Тема 15. Держава та її економічні функції

Мета вивчення теми полягає в тому, щоб з'ясувати сутність поняття держава на основі вивчення її основних економічних функ­цій та відповідних інструментів.

Для самостійного опрацювання теми рекомендуються джере­ла, наведені у переліку літератури.

Держава є організацією економічної, політичної, правової та ідеологічної влади в суспільстві, за допомогою якої забезпечую­ться його цілісність і безпека, здійснюється виконання загально­людських та класових соціально-економічних функцій [6]. Дер­жава постає як особлива політична організація, яка за допомогою політичних і економічних важелів (інструментів) та системи різ­них заходів, насамперед економічних, впливає на економіку та домагається громадської стабільності у суспільстві, вона є силою, що виросла із суспільства і поступово стала над суспільством для регулювання відносин між класами, соціальними верствами, на­ціями, народностями і самою державою.

Економіка як система суспільних відносин розвивається разом з появою держави, яка є найвищою формою організації людсько­го співжиття і одночасно найпотужнішим владним суб'єктом, про що свідчать обсяги державної власності і відповідне її місце в інституційній системі суспільства. Держава створює умови для людської діяльності, задоволення потреб людей згідно із загаль­нолюдськими моральними цінностями, схваленими суспільством нормами, правилами і звичаями [13, с. 167].

В основу політичного регулювання держави покладено не тільки соціально-економічні інтереси суспільних груп, а й еконо­мічні, відповідно до яких держава може або сприяти динамічному розвитку економіки і суспільства в цілому, або гальмувати його.

Економічна діяльність держави реалізується у сукупності кон­кретних її видів, тобто функцій, що класифікуються за певними ознаками, видами і цілями діяльності, джерелами фінансування, характером заходів (економічні, адміністративні, стимулюючі, обмежувальні, національні тощо), за обсягом та розподілом діяль­ності (вся економіка або певна її сфера, довго- та короткострокові) тощо. Виникнення і розвиток економічних функцій держави є результатом розвитку продуктивних сил суспільства та його об'єктивних потреб. Множинність функцій, через які реалізуєть­ся діяльність держави, визначається складністю завдань, що сто­ять перед нею. Скласти повний перелік функцій держави немож­ливо, водночас є основні функції держави, які забезпечують нормальне функціонування і розвиток економіки [13].

Вивчаючи економічні функції держави, слід зрозуміти, що во­ни полягають у створенні передумов, необхідних для ефективної економічної діяльності суспільства. Найбільш поширена їх кла­сифікація за сферою дії — внутрішні та зовнішні функції: внут­рішні — це напрями діяльності держави щодо суспільства в еко­номічній, політичній, ідеологічній, соціальних сферах тощо; зовнішні — напрями діяльності щодо інших держав для забезпе­чення економічних інтересів власної держави та суспільства.

На макроекономічному рівні економічні функції державистановлять: 1) забезпечення правової бази та суспільної атмос­фери для ефективного функціонування ринкової системи; 2) захист конкуренції; 3) перерозподіл доходу та національного багатства; 4) коригування розподілу ресурсів для зміни структури національ­ного прибутку; 5) стабілізація економіки (економічного розвит­ку), контроль за рівнем зайнятості та інфляції; 6) усунення вад ринкової системи. Наявність макроекономічного рівня в економіці сприяла усвідомленню єдиних цілей, до яких прагне суспіль­ство в господарській сфері, за трьома ключовими макроекономічними показниками: темпами зростання реального обсягу валового внутрішнього продукту (ВВП), темпами інфляції, рів­нем безробіття, перший з яких — ВВП вказує на сукупний дохід усіх громадян країни, темп інфляції— на зростання цін, а рівень безробіття — на частку робочої сили, яка не має роботи. Для за­безпечення порядку в суспільстві важливо знати, як ці показники змінюються з часом та як вони взаємодіють.

До специфічних економічних функцій перехідного періоду належать: розробка і здійснення стратегії соціально-економіч­ного розвитку країни; структурно-технологічні, інституціональні та інші перетворення; визначення місця і ролі країни в системі геоекономічних відносин; цілеспрямоване формування держав­ного сектору економіки; розподіл і перерозподіл певної частини валового внутрішнього продукту (ВВП); національне регулюван­ня економічних і соціальних процесів; проведення гнучкої зов­нішньоекономічної політики; створення загальної законодавчої та правової бази для суб'єктів ринкової економіки.

Негативними наслідками активної ролі держави в економіці можуть стати: звуження сфери діяльності ринкових відносин, що зменшує ефективність використання виробничих ресурсів, та по­рушення принципів ринкових відносин між суб'єктами господарювання.

