Тенденції еволюції сучасної економічної системи значною мірою зумовлені закономірностями розвитку кожного з основних елементів цієї системи: продуктивних сил, техніко-економічних відносин, організаційно-економічних відносин, відносин власності (в економічному аспекті цієї категорії) та господарського механізму.
Тенденції розвитку системи продуктивних сил здебільшого детерміновані особливостями сучасного етапу розгортання НТР, зокрема інформаційної революції. З часом система продуктивних сил ускладнюватиметься внаслідок виникнення в ній якісно нових елементів, а також збагачення зв'язків між окремими елементами (кожного з кожним) та будь-якого елемента із системою загалом. Головною продуктивною силою і надалі буде працівник, але його творчі здібності сягнуть вищого рівня, так само як і його освіта, кваліфікація, моральний і психологічний стан, уміння вести діалог з досконалішими комп'ютерами та ін. Єдиною реальною загрозою цьому може стати лише глобальна екологічна криза.
Техніко-економічні відносини характеризуватимуться поглибленням процесу усуспільнення виробництва та праці, передусім на інтернаціональній основі. Розвиток цих відносин здійснюватиметься переважно внаслідок поглиблення процесу інтернаціоналізації одиничного поділу праці, що разом з іншими формами суспільного поділу праці (розвитком спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва) посилюватиме роль безпосередньо суспільної форми виробництва, позаринкових зв'язків.
Еволюція техніко-економічних відносин надалі здійснюватиметься на основі дії закону суспільного поділу праці. Так, шостим великим суспільним поділом праці стане, очевидно, відокремлення духовного виробництва від матеріального та інших видів нематеріального виробництва, а отже, зростання частки духовного багатства з-поміж інших видів нематеріального багатства. У віддаленій перспективі кількість зайнятих у виробництві матеріальних благ скоротиться до приблизно таких же обсягів, як кількість зайнятих у сільському господарстві розвинутих країн світу.
Еволюція технологічного способу виробництва характеризуватиметься зростанням автоматизації виробничих процесів, розвитком так званих «безлюдних підприємств», все більшого застосування принципово нових немеханічних форм матерії – фізичної, хімічної, біологічної. Все помітнішу роль відіграватиме освоєння космосу.
Це, а також усвідомлення людством загрози екологічної кризи, формування повноцінного екологічного мислення, наднаціональне екологічне регулювання послаблять антагонізм між людиною та природою і, таким чином, можна буде уникнути деградації особи як біосоціальної істоти.
Організаційно-економічні відносини розвиватимуться шляхом зростаючої демократизації відносин управління на підприємстві, компанії (менеджменту), втілення передового досвіду в організації виробництва і праці з багатьох країн світу, поширення і вдосконалення маркетингових досліджень.
Відносини власності характеризуватимуться розширенням плюралізму форм власності, зумовленим ускладненням системи продуктивних сил і техніко-економічних відносин, тобто технологічного способу виробництва загалом і кожного його елемента зокрема. Виникнуть нові форми інтегрованої власності на основі одиничного, часткового та загального поділів праці. Водночас цілісність відносин власності неможлива без домінування в них однієї суспільної форми розвитку продуктивних сил. Такою формою стане колективна власність.
Наступною за значенням соціально-економічною формою розвитку продуктивних сил буде державна власність на різноманітні об'єкти власності (засоби виробництва, фінансово-кредитні інститути, значну частку національного доходу та ін.). Її розвиток зумовлений дією закону одержавлення капіталістичної економіки, який найповніше виявляється в одержавленні національного доходу, про що йшлося вище. Така тенденція спостерігається і в останні два-три десятиріччя, незважаючи на спроби урядів багатьох країн зменшити частку державних витрат у ВНП.
Деякі західні вчені прогнозують, що цілковито переважатиме державна форма власності. Так, американські економісти Б. Беквіт, Р. Хейлбронер вважають, що ринковий механізм і приватна власність будуть істотно змінені або цілком замінені державною власністю та державним управлінням. Такі прогнози безпідставні, оскільки механічно копіюють тенденцію розвитку державної власності в окремі проміжки часу і екстраполюють цю тенденцію на майбутнє. Крім того, вони не враховують дії закону заперечення. Зміст його щодо характеру взаємодії існуючих форм власності та тенденції їх розвитку на майбутнє полягає насамперед у тому, що кожна наступна, більш розвинута форма власності не повністю, а діалектично (з утриманням позитивних сторін) заперечує попередню. Прогнози названих авторів ґрунтуються майже на цілковитому запереченні корпоративної (у тому числі монополістичної) власності.
Слід врахувати й те, що державна власність – це найвища суспільна форма розвитку продуктивних сил лише в межах окремих національних держав. Але оскільки сучасні продуктивні сили дедалі більше переростають межі окремих країн, особливо малих та середніх, посилюється процес інтернаціоналізації технологічного способу виробництва, то їх суспільною формою розвитку стають більш розвинутими (порівняно з державною) форми власності. Це інтегрована власність окремих країн, декількох компаній з різних країн та наднаціональних органів. Її об'єктами можуть бути різні елементи продуктивних сил (засоби праці, предмети праці, наука – у формі спільних патентів, ліцензій та ін.). При цьому, однак, переважаючою суспільною формою розвитку продуктивних сил є державна власність (на засоби виробництва, національний доход, інтелектуальну власність тощо).
Ще однією тенденцією розвитку відносин власності в майбутньому стане зрощування двох або декількох форм власності й утворення на цій основі змішаних форм. З погляду характеру відносин власності у майбутньому найінтенсивніше розвиватимуться асоційовані форми власності трудових колективів як у межах окремих країн, так і між державами. Зростатиме питома вага профспілкової, кооперативної власності. У структурі сучасної корпоративної власності збільшуватиметься частка акцій трудящих. Оскільки однією з основ економічної свободи людини й надалі буде приватна власність, то її значення зростатиме. Водночас поглиблення процесу усуспільнення виробництва і праці передбачає домінування колективних форм власності. Щоб узгодити ці імперативи майбутнього прогресу особи та виробництва, необхідне поєднання індивідуального та колективного привласнення. Різні комбінації таких форм привласнення стануть ще однією тенденцією еволюції відносин власності.
Названі тенденції розвитку технологічного способу та відносин власності зумовлюють відповідні зміни господарського механізму. У найближчі десятиліття відбуватиметься насамперед його ускладнення. Поряд з механізмом ринкової конкуренції, корпоративною (у тому числі монополістичною та олігополістичною) планомірністю та державним регулюванням, програмуванням і прогнозуванням розвитку економіки все більшого значення набуватиме наднаціональне регулювання макроекономічних процесів на різних рівнях функціонування світового господарства. У межах корпоративного, державного та наддержавного регулювання матиме місце поєднання адміністративних й економічних важелів. Але переважатимуть економічні форми і методи регулювання мікро– та макроекономічних процесів.
В структурі господарського механізму визначальним стане державне регулювання, програмування та прогнозування економіки. Роль цього елемента може зрости внаслідок загострення екологічної кризи. Залежно від ступеня її поглиблення дедалі актуальнішим буде питання про створення єдиного планетарного уряду, глобального макроекономічного регулювання процесів відтворення.
Серед рушійних сил соціально-економічного прогресу все вагомішу роль відіграватимуть суперечності між досягнутим рівнем виробництва і зрослими соціальними та духовними потребами за одночасного поглиблення ролі економічних потреб.
