З'ясовуючи сутність глобальних проблем, по-різному трактують причини їх загострення і природу цих явищ.
Сутність глобальних проблем – комплекс зв'язків і відносин між державами та соціальними системами, суспільством і природою у загальнопланетарному масштабі, які зачіпають життєві інтереси народів усіх країн і можуть бути розв'язані їх спільними зусиллями.
Так, американські науковці (В. Войскопер, Д. Блейні та ін.) головними причинами зростання мілітаризації капіталістичної економіки вважають природно-історичні умови розвитку людини, її психологію, прагнення до насильства. Причину кризи довкілля американський учений Ф. Слейтер, швейцарський учений Ж. Дерст та інші вбачають у притаманному людині інстинкті до руйнування. Більшість західних ідеологів такою причиною називають лише зростання кількості населення, сучасну НТР, збільшення промислового виробництва.
Такі тлумачення, по-перше, ігнорують соціальну сутність людини, є ознакою однобічного підходу до неї лише як до біологічної істоти. Насправді, як уже зазначалося, хоч у людині органічно поєднуються біологічне та соціальне, але її сутність – це насамперед сукупність усіх суспільних відносин. По-друге, пояснювати загострення екологічних проблем лише розгортанням НТР, зростанням промислового виробництва означає перебувати на позиціях технологічного детермінізму. Суто біологізаторське пояснення таких причин характерне для тих науковців, які вбачають загострення глобальних проблем тільки у зростанні народонаселення.
Ці автори ігнорують вирішальну роль у виникненні глобальних проблем людства соціально-економічної форми суспільного способу виробництва – відносин власності, системи виробничих відносин. Мета таких концепцій – вину капіталістичної системи за загострення глобальних проблем перекласти на все населення планети, його зростання. Спростував такий підхід досвід Китаю з 1,2-мільярдним населенням, який після проведення економічних реформ навіть експортує частину сільськогосподарської продукції. Ті вітчизняні економісти, політики, публіцисти, які вбачають причину названих проблем у зростанні кількості населення, мимоволі скочуються до метафізичного трактування їх причин, а отже й сутності. Говорячи про загострення глобальних проблем в Україні, вони не звинувачують колишню командно-адміністративну систему в хижацькому ставленні до природи, її надр, тобто в існуванні нераціонального екологічного господарського механізму.
Розглядаючи причини загострення глобальних проблем з погляду речового змісту, ми назвали демографічний вибух та інші фактори, зумовлені розвитком сучасної системи продуктивних сил. Але це пояснення розкриває лише одну із сторін суспільного способу виробництва, його необхідно доповнити характеристикою відносин власності у різних соціальних системах, аналізом соціальної, політичної, юридичної та інших сторін надбудовних відносин.
17.3. Роззброєння – ключ до розв'язання глобальних проблем
Відвернення термоядерної війни – першочергова проблема людства.У світі накопичено майже 50 тис. різних ядерних боєзарядів загальною потужністю до 50 тис. мегатонн, що у мільйон разів перевищує силу атомного вибуху в Хіросімі у 1945р. Цього запасу достатньо, щоб знищити людство. Вибух лише однієї мегатонної ядерної бомби за своєю силою перевищує сумарну силу всіх вибухів під час Другої світової війни. Широке застосування зброї масового знищення призведе насамперед до знищення міст, де сконцентровано 40% населення планети, всього промислового виробництва, основного економічного потенціалу людства. Якщо хтось і вціліє, то навряд чи зможе вижити в умовах радіації, рівень якої буде у 5 разів вищий за дозу, отриману жителями Хіросіми іНагасакі. Застосування зброї масового знищення має глобальний характер. Це означає, що воно не може бути локалізоване межами однієї країни, що й інші регіони й райони планети будуть приречені.
Гонка озброєнь – величезна загроза людству не лише як небезпека виникнення термоядерної війни. На неї, як зазначалося вище, щорічно витрачають нині майже 700млрд. дол., що дорівнює витратам праці в сумі приблизно 100 млн. людино-років. Під військові бази відведено значну частину території, лише у регулярних військах зайнято до 25 млн. осіб. Виготовлення та нарощування величезних арсеналів зброї заподіює непоправних збитків навколишньому середовищу. Особливо небезпечними є зберігання та поховання ядерних відходів, відходів хімічного та бактеріологічного виробництва, аварії на військових заводах, бойових літаках з ядерними та водневими бомбами.
Крім загрози термоядерної зброї, реальною стає загроза екологічної зброї (провокування землетрусів, цунамі, порушення озонного шару над територією противника тощо), мілітаризація космосу.
Зростання мілітаризації економіки поглиблює та загострює економічні, соціальні, політичні й інші проблеми. Так, з1945 по 1983 рік США, за даними органу ділових кіл цієї країни – журналу «Ю. С. Ньюсенд Уорлд Ріпорт», 185 разів посилали збройні сили в різні країни світу, що обійшлося людству в 16 млн. життів. Лише в 1994р. США здійснили 14 агресивних вторгнень в інші країни. Нині президент країни намагається втілити програму створення системи захисту від стратегічних ядерних сил, що призведе до нової гонки озброєнь (так званих зоряних війн). Тому першочерговим завданням є припинення гонки озброєнь. Його розв'язання вимагає демілітаризації економіки. Тому постає питання, про шляхи розв'язання суперечності між інтересами людства щодо виживання і гонкою термоядерних озброєнь.
