Забезпечення ефективної ролі держави в управлінні економічної системи суспільства може бути досягнуто за умови дотримання відповідних принципів.
Основні принципи державного регулювання економіки:
- принцип наукової обґрунтованості – врахування вимог об’єктивних економічних законів, а також реалій економічного, політичного, соціального життя суспільства;
- принцип узгодження інтересів – державне регулювання економіки має бути механізмом узгодження інтересів різних суб’єктів економіки: загальнодержавних, регіональних, групових (підприємців і працівників; споживачів і виробників тощо), індивідуальних інтересів;
- принцип системності – враховуючи той факт, що функціонування національної економіки як великої складної системи передбачає існування різних рівнів та елементів, державне регулювання економіки, охоплюючи різні об’єкти, має виходити із системних засад у вирішенні економічних, політичних, соціальних, науково-технічних, зовнішньоекономічних, культурних, екологічних та інших проблем;
- принцип цілеспрямованості – державне регулювання економіки має бути спрямовано на досягнення стратегічних конкретних цілей суспільства шляхом вирішення поточних задач та розв’язання поточних проблем, що виникають у функціонуванні й розвитку економічної системи суспільства;
- принцип пріоритетності– виділення основних соціально-економічних проблем розвитку країни, на вирішення яких державі належить зосередити свої поточні зусилля (через обмеженість наявних державних ресурсів – фінансових, матеріальних, трудових, інформаційних та інших);
- принцип комплексності – необхідність використання державою усього арсеналу засобів та інструментів, що є в її розпорядженні (правових, економічних, адміністративних; прямих, непрямих; неформальних);
- принцип альтернативності– врахування у прийнятті рішень можливостей різних варіантів розвитку економіки;
- принцип адаптації – державне регулювання економіки має ґрунтуватися на безпосередній оцінці результатів оперативного аналізу й коригування впливу держави на соціально-економічні процеси залежно від внутрішніх чи зовнішніх умов розвитку країни;
- принцип мінімальної достатності – держава повинна виконувати тільки ті функції, реалізацію яких не може забезпечити ринок; причому функції державного управління мають певним чином розподілятися – на вищих його рівнях належить вирішувати ті проблеми, які не можуть бути розв’язані на нижчих;
- принцип ефективності – управління економікою зобов’язані здійснювати спеціальні органи державної влади й управління з чітко визначеними правами, компетенцією та обов’язками шляхом використання певних важелів, адекватних цілям і ситуації, що склалися, із забезпеченням оптимального співвідношення між витратами на утримання державного управлінського апарату і результатами державного втручання в економіку.
Подальший розвиток ринкового господарства породжує нові явища в економіці, а саме: циклічність суспільного виробництва, високий рівень його монополізації і інтернаціоналізації, значні економічні й соціальні вимоги до результатів виробництва. Це значною мірою обмежує регулюючі можливості самого ринкового механізму. Ці обмеження, з врахуванням вище розглянутого, можна охарактеризувати таким чином.
По-перше, ринковий механізм в цих умовах самостійно вже не може протистояти таким негативним явищам макроекономічного рівня, як затяжний спад виробництва, високий рівень довгострокової інфляції, надмірний рівень безробіття. По-друге, ринковий механізм, не може самостійно забезпечувати задоволення всіх загальнодержавних потреб, оскільки він реагує на ті з них, що виявляються через платоспроможний попит. По-третє, ринковий механізм самостійно не може усунути чи мінімізувати такі побічні негативні ефекти, як поляризація населення відповідно до рівня його доходів, надмірний розвиток окремих регіонів, порушення екологічних умов життя людей тощо.
Ці негативні явища, як вже стає зрозумілим, можуть бути компенсовані лише через спеціальний державний механізм.
В цьому механізмі важливе місце займає відтворення сукупного капіталу: держава вирішує таке важливе глобальне економічне завдання, як розвиток всієї економічної системи суспільства. Без широкомасштабного втручання держави в економіку в усіх сферах суспільного відтворення сучасна економічна система не змогла б існувати. Тому держава об’єктивно вимушена виконувати роль суб’єкта регулювання через реалізацію певних економічних функцій.
