Тема 3. Економічна система суспільства

Дана тема в курсі політекономії посідає центральне місце, Тому можна сказати, що її вивчення створює можливість засвоїти Клю­чові поняття та категорії всієї дисципліни, її теоретичні основи [1, тема 3; 2, тема 3].

Вивчення теми необхідно починати із засвоєння сутності такого узагальненого поняття, як економічна система. Слід мати на увазі, що це — багатогранна єдність закономірно пов'язаних між собою явищ і процесів економічного життя суспільства, усі еле­менти якої перебувають в органічному взаємозв'язку між собою і не існують поза її межами. Економічна система відрізняється від інших сумативних систем саме своєю органічною цілісністю а функціонально вона подібна до живого організму.

Вітчизняна політична економія [3, с. 52—58; 4, тема 1, § 2; 14, с. 380—382] особливу увагу звертає на такі фундаментальні складові економічної системи, як:

1.1) продуктивні сили;

2)економічні відносини;

3)господарський механізм;

Далі необхідно звернути увагу ще на такі складові елементи, що включає економічна система. Це насамперед — провідний тип власності на ресурси, а також основні групи суб'єктів суспіль­ного виробництва і відносини між ними, економічна форма результатів виробництва, принципи організації виробництва, роз­поділу, обміну і споживання. І, зрозуміло, загальні економічні за­кони. Така структура економічної системи розглядається, як пра­вило, через взаємозв'язок продуктивних сил, виробничих відно­син та надбудовних відносин.

Оскільки економічні системи якісно відрізняються і їм прита­манні різні властивості, їх можливо і необхідно класифікувати за певними типами.

При вивченні класифікації економічних систем доцільно звер­нутися до різних джерел (див. список літератури до теми), оскіль­ки в літературі класифікація економічних систем здійснюється по-різному, за різними критеріями. При цьому об'єктивна різно­манітність якостей економічних систем обумовлює наявність багатокритеріального поділу в типології систем.

Хоча класифікація економічних систем в економічній літера­турі різна, що залежить від різних критеріїв, проте в узагальне­ному вигляді критерії економічних систем можна поділити на структуроутворюючі, соціально-економічні (змістовні), об'ємні і динамічні. Опрацьовуючи це досить складне питання, слід зосе­редити свою увагу на тому, що за структуроутворюючими крите­ріями економічні системи класифікуються на основі структурних елементів, що становлять предмет політекономії. За соціально-економічними критеріями класифікація здійснюється на основі виділення ключових змістовних сторін економічної системи. Кла­сифікація за об'єктами і динамічними критеріями здійснюється за ступенем складності систем та їх мінливості [2, с. 52—54].

Відповідно, економічні системи розподіляються за цими гру­пами критеріїв на: 1) системи виробничих відносин, системи функціональних зв'язків, інституціональні системи; 2) за фор­мами господарювання, за формаційними ознаками, за цивілізаційними ознаками і за типом технологічного розвитку; 3) «чис­ті» та «змішані», статичні та такі, що історично розвиваються. При цьому звертаємо увагу на те, що в реальності всі зазначені критерії та класифікації накладаються одне на одне, взаємопереплітаються, хоча й відображають різні сторони економічних систем. І тільки розгляд усієї сукупності критеріїв та класифіка­цій може дозволити скласти цілісне, всеосяжне уявлення про економіку як систему.

Виходячи з викладеного, можна сказати, що економічна си­стема — це сукупність видів економічної діяльності людей у про­цесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, розподіл, обмін та споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої ді­яльності відповідно до мети суспільства.

Наступним кроком є вивчення продуктивних сил як матеріаль­ної основи економічної системи. Необхідно усвідомити, що для всіх економічних систем їх матеріальною основою виступають продуктивні сили, які є поєднанням особистого та речового чин­ників. Зверніть увагу на визначення продуктивних сил як систе­ми чинників виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створює матеріальні та ду­ховні блага і визначає зростання продуктивності суспільної пра­ці. Продуктивні сили виступають не тільки матеріальною осно­вою, а й серцевиною економічної системи і являють собою органічне поєднання особистого та речового чинників. Необхідно докладно розібратися, що розуміють під ними і що собою являє кожний з них. Окрему увагу слід приділити питанню про струк­туру продуктивних сил, тобто розібратися, з яких саме елементів вона складається.

Важливим є питання про чинники, що впливають на рівень розвитку продуктивних сил, оскільки, будучи серцевиною еко­номічної системи, її матеріальною основою, їх рівень визначає ступінь економічного розвитку суспільства в цілому. Тому про­думайте, яке значення має суспільна комбінація виробничого про­цесу та її рівень, як впливають рівень розвитку науки та ступінь її технологічного застосування, освітній та кваліфікаційний рівень, а також ступінь майстерності працюючих, їх дисципліна на всіх щаблях виробничої і технологічної ієрархії, науковість організа­ції їх праці на розвиток продуктивних сил. Потрібно також ви­вчити типи зв'язку людини з технікою за різних етапів її розвит­ку, з'ясувати таке поняття, як технологічний спосіб виробництва і його види [2, тема 3, с. 54].

