Тема 10. Інфраструктура ринку і капітал сфери обігу

У темах 8 та 9 розглядаються основні закономірності функціо­нування ринку. Ця тема присвячується вивченню інфраструктури ринку та капіталу, що функціонує у сфері ринкової інфраструк­тури та обігу. Отже, починаючи вивчення змісту теми, студент має з'ясувати сутність та місце у сфері обігу ринкової інфрастру­ктури, її існування є однією із важливих умов функціонування ринку. Від того, наскільки добре вона розвинута, залежить ефек­тивність функціонування ринкової економіки. У свою чергу, за рівнем розвитку ринкової інфраструктури можна судити і про рі­вень розвитку ринкових відносин у тій чи іншій країні.

Інфраструктура ринку— це система підприємств та органі­зацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних папе­рів, робочої сили. >1к буде показано нижче, ринкову структуру обслуговує капітал обігу.

Ринкова інфраструктура через свої елементи виконує такі основні функції: здійснює економічне та правове консульту­вання підприємців і захист їх інтересів у державних і приват­них структурах; забезпечує фінансову підтримку, кредитуван­ня, аудит, страхування; сприяє матеріально-технічному забез­печенню і реалізації продукції підприємств; регулює рух робо­чої сили; здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування тощо. Реалізація цих функцій дає можливість забезпечити більш швидкий рух товарів і послуг від виробника до споживача.

У ринковій інфраструктурі виокремлюють елементи, через які реалізуються її функції. їх можна згрупувати у три блоки: органі­заційно-технічна інфраструктура, куди входять товарні біржі та аукціони, торговельні дома і торгові палати, холдингові і брокер­ські компанії, ярмарки, пункти прокату і лізингу, державні інспек­ції, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації та засоби оперативного зв'язку; фінансово-кредитна інфраструктура ринку, куди входять банки, фондові і валютні біржі, страхові інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій; організаційно-дослідна інфраструктура ринку включає наукові інститути, аудиторські організації.

Крім загальної інфраструктури, яка обслуговує весь обсяг рин­кових відносин, існує спеціалізована інфраструктура, яка забез­печує ефективне функціонування окремих ринків: товарів, капіталів, праці та ін.

У сфері ринкової інфраструктури задіяна значна частина су­спільного капіталу. Це — капітал підприємств і організацій сфе­ри торгівлі, фінансово-кредитної сфери, установ організаційно-дослідної сфери тощо. Значна роль у функціонуванні ринку на­лежить позичковому капіталу та установам, що здійснюють його функціонування.

Позичковий капітал сфери обміну — це грошовий капітал, що надається в позичку його власником іншому власнику-підприємцю на певний час, на умовах повернення за плату у вигляді відсотка.

Вивчаючи сутність позичкового капіталу, студентові з самого початку слід зрозуміти таке: на ринку позичковий капітал як ка­пітал є товар [12,-с. 361], який продається на певний термін.

На відміну від лихварської позички грошовий капітал є позич­ковим у руках кредитора (власника грошей) і промисловим та тор­говельним у руках промисловця і торговця. Позичковий капітал у формі грошового обслуговує промисловий і торговельний капі­тал, поповнюючи їх грошові ресурси, яких не вистачає. Збіль­шення маси капіталу за рахунок капіталізації прибутку відбуває­ться у сфері виробництва товарів і послуг. Підприємець сфери виробництва «ділиться» часткою прибутку, що називається від­сотком, з кредитором, використовуючи його грошові кошти як виробничий ресурс — капітал.

У процесі використання грошей як ресурсу у формі капіталу він виступає як капітал — власність і капітал — функція, що приносить доходи у формі відповідно позичкового відсотка і під­приємницького прибутку.

Отже, прибуток на позичковий капітал, який створюється у сфері виробництва, розпадається на дві частини: на відсоток, що виступає у формі ціни капіталу як ресурсу, цю частину отримує капіталіст-власник; на підприємницький прибуток, який отримує капіталіст-функціонер за виробниче використання цього ресурсу.

Головною установою, яка обслуговує рух грошового позичко­вого капіталу, є банк. Банк— це фінансова установа, яка акуму­лює тимчасово вільні грошові кошти (вклади), надає їх у тимча­сове користування у формі кредиту (позики), виступає посеред­ником у взаємних платежах і розрахунках між підприємствами, установами або окремими особами, регулює грошовий обіг у країні, включаючи випуск (емісію) нових грошей.

Усі банки як фінансові установи організаційно впорядковані в банківську систему — сукупність різних видів національних бан­ків і кредитних установ, що діють в межах грошово-кредитного механізму.

