Тема 12. Підприємство і підприємництво

Починаючи вивчення теми, студент повинен усвідомити місце підприємства як суб'єкта ринкової економіки. У темі 5 було по­казано, що суб'єктами товарних відносин є насамперед товарови­робники. Той, хто виробляє товари, автоматично виступає суб'єк­том ринкової економіки і ринкових відносин. Водночас, товаровиробник виступає і як суб'єкт пропонування товарів на ринку. В даному разі він уже виступає торговцем.

Місце підприємства в ринковій економіці визначається тим, що воно є первинною ланкою суспільного поділу праці і водно­час основною ланкою народногосподарського комплексу, є това­ровиробником і забезпечує процес відтворення на засадах само­стійності та самоокупності.

В умовах ринкової економіки діють підприємства, різноманіт­ні за формами. їх класифікують за різними критеріями: І) форма­ми власності; 2) формами організації; 3) розмірами; 4) сферами діяльності [І, тема 12; 2, тема 10].

Звертаємо увагу студентів на те, що в розгорнутому вигляді місце підприємства як товаровиробника розглядається в питанні «Капітал підприємства і його кругообіг». У ринковій економіці капітал підприємства— це засоби виробництва, інше майно та цінності, які обслуговують процес виробництва, а також просте і розширене відтворення підприємства.

Умови виробництва — це умови відтворення. Жодне підпри­ємство не може безпосередньо виробляти, тобто відтворювати, не перетворюючи безперервно певної частини свого валового доходу знов у засоби виробництва. За інших рівних умов воно може відтворювати свій капітал або підтримувати його на незмінному рівні лише в тому разі, якщо матеріали, спожиті протягом вироб­ничого циклу, наприклад року, заміщуються рівною кількістю но­вих їх екземплярів того самого роду і т. д. Це буде просте відтворення.

Якщо процес виробництва на підприємстві відновлюється у зростаючих масштабах, то це буде розширене відтворення. Якщо виробництво на підприємстві має капіталістичну чи соціалістич­ну форму, то й відтворення матиме таку саму соціально-економічну форму. У навчальній вітчизняній політекономічній літературі розглядається капіталістична форма відтворення, оскільки саме така форма і на початку XXI ст. залишається провідною в розви­нутих країнах світу, у тому числі і в Україні.

Будь-який індивідуальний капітал, тобто капітал підприємст­ва, у процесі свого кругообігу послідовно проходить три стадії, які охоплюють виробництво і сфери обігу, набуває на кожній з них певної функціональної форми і повертається до своєї вихід­ної форми — грошової. Використовуючи матеріали, викладені у навчальному посібнику [1, § 12.2], докладно вивчіть зміст кожної зі стадій процесу кругообігу, їх особливості і місце у відтворювальному процесі.

Вивчаючи першу стадію кругообігу Г — Т (Р_с + З_в), зверніть увагу на те, яким чином підприємець розв'язує проблему купівлі ресурсів, тобто підбір такої комбінації ресурсів, яка забезпечує виробництво певного обсягу продукції з найменшими витратами. З'ясовуючи місце другої стадії — стадії виробництва ...В...Т', зверніть увагу на такі аспекти: 1) чому капітал у цій стадії функ­ціонує як продуктивний; 2) яким чином підприємець може реалі­зувати свою мету — максимізувати прибуток; 3) чому вироблена продукція виступає у формі товарного капіталу Т'?

У діяльності підприємства як суб'єкта ринкових відносин ве­ликого значення надається третій стадії кругообігу капіталу — Т'— Г', яка характеризується як стадія реалізації виробленої продукції Т', тобто товарного капіталу на конкурентному ринку. З'ясуйте, чому грошовий капітал Г", який підприємець витратив на виробничі ресурси, повернувся йому з приростом Г+∆Г. Об­ґрунтуйте економічний зміст∆ Г.

Далі, використовуючи формулу кругообігу капіталу

Г —Т< ...В..ВТ'—Г',

ще раз проаналізуйте, в яких його стадіях капітал виступає у грошовій, продуктивній і товарній функціональній формах.