Пошуки шляхів демілітаризації економіки залежать насамперед від позиції США та Росії, на яких припадає левова частка ядерного потенціалу, або майже 90% ядерних боєголовок світу.
Демілітаризація економіки передбачає, що в Росії та США залишиться лише оптимальна кількість боєголовок(по 1–2 тис. одиниць), достатня для знищення ядерним ударом ключових цілей противника.
Важливий внесок у процес роззброєння внесла Україна, підписавши угоди СНО-1.
Важливою проміжною ланкою у відверненні загрози термоядерної війни є конверсія.
Конверсія– перехід від процесу мілітаризації економіки до економіки роззброєння, переведення військового виробництва на випуск мирної продукції.
Попередня умова конверсії військового виробництва – істотна зміна пропорцій розподілу фінансування, матеріальних і людських ресурсів між військовою та цивільною сферами. Наприклад, у США у виробництві військової продукції беруть участь 20 тис. великих підприємств і компаній як підрядники і понад 150 тис. як субпідрядники. Переважну частину замовлень Пентагону виконують 100 наймогутніших корпорацій. В Англії, Франції, ФРН від 40 до 70% вартості всіх державних замовлень отримують від 10 до 15 гігантських монополій. Лише щорічні прямі військові витрати у США в останні роки сягнули приблизно 280 млрд. дол. Тому перерозподіл цих ресурсів на користь цивільних галузей – важлива попередня умова конверсії військового виробництва.
Конверсія – складна соціологічна проблема, тобто така, що безпосередньо стосується економічних, соціальних, політичних, юридичних, психологічних та інших сфер системи суспільних відносин. В економічному плані конверсія на перших етапах вимагає певних витрат на переоснащення специфічної військової техніки на виробництво товарів та послуг цивільного призначення. Крім того, вона зачіпає неоднаковою мірою різні форми власності, вимагає специфічних структурних зрушень у межах кожної з них. У соціальному аспекті конверсія стосується осіб, зайнятих військовим виробництвом, та членів їхніх сімей. Оскільки заробітна плата працівників військових галузей у США в середньому на 40% вища, ніж у цивільній сфері, крім побоювання втратити роботу внаслідок конверсії (що є переважно психологічним моментом проблеми), вони побоюються також значного зниження свого життєвого рівня. Соціальний аспект конверсії пов'язаний також з можливістю опору з боку ВПК. Політичний аспект конверсії зумовлений тим, що її розв'язання є насамперед політичною проблемою, яка пов'язана з якісною зміною зовнішньої політики держави. Отже, конверсія військового виробництва означає, що для її здійснення потрібна допомога уряду.
Проте навіть у країнах Заходу не існує нездоланних соціально-економічних причин для проведення конверсії. З економічного погляду це зумовлено тим, що в кінцевому підсумку припинення гонки озброєнь сприятиме розширенню зайнятості, подоланню гострих диспропорцій у господарстві, послабить дефіцити державного бюджету, інфляційні тенденції, стимулюватиме використання науки у виробництві тощо. В широкому аспекті конверсія сприятиме подоланню всіх негативних тенденцій, спричинених мілітаризацією економіки. Адже величезна вартість військової продукції перебуває в антагоністичній суперечності з її корисністю, яка може бути значною мірою вирішена у процесі конверсії. Не вимагатиме значних витрат перекваліфікація робітників та інженерно-технічних працівників, зайнятих у військовому виробництві. Часткову втрату ними заробітної плати можна компенсувати соціальними виплатами держави, джерелом яких стане економія, отримана за рахунок конверсії.
Конверсія військового виробництва сприятиме поширенню процесу диверсифікації, проникненню військових концернів у виробництво товарів і послуг цивільного призначення.
З погляду розв'язання найважливішої глобальної проблеми сучасності – відвернення термоядерної війни – конверсія військового виробництва надає послабленню гонки озброєнь незворотного характеру, зміцнює міжнародне співробітництво, сприяє розв'язанню інших глобальних проблем.
Надзвичайно складно вирішуються проблеми конверсії військового виробництва в Україні, яка успадкувала понад 30% виробничих потужностей ВПК колишнього СРСР. Водночас ВПК України самостійно виготовляв лише до 4% сукупного асортименту зброї радянського виробництва через надмірну інтегрованість у загальносоюзний ВПК, отже, тут була наявна левова частка військової продукції з незавершеним технологічним циклом. Це й стало однією з найвагоміших причин глибокої кризи ВПК України. Так, якщо питома вага військової продукції в загальному обсязі виробництва становила в 1990 р. 22,7%, то в 1996 р. – лише 3,4%.
Іншою важливою причиною цієї кризи є відсутність науково обґрунтованої військово-технічної політики держави, узгодженої зі стратегією економічних перетворень. Свідчення цього – обвальний, руйнівний і недостатньо керований конверсійний процес. Наприклад, у деяких розвинутих країнах світу (США, Німеччина) щорічні темпи конверсії становлять 3–5%, а в Україні – понад 50%. Це спричиняє відплив кваліфікованих кадрів у комерційні структури, за кордон, простоювання і поступове руйнування (фізичне й моральне) передової техніки і технології, призупинення НДДКР.
Ситуація ускладнюється тим, що в Україні в середині 90-х років 80% ракетної артилерії, 50% обладнання військово-повітряних сил, протитанкового озброєння були застарілі, а фінансування Збройних сил таке незначне, що його ледве вистачає на утримання особового складу і частково на оплату комунальних послуг.
