо розра­хунків із зарубіжними країнами. У закритій економіці за відсут­ності зовнішніх потоків товарів і капіталів ВНП і ВВП рівні. Але в дійсності певна частина створених у країні факторних доходів (від капіталу, робочої сили і землі) може являти собою власність іноземців, тому в складі ВНП такі доходи не враховуються, але вони включаються у ВВП. Разом з тим доходи, отримані грома­дянами даної країни за кордоном, враховуються у ВНП, але не входять до обсягу ВВП.

Відмінності між ВВП і ВНП незначні.

Обчислення обсягів ВВП і ВНП не лише полегшує міжнарод­не зіставлення темпів і рівнів економічного розвитку різних кра­їн, а й дає змогу поглибити макроекономічний аналіз.

У системі національних рахунків існує також низка інших вза­ємопов'язаних макроекономічних показників, які можуть бути розраховані на основі ВВП (а також ВНП).

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) — це ВВП, зменшений на величину амортизаційних відрахувань:

ЧВП = ВВП - Амортизаційні відрахування.

Національний дохід (НД) можна отримати, якщо ЧВП зменшити на величину непрямих податків на бізнес (податок на дода­ну вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.):

НД = ЧВП - Непрямі податки на бізнес,

або

НД = ВВП - Амортизаційні відрахування -- Непрямі податки на бізнес.

Національний дохід— це сукупний дохід в економіці, який отримують власники чинників виробництва: праці, капіталу, зем­лі, підприємницького хисту. Національний дохід — це чистий внутрішній продукт, зменшений на величину податків на бізнес.

Кількісно ЧВП і НД дуже близькі між собою.

До останнього часу в економічній літературі вважалося, що національний дохід — це новостворена вартість, яка створюється тільки у сфері матеріального виробництва (промисловості, сіль­ському господарстві, будівництві, на транспорті, у торгівлі і гро­мадському харчуванні (частково), у сфері зв'язку (частково)). Це звужений підхід до національного доходу, який не враховує вне­сок працівників сфери нематеріального виробництва.

Нині вже загальновизнано, що частину національного доходу створюють працівники сфери послуг. В економічно розвинутих країнах більше половини працюючих зайнято у сфері послуг, тому в них основну частину доходів заробляють шляхом надання по­слуг. У нашій країні вирішальна роль у виробництві національно­го доходу залишається за матеріальним виробництвом. Головним напрямом розвитку останнього є перехід від екстенсивного до ін­тенсивного типу виробництва.

Для розуміння національного доходу велике значення мають процеси його виробництва, розподілу, перерозподілу і кінцевого споживання.

На основі національного доходу визначають особисті доходи (ОД). Якщо від суми національного доходу відняти внески (пода­тки) на соціальне страхування, податок на доходи підприємств, а також прибуток, що використовується для розширення виробництва (нерозподілений прибуток підприємств), і додати транс­фертні платежі, які включають виплати соціального страхування по старості, від нещасних випадків, допомогу і виплати по безро­біттю, різноманітні виплати неімущим і непрацездатним тощо (трансфертні виплати — виплати, які не пов'язані з трудовою діяльністю, тобто не зароблені, а одержані), то отримаємо суму гак званого особистого доходу. Особистий дохід — це одержа­ний дохід, а національний дохід — це зароблений дохід.

Нарешті, якщо від суми всього особистого доходу відняти всі індивідуальні податки, то одержимо так званий дохід в особис­тому розпорядженні домогосподарств — кінцевий показник си­стеми національного рахівництва. Він використовується на спо­живання та заощадження.

Кожна людина зацікавлена у зростанні національного доходу, тому що від його рівня залежать процеси розширеного відтво­рення, нагромадження (розширення суспільного виробництва), рівень добробуту населення, економічної могутності країни.

Продовжуючи вивчення теми, необхідно звернути увагу на деякі проблеми, пов'язані з існуванням тіньової економіки, яка заявила про себе в Україні на повну силу. Тому необхідно також розкрити сутність тіньової економіки.

Тіньова економіка — приховані господарськими та інституціональними одиницями види діяльності, що офіційно не обліковуються державними органами.

Якими ж є сьогодні масштаби тіньової економіки в Україні?

Об'єктивні труднощі обліку в цій сфері зумовлюють значне розходження даних. За розрахунками Світового банку, в 1994 р. чистка неофіційної (тіньової) економіки досягла в Україні 48,1 % сукупного обсягу ВВП, а в 1995 р. — 42,4 %, нині на неофіційний сектор української економіки припадає 60—65 % ВВП.

Критичний рівень, який за західними оцінками становить 30 - 35 % ВВП, у нашій країні вже перевершено. За таких масштабів вплив аналізованого феномена на всі сторони суспільного життя є винятково високим, а негативну роль його в економіці важко переоцінити.

На основі глобалізації тіньової економіки України лежить триваюча системна криза. Маючи у своїй основі об'єктивні причини, системна криза зачепила всі сфери суспільного життя — економіку і політику, ідеологію і культуру, національні та міждержавні відносини.

Щорічний відплив капіталу за межі України становить багато мільярдів доларів. Без прямої участі державних чиновників усіх рівнів такі операції неможливі, як і приватизація

державного майна за безцінь.