До основних інструментів державного регулювання належать економічне прогнозування — індикативні плани (прогнози) всьо­го комплексу господарства країни, розробка та реалізація цільо­вих комплексних програм за пріоритетними напрямами соціаль­но-економічного розвитку країни, а також бюджетно-податкова політика і фінансовий вплив на приватне підприємництво.

Вивчення студентами питання про державне регулювання еко­номіки повинно починатися з усвідомлення того, що воно є дія­льністю органів влади щодо впливу на процеси суспільного відт­ворення для досягнення суспільно корисних результатів, яке за змістом охоплює регулювання трьох взаємопов'язаних частин процесу відтворення: регулювання ресурсів, регулювання вироб­ництва, регулювання фінансів. Серед багатьох визначень поняття «державна економічна політика» відповідає цілеспрямованому впливу на економічні процеси на макро- та мікрорівнях, створен­ню й удосконаленню умов економічного розвитку країни, тому глобальною метою державного регулювання економіки постає досягнення економічної та соціальної стабільності і національна безпека країни.

Далі при вивченні цієї теми студенти повинні ознайомитися з історичними аспектами проблеми, оскільки історії відомі різні теоретичні підходи щодо визначення ролі держави в економіці, серед яких найбільш відомі меркантилізм, класичний підхід, марксизм, кейнсіанство, монетаризм.

Прибічники меркантішізму (Т. Мен, А. Монкретьєн, XVIII ст.) вважали, що держава має активно впливати на економічне життя країни для сприяння її збагаченню.

Класичний підхід невтручання держави в економіку ґрунтуєть­ся на праці А. Сміта «Дослідження про природу та причини ба­гатства народів», згідно з якою держава повинна забезпечувати безпеку життя людини та його власності, вирішувати суперечки, тобто брати на себе вирішення проблем, які індивід або не в змозі виконати самостійно, або виконує це неефективно, головне ж по­лягає в тому, що для всіх суб'єктів господарської діяльності по­винні бути гарантовані основні економічні свободи: свобода ви­бору сфери діяльності, свобода конкуренції, свобода торгівлі.

Згідно з марксистською теорією держава є формою політич­ної організації суспільства, що належить до надбудови і наро­джується в результаті виникнення класів, з розвитком суспільст­ва держава регулює відносини класів і економічне життя суспіль­ства в інтересах панівного класу.

Кейнсіанська концепція (30-ті рр. XX ст.) передбачає активний вплив держави на ринок для зростання попиту за допомогою бю­джетно-фінансової політики та за рахунок прямого створення державою робочих місць, щоб запобігти виникненню капіталіс­тичних криз унаслідок надвиробництва товарів. Така модель мо­же бути стійкою тільки за умов високих темпів зростання націо­нального доходу, оскільки створює можливість перерозподілу без шкоди нагромадженню капіталу. Проте в 70-ті рр. XX ст. умови відтворення різко погіршилися і кейнсіанська модель ви­ходу з кризи тільки розкручувала інфляційну спіраль.

Неокласична теорія монетаристів (І. Фішер, М. Фрідмен) за­лишає за державою тільки методи непрямого впливу на економі­ку, і головну роль щодо економічного розвитку відводить ринко­вим силам.

За основу монетаристського підходу, що існує в межах нео­класичної теорії, покладено постулат про жорсткий зв'язок про­понування грошей та швидкості їх обігу з обсягом виробництва та рівнем цін. За аналізом економічних зв’язків прихильники

цього підходу вважають, що швидкість обігу грошей стабільна, але це суперечить кейнсіанським постулатам про прямо пропор­ційну залежність швидкості обігу грошей від ставки відсотка та обернено пропорційну залежність від пропозиції грошей.

Неокейнсіанці — прихильники економічної теорії щодо цикліч­ності коливань та інфляції відповідно до змін сукупних витрат та пропонування грошей (Дж. Робінсон, Р. Харрод, Е. Домар) пропонують застосовувати активну стабілізаційну політику з ви­користанням інструментів бюджетно-податкового регулювання.

Студенти повинні усвідомлювати, що така суперечливість те­оретичних уявлень щодо ролі держави в економіці обумовлена перш за все відсутністю цілісного концептуального уявлення про явища економічного життя, переважанням емпіричного підходу у наукових узагальненнях щодо економічних процесів.

