Проблема власності є однією з найважливіших у курсі політичної економії її значення і роль при вивченні економічної діяльності суспільства полягає в тому, що панівні відносини власності визначають економічну структуру і політичний лад цього суспільства. Отже, вони мають охоплювати собою весь спектр суспільні економічних відносин і служити їх загальною характеристикою.
Особливістю революційних чи реформаторських перехідних епох є те, що свідома і часто примусова зміна форм власності веде до формування нової економічної системи.
У теоретичному аспекті власність є однією з найбільш абстрактних категорій і на поверхні економічного життя проявляється різних формах, що обумовлює певні труднощі при її вивченні.
У різні епохи були свої погляди на власність. Але з погляду політекономії важливо зрозуміти економічну сутність власності, бо и реальному житті вона проявляється як право власності. Власність як економічна категорія — це відносини між суб'єктами щодо відчуження — привласнення діяльності чи її результатів. Як економічна категорія власність має певні ознаки, що визначанні, її економічний зміст. Проте у суспільстві, яке організоване у державу, власність завжди виступає у певній юридичній формі. Тому щоб зрозуміти глибинну сутність категорії власність, потрібно добре усвідомити її економічний зміст і юридичну форму. У процесі історичного розвитку людства змінювались економічні системи і разом з тим зазнавали змін типи, види, форми і п. геми власності. Певне їх поєднання в економічному базисі даною ладу формує відповідну структуру власності. Основними елементами такої структури є: трудовий і експлуататорський тип власності, приватний (індивідуальний) та суспільний (колективний) вид власності. Крім того, кожний із видів власності має певні форми прояву. Важливо зрозуміти, за якими критеріями проводиться така класифікація власності, і чітко усвідомити, чим відрізняються форми власності від її виду чи типу, як вони співвідносяться в самому понятті власності.
Найзагальнішим є тип власності, який визначається наявністю чи відсутністю відносин відчуження — привласнення. Якщо такі відносини існують між суб'єктами економічної діяльності, то має місце експлуататорський тип власності, якщо ж відносини відчуження привласнення відсутні, то власність виступає як трудова, неексплуататорська.
Частковим є вид власності, а саме: приватна чи суспільна власність. Це визначається тим, кому належить право власності: індивіду чи колективу, суспільству.
І нарешті, особливим є різні форми власності: індивідуальна, сімейна, фермерська, групова, колективна, акціонерна, муніципальна, державна, всенародна.
Аналізуючи форми власності, важливо звернути увагу на їх відмінності. Головні з них полягають у призначенні, цілях, способах утворення, у формах розподілу продукту чи прибутку, в методах управління об'єктами власності.
У процесі історичного розвитку форми і системи власності еволюціонували від простих до більш складних.
Первісні форми власності (азіатська, греко-римська, германо - слов’янська) мали своєю передумовою природний чинник — землю з її плодами. У результаті зростання майнової нерівності, розвитку власність на ґрунті експлуатації рабської і кріпацької праці. У надрах феодального суспільства з розвитком ремісництва і утворенням міст виникла власність, пов'язана не із землею, а із знаряддям праці, розвиток якої вилився у буржуазну власність, яка одержала всезагальну назву капіталістична. Вона принципово відрізняється від попередніх — рабовласницької і феодальної систем власності.
Проте і капіталістична система власності зазнає істотних змін відповідно до рівня і характеру розвитку сучасних продуктивних сил. Основною тенденцією в розвитку сучасних економічних систем є процес поступової трансформації приватної власності у суспільну шляхом дезінтеграції функцій права власності і посилення суспільного управління об'єктами приватної власності. Ці процеси формують новий тип економічної системи посткапіталістичної епохи — змішану соціально орієнтовану економіку.