Окремої уваги потребує питання про роль і місце людини в системі виробництва як особливого чинника та основи продуктив­них сил. Саме людина, як головна продуктивна сила, оживляє речові елементи виробництва, приводить їх у рух. Більше того, лю­дина є творцем більшості відтворюваних засобів виробництва, організатором виробництва матеріальних благ та послуг, тим, хто забезпечує цілеспрямоване функціонування всієї системи продук­тивних сил суспільства. Як головний чинник продуктивних сил людина водночас є й суб'єктом (носієм) економічних і всіх суспільних відносин. Місце людини в суспільному виробництві, її част­ку в суспільному продукті, інтереси та мотивацію діяльності все ще значною мірою визначає панівна форма власності на засоби виробництва.

Зверніть увагу на те, що розвиток автоматизації і комп’ютеризації змінює роль і функції людини як головної продуктивної си­пі, веде до зростання ролі людського чинника. Сучасна НТР виводить людину з процесу безпосереднього виробництва, ставить и поряд з ним і над ним.

Але вивчення структури продуктивних сил не обмежується ш і по розглядом їх основних елементів, вона розглядається також її сферами, галузями, первинними ланками виробництва тощо. Структуризацію продуктивних сил забезпечує суспільний поділ праці. У зв'язку з цим слід зупинити увагу на тому, що являє собою поділ праці, які типи поділу праці розрізняють, який вплив здійснює він на розвиток продуктивних сил. Також важливо розглянути, які щаблі проходять продуктивні сили в своєму розвит­ку яких формах вони виступають на сучасному етапі.

Невід'ємним від розглянутих питань є питання про продуктивність, праці як синтетичного показника розвитку продуктивних сил. Потрібно засвоїти, як визначається продуктивність, що вона виражає, які чинники та умови на неї впливають. При цьому слід також з’ясувати питання про виробничу функцію. Який взаємозв’язок між величиною витрат чинників виробництва як елементів її ми продуктивних сил і кількістю продукції, від чого вона залежить, для чого використовується, які її основні елементи? Усі ці питання опановуйте за допомогою тих джерел, які пропонуються для вивчення теми.

Важливим у цій темі є питання про сутність економічних відносин та їх пофазну структуру. Перш за все необхідно розібратисяв сутності самих цих відносин, їх співвідношенні з відносина­ми що називають виробничими, способом виробництва, а також звернути увагу на те, що в різних джерелах ці елементи економічної системи розглядається по-різному.

Важливим є питання про складові системи економічних відносин і предметом політичної економії. Необхідно детально розібратися, які з цих відносин входять до складу техніко-, які — до складу організаційно-, а які — до соціально-економічних відносин, яку роль та в яких сферах відіграють ці групи економічних відносин у функціонуванні економіки суспільства. Так, техніко-економічні та організаційно-економічні відносини тісно і безпосередньо пов'язані з відносинами виробництва, розподілу, обміну і споживання, але в той же час суттєво відрізняються від них тим, що не виражають від­носин привласнення. їх розвиток, подібно до розвитку продуктив­них сил, сприяє ефективності суспільного виробництва.

Що стосується соціально-економічних відносин та їх структур­них елементів, то вони більш докладно розглядатимуться в на­ступних темах курсу політичної економії, тому у цій темі необ­хідно лише засвоїти те, що вони (ці відносини) виступають такою суспільною формою виробництва, сутність і основу якої станов­лять відносини власності на засоби виробництва, природні ресур­си, людський чинник, життєві блага. До них також належить со­ціально-економічний аспект трудових відносин (характер праці) та відносини розподілу.

Переходячи до вивчення типів економічних систем та крите­ріїв їх класифікації, насамперед слід мати на увазі, що у вітчиз­няній політекономії щодо класифікації економічних систем три­валий період панував формаційний підхід, який був розроблений і обґрунтований ще у працях К. Маркса. Наріжним каменем Марксового методу було поняття економічної формації, яку він роз­глядав як основу суспільно-економічної формації, що являє со­бою, у свою чергу, спосіб виробництва в єдності з ідеологічною і політичною надбудовою, з усіма характерними для нього форма­ми діяльності людей. Особливу увагу зверніть на категорію «еко­номічна формація», яка може характеризувати суспільне вироб­ництво на певній стадії його розвитку. Це специфічне формуван­ня характеризується певною цілісністю і системністю. Кожній економічній формації властива певна структура, складові елемен­ти якої перебувають у глибокому взаємозв'язку і взаємодії.

