Тема 7. Витрати виробництва і прибуток

Виробництво матеріальних благ та надання послуг пов'язані з використанням сировинних, паливно-енергетичних, трудових ре­сурсів, а також машин, устаткування. Ці ресурси обліковуються у грошовій формі. Виражені у грошовій формі витрати ресурсів на здійснення підприємницької діяльності називають витратами виробництва.

За будь-якої форми підприємницької діяльності, орієнтованої на одержання прибутку, останній буде тим більший при заданому обсязі виробництва, чим менші витрати виробництва. Таким чи­ном, витрати виробництва тісно пов'язані з прибутком.

Слід зазначити, що в економічній літературі немає єдності у поглядах при з'ясуванні сутності витрат виробництва і прибутку.

Класична, особливо марксистська, економічна теорія джерелом суспільного багатства вважають працю, тобто стоять на засадах трудової теорії вартості. Доводиться, що витрати виробництва являють собою витрати живої та уречевленої праці, вираженої у грошовій формі. К. Маркс обґрунтував наявність двох видів ви­трат виробництва: суспільні витрати і витрати виробничих оди­ниць (підприємств). Між ними є кількісні і якісні відмінності.

Суспільні витрати визначаються витратами суспільної праці і становлять вартість продукту для суспільства. Витрати товарови­робника, або капіталіста, визначаються витратами капіталу на за­лучення ресурсів, трудових і матеріальних, для створення продук­ту або послуги з метою отримання прибутку. За Марксом, «те, чого коштує товар капіталістам, вимірюється витратою капіталу і те, чого товар дійсно коштує, — затратою праці» (Маркс К. Капитал. Т. З // Маркс К, Энгельс Ф. Соч. 2-е изд. — Т. 25. — Ч. 1. — С. ЗО).

Витрати виробництва та їх види у трактуванні неокласиків помітно відрізняються від класичної економічної теорії. Вони ви­ходять з факту обмеженості ресурсів та припущення про най­більш ефективний варіант їх використання у процесі виробницт­ва певного товару або послуги.

З цих позицій обґрунтовується й обсяг витрат на окремому підприємстві.

Витрати мають свою класифікацію за видами. Це явні, або зо­внішні, витрати підприємства щодо залучення ресурсів у свою власність. Ці витрати відображаються у бухгалтерському балансі і називаються бухгалтерськими. Проте фірма використовує ре­сурси, що належать фірмі, і вона могла б одержати від них дохід у разі їх альтернативного використання. Зовнішні і внутрішні ви­трати в єдності становлять економічні витрати.

Поділ витрат на зовнішні і внутрішні має значення під час фор­мування та обчислення прибутку.

Витрати розрізняють також за їх залежністю від зміни обсягів виробництва у короткостроковому періоді. І за цим критерієм ви­трати поділяються на постійні, розміри яких не залежать від об­сягів виробництва, і змінні, які збільшуються або зменшуються залежно від обсягів виробництва. Постійні і змінні витрати в єдності становлять валові витрати. Поділ витрат на постійні і змінні має значення для аналізу економічного стану підприємства.

Крім того, розрізняють середні, середні постійні та середні змінні витрати, а також граничні. Для з'ясування видів витрат рекомендуємо звернутись до відповідної навчальної літератури [1, тема 7; 2, тема 7].

В органічному і діалектичному зв'язку з витратами виробниц­тва перебуває така економічна категорія, як прибуток. Це досить складна, неоднозначна в трактуванні економістів категорія. У найзагальнішому вигляді за кількісного підходу до його аналізу прибуток — це надлишок над витратами виробництва, або загальний дохід (виручка) підприємства за вирахуванням витрат виробниц­тва. Відповідно до виду витрат розрізняють бухгалтерський при­буток — це валова виручка за мінусом зовнішніх (бухгалтерсь­ких) витрат, і економічний прибуток — це виручка за мінусом зовнішніх і внутрішніх (економічних) витрат.

З'ясування сутності прибутку передбачає визначення його джерел. Варто запам'ятати, що існують теорії, які по-різному трактують якісний зміст категорії прибутку.

Першою теорією прибутку була теорія меркантилістів, які стверджували, що прибуток виникає в зовнішній торгівлі в ре­зультаті різниці між зовнішніми і внутрішніми цінами.

Класична політекономія в особі А. Сміта і Д. Рікардо джерелом прибутку вважала працю. Рікардо розкрив залежність між прибут­ком і заробітною платою, тим самим він обґрунтував економічні за­сади суперечностей між капіталістами і найманими робітниками.

Марксистська економічна теорія визначає прибуток як пере­творену форму додаткової вартості, яка являє собою неоплачену працю найманих робітників.

Неокласична теорія стверджує, що прибуток є результатом взаємодії всіх чинників виробництва. Більш повно про сучасні проблеми прибутку можна довідатись, прочитавши статтю: Никитин С, Глазева Е., Ништин А, Прибыль: теоретические и практические подходы// Мировая зкономика и международньїе отношения. — 2002. — № 5.

Сутність прибутку виявляється через функції, які він виконує. Це:

1) показник оцінки діяльності підприємства;

2) регулювання розподілу ресурсів між суб'єктами підприєм­ництва, галузями і сферами виробництва;

3) стимулювання розвитку галузей.

Кожного підприємця цікавить не тільки абсолютний розмір при­бутку, а й віддача кожної одиниці витрат. Для її визначення викорис­товують показник норми прибутку як відношення суми прибутку до суми авансованих у виробництво коштів, виражених у відсотках.

Норму прибутку називають показником доцільності капіта­ловкладень. Норма прибутку залежить від таких чинників:

1) рівень витрат виробництва за незмінного рівня цін;

2) рівень цін на продукцію;

3) швидкість обороту капіталу;

4) ціни на виробничі ресурси.

Існують різні методи обчислення норми прибутку, головними з яких є: відношення маси прибутку — до обсягу продажів; до акціонерного капіталу; до активів компанії; до відтворюваного капіталу. Кожен з них має власне змістове навантаження і роз­криває взаємозв'язок між розміром капіталу і масою прибутку.

Слід зрозуміти, що прибуток — це власність товаровиробни­ка, а тому він є формою реалізації власності на капітал. Власник капіталу визначає і напрям використання прибутку. Прибуток використовується за такими напрямами:

1) для розрахунків з бюджетом;

2) для створення резервного фонду;

3) для створення фонду нагромадження;

4) для формування фонду споживання.

Ці напрями використання прибутку регулюються законодавчо і визначаються статутом підприємства.