Складовою суспільного виробництва є національне багатство. Воно являє собою сукупність матеріальних благ, нагромаджених суспільством за всю його історію. Іншими словами, національне багатство — це все те, чим володіє країна сьогодні — все мате­ріальне багатство суспільства. Таке тлумачення національного багатства дається в сучасній економічній літературі та статисти­ці. Але дискусії щодо визначення національного багатства і його структури тривають.

Сучасна економічна теорія все частіше критикує тезу про ма­теріальний зміст багатства і висловлюється за його уточнення і доповнення новими елементами. Це пов'язано з тим, що в наш час у розвинутих країнах відбувається посилення гуманістичних тенденцій у теорії і практиці господарювання. Розвиток суспіль­ства розглядається в єдності матеріальних, духовних, етнічних і культурних цінностей. Тому особливої актуальності в сучасних умовах набувають дослідження, формування і розвиток нематері­альних форм багатства, пов'язаних з людиною.

Нематеріальне багатство суспільства — це ті його елемен­ти, що перш за все визначають якість робочої сили, — науково-технічний, освітній, культурний потенціал.

Таким чином, у широкому розумінні національне багатство включає в себе як матеріальне, так і нематеріальне багатство країни.

Основними елементами матеріальної форми національного багатства насамперед є: виробничий капітал, у структурі якого вирізняють основний і оборотний капітал; основний капітал сфе­ри нематеріального виробництва (школи, лікарні, культурно-освітні і спортивні об'єкти, житлові будинки); резерви капітальних благ (законсервовані запаси основного капіталу); майно домашніх го­сподарств (індивідуальне житло, засоби праці і предмети трива­лого використання — автомобілі, меблі, побутова техніка тощо), а також запаси і резерви споживчих благ.

До складу національного багатства відносять і природні ре­сурси країни, котрі залучені до господарського обороту (земля, надра, вода, ліси, атмосфера, клімат). Корисні копалини, які лише розвідані, а тим більше потенційні, до складу національного ба­гатства не входять.

Основними елементами нематеріальної форми національного багатства є духовні і культурні цінності (нагромаджений вироб­ничий досвід, освітній потенціал нації, досягнення науково-тех­нічної думки, інформаційні ресурси, інтелектуальний рівень та ін.).

Якщо країна втрачає своє інтелектуальне багатство внаслідок еміграції провідних учених і спеціалістів, як це нині спостерігає­ться і в Україні, і в інших країнах СНД, вона безповоротно втра­чає певну частину ВВП, а отже, і можливості в нагромадженні біль­шого національного багатства. Те саме спостерігатиметься і при зниженні інтелектуального рівня нації, а саме: у разі погіршення якості навчання, скорочення асигнувань на науку та освіту тощо.

Національне багатство включає в себе також ті елементи, які перебувають в інших країнах, але належать уряду, організаціям та окремим особам.

Величина національного багатства, як правило, зростає в нор­мальних мирних умовах і зменшується під час війн, смут, потря­сінь. Так, під час другої світової війни СРСР втратив третину на­ціонального багатства. Національне багатство також втрачається і в умовах глибоких економічних криз, як, наприклад, в Україні протягом 90-х рр. XX ст. Статистика національного багатства по­требує його спеціального аналізу, а саме аналізу обсягу, структу­ри, динаміки. Але, на жаль, статистичні щорічники не дають поки що належної інформації.

Національне багатство є важливим показником економічної мо­гутності країни та джерелом її соціально-економічного прогресу.

Далі слід вивчити механізм кругообігу ВВП, ресурсів і доходів, розглядаючи його в контексті економічного відтворення. У ринковій економіці все виробляється для продажу на ринку. У масштабі суспіль­ства ринок складається з двох протилежних, але взаємопов'язаних між собою підсистем сукупного попиту і сукупного пропонування.

Сукупний попит — це реальний обсяг національного вироб­ництва, який споживачі — домогосподарства, підприємства і держава — готові купити за будь-якого можливого рівня ціни. За інших рівних умов чим нижчий рівень цін, тим більшу частину реального обсягу національного виробництва захочуть придбати внутрішні споживачі та зарубіжні покупці. І навпаки, чим вищий рівень цін, тим менший обсяг національного продукту вони по­бажають купити. Таким чином, і на рівні суспільного ринку існує зворотна залежність між рівнем цін і реальним обсягом національ­ного виробництва, на який пред'являється попит.

Сукупне пропонування характеризує рівень реального обсягу національного виробництва за кожного можливого рівня ціни. Більш високі рівні цін створюють стимули для виробництва до­даткової кількості товарів і пропонування їх для продажу. Тому залежність між рівнем цін і обсягом національного виробництва є прямою, або позитивною

Більш детально з проблемами сукупного пропонування і су­купного попиту можна ознайомитися за відомим підручником Р. Макконнелла та С. Брю «Зкономикс: Принципи, проблеми и политика» [4, гл. 11].

Для того щоб весь річний суспільний продукт був реалізова­ний, необхідна повна рівновага між суспільним попитом і суспіль­ною пропозицією.

В аспекті процесу відтворення в політекономії нині прийнято говорити також про економічний кругообіг ВВП, ресурсів і доходів.

Для більш глибокого розуміння сутності кругообігу ВВП, ресур­сів, доходів рекомендуємо звернутися до теми 12 [1], в якій дослі­джуються проблеми кругообігу капіталу і продукції підприємств.