На сучасному етапі у світовій практиці склалися три підходи щодо місця держави в регулюванні нею економікою. Перший пе­редбачає концепцію невтручання держави в економічні процеси, що спирається на теорію класиків політичної економії. Другий підхід можна назвати «обмеженою інтервенцією держави в еко­номіку», що передбачає проведення макроекономічної політики та монетаристських заходів. Третій підхід полягає в активній ролі держави у проведенні економічної політики за допомогою різних заходів.

Сутність та завдання державного регулювання економіки.Звертаємо увагу студентів на те, що сутність державного регулю­вання економіки й проблеми державної економічної політики до­кладно висвітлено у підручниках та навчальній літературі [1, те­ма 15; 2, тема 6; 3, розд. 36].

Для більшості розвинутих країн на сучасному етапі характер­но розширення державного втручання в різні сфери економічного життя, різниця полягає лише у ступені втручання: у США вважаеться рівень цього втручання найменшим, у Швеції, Японії — біль­шим. Активне втручання держави у суспільне відтворення викли­кане насамперед необхідністю підтримання умов саморегулюван­ня економіки, забезпечення ефективності функціонування ринку, держава захищає ринок від монополізації та знищення конкурен­ції. По-друге, необхідність державного втручання зумовлена й тим, що є певні види економічної діяльності, невигідні для суб'єк­тів господарювання, — будівництво шляхів, комунальне госпо­дарство (водопостачання, каналізація, експлуатація житлового гос­подарства, інженерний захист територій, муніципальний транс­порт), санітарний контроль тощо.

Однією з причин державного регулювання економіки є необ­хідність задоволення потреб у таких специфічних суспільних бла­гах, як внутрішня і зовнішня безпека, функціонування централь­них, муніципальних органів управління, судів, середня та вища освіта, автомобільні шляхи, мости, тунелі. У реальних умовах ці суспільні блага виробляє держава. Важливою місією держави є за­безпечення обороноздатності країни, проте без певних перекосів, щоб під впливом військових кіл (т. зв. ВПК) не перевищити межі доцільності й не перетворитися у гігантський ринок зброї.

Державне регулювання необхідне перш за все у таких сферах: І) підтримка конкурентного середовища; 2) забезпечення загаль­ноекономічної стабільності; 3) соціальне забезпечення та збалан­сованість; 4) подолання криз на макроекономічному рівні.

Дія конкуренції не відтворює себе: нагромадження капіталу призводить до його концентрації, а поглинання та злиття фірм — до централізації капіталу, тобто конкуренція підриває сама себе і це скоріше тенденція і доволі суперечлива. Держава має створю­вати економічні, правові та соціальні умови, правила щодо дієво­сті функціонування конкуренції, контролювати їх виконання і ра­зом з тим не підривати прав власності та свободи господарюван­ня, тобто засад соціально-економічної системи. Для захисту кон­куренції та обмеження монополізму держава здійснює антимонопольну політику шляхом прийняття антимонопольного законо­давства, запровадження його в практику та здійснює контроль за дотриманням антимонопольного законодавства. Активною по­винна бути роль держави у розв'язанні проблеми неповноти рин­ків шляхом координації дій потенційних виробників і спожива­чів, формуванні інформаційної інфраструктури ринків.

Одним з важливих завдань держави є забезпечення населення чистими й змішаними суспільними товарами, розв'язання проблеми неповноти ринків за рахунок координації потенційних ви­робників і споживачів, а також практика формування інформа­ційної структури ринку.

Порушення рівноваги галузевої структури ринкової економі­ки, коли відмирають старі галузі, скорочується виробництво, завжди пов'язані з проблемами зайнятості, платіжним балансом, отже, ефективність державної політики за таких умов визначається вмінням своєчасно уникати кризових явищ. Постійний процес концентрації виробництва, капіталу та робочої сили на неве­ликих територіях, притаманний ринковій економіці, та існування слаборозвинутих регіонів не завжди доцільне для народного господарства в цілому. Ринковий механізм неспроможний урівноважжувати ці диспропорції, а також вирішувати проблеми ощадливого використання ресурсів, особливо невідтворних, орієнтуватися на зменшення навантаження на довкілля, до того ж ринок нездатний ефективно вирішувати соціальні проблеми, суттєвим його недоліком є також неможливість раціонального впливу на природні монополії. Натомість держава може забезпечити суспільно прийнятний варіант щодо природних монополій альтернативою державної власності та державного регулювання, а також вирішувати інші суспільно важливі проблеми економіки.