Банківська система країни включає:

1) центральний банк;

2) комерційні банки, в тому числі: ощадні, інвестиційні, іпотечні та інші спеціалізовані банки.

Основне призначення банків — посередництво в переміщенні грошових коштів від кредиторів до позичальників і від продавців до покупців грошових ресурсів.

Крім банків до інфраструктурних ланок функціонування позич­кового капіталу входять страхові компанії і пенсійні фонди, інвес­тиційні компанії, фінансові компанії, спеціалізовані фонди, тобто всі ті, хто бере участь у формуванні і функціонуванні Позичкового капіталу. Усі фінансово-кредитні інститути мають комерційний ха­рактер, тобто здійснюють діяльність з метою одержання прибутку.

Далі слід більш детально з'ясувати сутність позичкового від­сотка. Позичковий відсоток — це вартість послуги, яка надається кредитором позичальнику у вигляді надання йому за плату пев­ної суми грошей на обумовлений строк. Обчислюється він у від­сотках до суми кредиту, причому умовно, виходячи з розрахунку користування кредитом протягом року. Рівень відсотка залежить від розміру позичок, строків, їх забезпечення, форми кредитування.

Норма відсотка являє собою відношення річної суми відсотка до вартості позичкового капіталу. Відсоток як плата за користу­вання позичковим капіталом є його ціною, і тому залежить від по­питу і пропонування на позичковий капітал. Тут слід звернути увагу на те, що відсоток як ціна грошового капіталу є ірраціональ­ною формою ціни, цілком суперечною поняттю ціни Товару. Так, ціна товару відповідає його вартості (тобто економічним витра­там). Ціна позичкового капіталу виражає не його вартість, а вар­тість послуги, яка забезпечується позичковим капіталом у момент його участі у виробничому процесі як його тимчасового чинника.

У господарській практиці позичковий капітал рухається у фор­мі кредиту. Отже, кредит— форма руху позичкового капіталу. За сутністю він є позичкою в грошовій або в товарній формі на умовах повернення із сплатою відсотка.

У процесі кредитування відбувається рух тимчасово вільних коштів до господарських суб'єктів, які їх потребують.

Кредит виконує такі функції: акумулює і мобілізує грошовий капітал; перерозподіляє грошовий капітал; сприяє скороченню витрат обігу; прискорює концентрацію і централізацію капіталу; г інструментом регулювання економіки.

Організація кредитних відносин будується на додержанні таких ключових принципів: повернення, строковості, матеріального

печення, платності. Кредит існує в конкретних формах: комерційний, банківський, споживчий, іпотечний, державний, міжнародний.

Далі слід розглянути особливості банківського прибутку. Діяль­ність комерційних банків спрямована на отримання прибутку. Банківський прибуток являє собою різницю між відсотками на вкладений капітал і виплатою відсотків за позичками. Крім того, банк може отримувати прибуток й за інші види діяльності. Ре­зультативність роботи комерційного банку визначається нормою банківського прибутку — відношенням чистого прибутку до влас­них коштів (власного капіталу) банку.

Наводимо приклад прибуткової діяльності банку на прикладі банку «Аркада»

ЗВІТ ПРО ПРИБУТКИ ТА ЗБИТКИ НА 1 ЖОВТНЯ 2002 р. АКЦІОНЕРНОГО КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «АРКАДА»*

(тис. гри)

Тепер розглянемо основні аспекти торгового капіталу та сфе­ру його функціонування. Ринок — це перш за все торгівля това­рами і послугами. Вона відіграє функцію життєзабезпечення су­спільства через надання певних послуг споживчого і виробничо­го характеру, що потребує певних ресурсів. Це формує торгівлю як самостійну сферу підприємницької діяльності.

У цій галузі діяльності капітал як ресурс набуває форми тор­гового капіталу, який забезпечує рух товарів від виробника до споживача. Функцією торгового капіталу є обслуговування про­цесу купівлі і продажу товарів.

Функціонування торгових підприємств вимагає залучення ви­робничих ресурсів у формі капіталу, найманої праці, торговель­ного підприємництва, тому витрати у сфері торгівлі не мають принципових відмінностей від сфери матеріального виробництва.

Витрати підприємства сфери обігу, пов'язані з реалізацією продукції, називаються витратами обігу. Витрати обігу поділяю­ться на зовнішні і внутрішні, постійні і змінні, економічні і бух­галтерські.