Визначаючи велику роль економічної формації у формуванні певного типу економічної системи, К. Маркс і його послідовники її (формації) визначальним елементом вважали соціально-вироб­ничі (соціально-економічні) відносини. Тип економічної формації та, відповідно, економічної системи визначався типом економіч­ного устрою: «Система виробничих відносин створює економіч­ний устрій суспільства на даному етапі його існування» (Политическая економия: Учеб. для вузов / В. А. Медведев, А. И. Абалкин, О. И. Ожерельев и др. — М.: Политиздат, 1990. — С. 46). Слід зазначити, що формаційний підхід дав можливість марксистам обґрунтувати формаційні етапи розвитку економіки, послідов­ність переходу суспільного виробництва від економічної форма­ції нижчого типу до економічної формації вищого типу.

Але останнім часом досить поширеним у науковій літературі є погляд, що формаційний підхід до пояснення економічних процессів виявляється методологічно недостатнім, у зв’язку з чим до­слідники звертаються до цивілізаційного підходу (детальніше про це: Степаненко С. В. До нової парадигми економічної теорії// Вчені записки: Наук. зб. — К.: КНЕУ, 1998. — Вип. 1. — С. 9—15).

Цивілізаційний підхід по-іншому визначає закономірні ступе­ні розвитку економічної системи. Він зорієнтований не на особ­ливості суспільства, а на цілісність людської цивілізації і домі­нуюче значення загальнолюдських цінностей, інтегрованість кож­ного суспільства у світову спільноту. В основі цього підходу є ідея про те, що в сучасних умовах, коли все помітнішим стає вплив на людину науково-технічного прогресу, відбувається по­слаблення тиску матеріальної необхідності, поступово змінюєть­ся домінанта суспільного розвитку. На основі забезпечення мате­ріального благополуччя актуальним стає розвиток людини. За­доволення потреб людини є завжди кінцевою метою виробницт­ва, яке, у свою чергу, народжує нові потреби, для задоволення яких потрібен його подальший розвиток. Отже, як зазначалося в темі 2, суперечність між потребами та інтересами людини, з од­ного боку, і рівнем розвитку виробництва — з другого, взаємодія між ними є рушійною силою розвитку суспільного виробництва і людини. Людина — не лише головна продуктивна сила виробни­цтва, а і його безпосередня мета. Таким чином, акценти суспіль­ного виробництва зміщуються з матеріального багатства на лю­дину як самодостатню мету.

Слід також зазначити, що підхід до суспільства з науково-практичного погляду передбачає розгляд суспільного виробницт­ва як створеної людьми економічної системи, яка функціонує. Тому все більша кількість економістів і соціологів вважає засто­сування цивілізаційного підходу до аналізу реальних економіч­них явищ ширшим за формаційний та методологічно виправданішим. Прибічники цього погляду стверджують, що на відміну від формаційного, цивілізаційний підхід не страждає економічним детермінізмом і передбачає рівномірність впливу різних чинників (не тільки економічних, а й політичних, релігійних, культурних, національних та ін.) на хід розвитку історії. Проте цивілізаційний підхід до вивчення економічних систем має обов'язково допов­нюватися формаційним.

Оскільки систематизуючим елементом цивілізаційного методу дослідження еволюції суспільства є розвиток продуктивних сил і такої їх складової, як технологічний спосіб виробництва, необ­хідно з'ясувати сутність та зміст його як категорії. Потрібно з'ясувати, чому технологічний спосіб виробництва являє собою знаряддя праці в поєднанні з матеріалами, технологіями, енергією, інформатикою та організацією виробництва. Відповідно до етапів розвитку технологічного способу виробництва вирізняють три тип: економічних систем (аграрну, індустріальну, постіндустріальну);

І ще одна проблема потребує з'ясування для глибшого розуміння даної теми. Необхідно розібратися в діалектиці взаємозв'язку продуктивних сил і виробничих відносин.

Розвиток і вдосконалення засобів виробництва продукують нові технології та нову організацію виробництва, нові системи управління, що зумовлює виникнення нових виробничих відносин. Проте останні як більш консервативний елемент способу виробництв мають специфічну властивість з часом відставати від рівня розвитку; продуктивних сил, гальмуючи його. Тому виробничі відносини під лягають періодичному реформуванню з метою створення умов для подальшого прогресивного розвитку продуктивних сил.

Діалектика взаємозв'язку продуктивних сил і виробничих відносин підпорядковується загальному економічному закону розвитку як економічної системи, так і суспільно-економічної формації. Цей закон називають загальним економічним законом відповідності (адекватності) виробничих відносин рівню і характеру продуктивних сил. Він регулює розвиток економічних систем, усуваючи суперечності між продуктивними силами та виробничими й іншими економічними відносинами, приводячи їх у відповідність д вимог продуктивних сил. Даний закон має враховуватися як при формаційному, так і при цивілізаційному підходах до вивчення типів економічних систем, закономірностей їх розвитку.