Через неспроможність ринкового господарства у певних ситуаціях забезпечувати розвиток економіки та її складових: інфра­структури, реконструкції деяких галузей промисловості, забезпе­чення народного господарства дешевими джерелами енергії та сировини, фінансування та організації у загальнодержавних мас­штабах фундаментальної та прикладної науки — вирішення цих завдань бере на себе держава. Крім того, держава займається ор­ганізаційно-господарською діяльністю на власних підприємствах у межах державного сектору, що створюються для: ^забез­печення робочих місць, послаблення циклічності коливань в еко­номіці та економічних криз; 2) утримання галузей комунального господарства: водопостачання, каналізаційних мереж, експлуата­ції житлового господарства, інженерного захисту територій, еле­ктропостачання, телефонного зв'язку, муніципального транспор­ту, що зумовлено необхідністю створення соціальних гарантій споживання цих видів послуг для абсолютної більшості населен­ня та контролю за цінами в цих галузях; 3) поповнення держав­ного бюджету.

До конкретних завдань державного регулювання належать: забезпечення постійного сталого економічного зростання еконо­міки країни, стабільності цін на основні товари та послуги і ста­більності національної грошової одиниці, повної зайнятості пра­цездатного населення, визначеного мінімального рівня доходів населення, створення системи соціального захисту громадян (у пер­шу чергу пенсіонерів, інвалідів, багатодітних), зовнішньоеконо­мічної рівноваги.

Далі слід звернути увагу на те, що головною метою державно­го регулювання економіки є забезпечення економічної і соціаль­ної стабільності та зміцнення економічної безпеки держави. І хоча ринок здатний встановлювати рівновагу в економічній систе­мі, проте окремі періоди розвитку економіки, особливо за часів економічних криз, можуть супроводжуватися високим рівнем безробіття та надмірною інфляцією, тому політику макроекономічної стабілізації можна визначити як

діяльність держави щодо утримання промислових циклів. Загальновідомо, що для прове­дення політики стабілізації необхідно збільшувати державні ви­трати і зменшувати податки, щоб стимулювати витрати приват­ного сектору в періоди великого безробіття, а для подолання інфляції — скорочувати державні витрати й підвищувати подат­ки для зменшення витрат приватного сектору.

Для реалізації складних завдань державного регулювання, а та­кож здійснення удосконалення галузевої та регіональної структу­ри господарства, щодо розвитку яких ринковий механізм позбав­лений можливостей раціонального впливу, держава застосовує: 1) фіскальну та грошову політику як сукупність заходів, спрямо­ваних на регулювання економічних процесів у країні; 2) соціаль­ну політику і політику регулювання доходів як сукупність заходів щодо захисту окремих соціальних груп населення; 3) зовнішньо­економічну політику як сукупність заходів для розвитку і регу­лювання торгових та інших відносин з іншими державами та міжнародними організаціями [1, тема 20].

Головними елементами механізму державного регулювання економіки постають суб'єкти, об'єкти, методи та засоби.

Суб'єкти — це носії, виразники та виконавці господарських інтересів, насамперед соціальні групи, що відрізняються одна від одної за такими ознаками: майно, доходи, види діяльності, про­фесії, галузеві та регіональні інтереси. Об'єкти — це сфери, галу­зі економіки, а також ситуації, явища та умови соціально-еконо­мічного життя країни, щодо яких виникли або можуть виникнути труднощі, проблеми, що не вирішуються автоматично або мо­жуть бути вирішені у віддаленому майбутньому, тоді як їх вирі­шення конче необхідне для нормального функціонування еконо­міки та підтримання соціальної стабільності. Об'єктами прийнято вважати економічний (інвестиційний) цикл; секторну, галузеву та регіональну структури господарства; умови нагромадження інвестиційного капіталу; зайнятість населення; грошовий обіг; платіж­ний баланс; ціни та умови конкуренції; підготовку та перепід­готовку кадрів; довкілля; зовнішньоекономічні зв'язки.

У діяльності держави слід виокремлювати методи регулювання нею економіки, а саме: адміністративні (організаційно-структур­на перебудова, плановий виробничий контракт з підприємством, організацією, забезпечення паливними та природними ресурсами); економічні (податкова політика, норми і нормативи, регулювання цін, валютне регулювання, регулювання кооперації); донорські (державні дотації, податкові пільги, пільгові кредити); протекціоністські (захист від зовнішньої конкуренції, квоти і ліцензії, спри­яння розвитку національних науки, техніки та технологій).

Економічні регулятори крім того класифікуються за видами впливу на економіку: прямий влив передбачає цілеспрямоване регулювання та систему державних замовлень; непрямий — за­стосування бюджетно-податкових, грошово-кредитних, аморти­заційних, валютних, митних, інвестиційних та інших регуляторів.