Починаючи вивчення обороту капіталу, слід звернути увагу на його зв'язок з кругообігом капіталу та специфічні відмінності. Капітал, що перебуває у виробничій формі, за характером оборо­ту традиційно поділяють на основний і оборотний.

Основний капітал — це частина продуктивного капіталу, яка цілком і багаторазово бере участь у виробництві товару, перено­сить свою вартість (за принципом втрачених альтернативних мож­ливостей) на новий продукт частинами (у міру зношення). До ос­новного капіталу відносять ту частину авансованого капіталу, яка втілюється в засобах праці. Перенесена частина вартості основ­ного капіталу створює амортизаційний фонд. При цьому слід за­пам'ятати два види зношування основного капіталу — фізичне і моральне, їх особливості і значення.

На відміну від основного капіталу, оборотний капітал являє собою ту частину продуктивного капіталу, вартість якої входить у створювані товари цілком і яка повністю повертається в грошо­вій формі після їх реалізації.

У ринковій економіці виробнича, інвестиційна, комерційна ді­яльність підприємства органічно пов'язана з підприємцем — од­ним з людських чинників виробництва. Щоб стати підприємцем у паш час, не обов'язково мати реальний капітал і бути власником майна, оскільки капіталом підприємця є його господарський хист. Використовуючи свій господарський талант, підприємець може успішно вести економічну діяльність, залучаючи позичковий ка пітал, тобто банківський кредит, або орендуючи цілісні комплек­си чи використовуючи лізинг тощо. Проте зазвичай підприємець є власником, іноді великого, капіталу, а також тією чи іншою мі­рою менеджером. Підприємництво часто визначають як уміння починати та вести справу, генерувати і використовувати ініціати­ву, зважуватися на ризик, долати протидію середовища тощо.

У Законі України «Про підприємництво» зазначено, що під­приємництво — це самостійна ініціатива, систематична на влас­ний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та зайняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Слід звернути увагу на три головні функції сфери підприєм­ницької діяльності:

• ресурсну (формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів);

• організаційну (організація маркетингу, виробництва, збуту і реклами та інших господарських справ);

• творчу (новаторські ідеї, генерування та активне викорис­тання ініціативи, уміння ризикувати).

Використовуючи матеріали, необ­хідно вивчити ознаки підприємництва, його риси та доцільні еко­номічні і правові умови діяльності.

Завершити тему слід аналізом проблем розвитку цивілізова­ного підприємництва в Україні. У цілому підприємництво в на­шій країні як чинник виробництва формувалось у 90-ті рр. XX ст. Воно утвердилось в усіх сферах економічної діяльності. Проте з погляду цивілізаційних норм та уміння вести бізнес віт­чизняне підприємництво ще не досягло рівня підприємництва цивілізованих країн. Показником цього є тіньова економіка, приховування суб'єктами підприємницької діяльності більшої чи меншої частини доходів з метою уникнення податків, коруп­ція, хабарництво, рекет тощо.

В економічній теорії вважається, що основними напрямами подальшого розвитку підприємництва в Україні є:

1) формування науково обґрунтованої законодавчої бази, сприятливої для формування ефективного і цивілізованого під­приємництва;

2) удосконалення фінансово-кредитної сфери, у тому числі по­даткового законодавства;

3) активізація боротьби центральних і місцевих виконавчих органів з тіньовим бізнесом; усі сфери бізнесової діяльності (до­ходи, обсяги оплати праці, прибутки, розмір податків тощо) по­винні відповідати вимогам чинних законів;

4) інформаційне і кадрове забезпечення бізнесу;

5) стимулювання цивілізованої зовнішньоекономічної діяль­ності суб'єктів великого, середнього і дрібного підприємництва.

З цього випливає, що ключова роль у розвитку цивілізованого вітчизняного підприємництва належить українській державі, її центральним законодавчому і виконавчому органам.