Підприємницька діяльність передбачає одержання прибутку, який виступає у формі торгового прибутку. Торговий прибуток— це дохід, який одержують підприємства оптової і роздріб­ної торгівлі. Він розглядається як різниця між загальним витор­гом від продажу товарів і бухгалтерськими витратами обігу. В цьому разі торгове підприємство одержує бухгалтерський прибу­ток. Крім того, торговий прибуток являє собою різницю між загаль­ним виторгом і економічними витратами обігу. При цьому торговельне підприємство може одержати економічний (чистий) прибуток і такі складові доходу підприємства, як нормальний прибуток, умов­ний відсоток на власний капітал, умовну ренту від власної земель­ної ділянки, умовну заробітну плату торгового підприємця.

Торгівля поділяється на два види: оптову і роздрібну. Оптова торгівля здійснює посередницькі функції між промисловими і роздрібними торговцями. Роздрібна торгівля являє собою реалі­зацію товарів безпосередньо споживачам.

Більш детально про значення і особливості оптової та роздріб­ної торгівлі див. у навчальній літературі [1, тема 10].

Одним із сегментів ринку, який в останні 120—130 років віді­грає важливу роль в економічному відтворенні, є фіктивний капі­тал. Що він собою являє? Фіктивний капітал— це акції, облі­гації та інші цінні папери, які обертаються на фондовій біржі, тобто у сфері обміну. Цінні папери є капіталом, тому що дають можливість своїм власникам мати певний дохід, а також можуть

бути продані. У той самий час цінні папери — це фіктивний капі­тал, тому що вони не мають вартості, хоч продаються і купують­ся на біржах. Ринкова вартість фіктивного капіталу, як правило, набагато перевищує за величиною дійсний або реальний капітал.

Вивчаючи цю частину теми, слід також звернути увагу на те, що цінні папери— це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позичання, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а та­кож забезпечують інші права, що випливають з цих документів, іншим особам.

Цінними паперами є акції, облігації, векселі тощо. Найбільш важливим цінним папером є акція. Акція— це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статут­ному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ак­ціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть бути іменними та на пред'яв­ника, привілейованими та простими. Громадяни мають право бу­ти власниками, як правило, іменних акцій.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачене його статутом.

Ціна, за якою продаються і купуються акції, називається кур­сом акцій. Курс звичайних акцій безпосередньо залежить від дивіденда, який формується при розподілі прибутку акціонерного товариства: чим дивіденд більший, тим вищий курс акцій. Дру­гим чинником, що впливає на курс акцій, є норма позичкового відсотка: якщо він більший, то нижчий курс акцій, і навпаки. Тобто курс акцій прямо пропорційний доходу, який вони дають, і обернено пропорційний нормі позичкового відсотка, тобто

Дивіденд . 100.

Позичковий відсоток

Крім того, на курс акцій впливає також співвідношення, що складається між попитом на акції і їх пропонуванням, та зале­жить від стану справ у відповідному товаристві, наприклад рен­табельності виробництва. Якщо воно розвивається стабільно,

якщо прибуток і рентабельність його високі, то це веде за інших рівних умов до підвищення курсу акцій.

Розрізняють номінальну ціну акцій і ринкову, або курсову ці­ну. Номінальна ціна записується на акції під час її випуску, курс акцій і є ринковою ціною, за якою вони продаються і купуються в даний момент.

Облігація— це цінний папір, що засвідчує внесення її влас­ником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодува­ти йому номінальну вартість цього цінного папера в передбаче­ний строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачене умовами випуску).

Наступним кроком є вивчення необхідності і сутності фондо­вого ринку. Необхідність торгівлі цінними паперами породила механізм, що називається фондовим ринком. Важливим його еле­ментом є фондова біржа, що являє собою основну і найбільш ефективну організаційну форму ринку цінних паперів. Згідно з чинним законодавством України фондова біржа є акціонерним товариством, яке зосереджує попит і пропонування цінних папе­рів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою ді­яльність відповідно до законів України, статуту і правил фондо­вої біржі.

Нарешті, сферою обігового капіталу є валютний ринок і валют­ні біржі. Що стосується валютної біржі, то це — організаційно оформлений регулярний ринок, на якому відбувається торгівля валютою на основі попиту і пропонування. Як самостійна струк­тура валютна біржа широко функціонувала в період домонополі­стичного капіталізму. У сучасний період операції з іноземною валютою зосереджені переважно у великих банках. Лише в де­яких країнах збереглися валютні біржі як самостійні структури (наприклад, у ФРН, Франції). В Україні статус валютної біржі надано Українській фондовій біржі (м. Київ).