Отже, необхідність державного регулювання економіки зумовлена економічними функціями держави. Що це за функції ? В принципі їх безліч. Проте, є основоположні, що виступають базою для аналізу ролі держави в управлінні економікою. Визначимо та розглянемо їх.
В контексті даного питання необхідно звернути увагу на той факт, що існують різноманітні точки зору різних вчених стосовно визначення економічних функцій держави в управлінні економікою. Однак, також слід зазначити, що принципових розходжень та різниць між ними немає.
Так, в економічній літературі виділяються такі основні економічні функції держави в управлінні економічною системою суспільства:
- визначати головні цілі і пріоритети макроекономічного розвитку країни, виходячи із стану економіки і перспектив її розвитку (розробка стратегії соціально-економічного розвитку країни; визначення економічних ресурсів, що необхідні для її реалізації; визначення пріоритетних напрямків соціально-економічного розвитку країни);
- розробляти та затверджувати правові аспекти функціонування економічної системи суспільства, які закріплюють права власності, регламентують діяльність підприємств і регулюють товарно-грошові відносини між суб’єктами ринку;
- забезпечувати макроекономічну стабілізацію економіки, зокрема забезпечувати стале економічне зростання, стабільний рівень цін, досягнення повної зайнятості;
- стимулювати економічне зростання та економічний розвиток країни;
- здійснювати цілеспрямований вплив на економічну діяльність суб’єктів господарювання через систему таких економічних регуляторів, як державний бюджет, податки, кредит, гроші, ціни, заробітна плата тощо;
- захищати конкуренцію та відповідно до цього розробляти, впроваджувати і здійснювати контроль за дотриманням антимонопольного законодавства;
- корегувати соціальні параметри суспільства через встановлення соціальних гарантій, мінімального рівня заробітної плати, різноманітних пільг при оподаткуванні доходів тощо;
- займатися організацією та фінансуванням виробництва таких “суспільних товарів” (“колективних благ”), як благоустрій населених пунктів, будівництво доріг, трубопроводів, енергетичних мереж, утримання армії, забезпечення внутрішньої безпеки, а також послуг науки, освіти, культури, медицини, реалізацію великих НДДКР та інше;
- враховувати та регулювати так звані “побічні ефекти” (“зовнішні ефекти”). “Побічний” (“зовнішній”) ефект– це переміщення деяких витрат або вигод, пов’язаних з виробництвом й споживанням певних товарів, до суб’єктів, які не є їх безпосередніми виробниками (продавцями) і споживачами (покупцями);
- регулювати зовнішньоекономічні відносини країни через систему державних заходів;
- вирішувати глобальні проблеми.
Американські вчені, автори підручника “Економікс” К.Р. Макконнелл і С.Л. Брю виділяють такі економічні функції держави.
1. Забезпечення правової бази й суспільної атмосфери з метою сприяння ефективному функціонуванню ринкової системи.
2. Захист конкуренції.
3. Перерозподіл доходів й багатства.
4. Корегування розподілу економічних ресурсів з метою зміни структури національного продукту.
5. Стабілізація економіки, тобто контроль за рівнем зайнятості і інфляції, а також стимулювання економічного зростання.
Деякі українські економісти ставлять наголос на таких функціях держави, як:
- визначення мети й пріоритетів макроекономічного розвитку;
- реалізація соціальних цінностей;
- регулювання економічної діяльності, спрямоване на вирівнювання сукупного попиту й пропозиції;
- захист конкуренції;
- перерозподіл доходів, спрямований на усунення надмірних різниць у рівні доходів різних верств та груп населення, властивих ринковій системі;
- фінансування “суспільних благ”;
- регулювання зовнішньоекономічних відносин і валютного ринку;
- стабілізація економіки, яка забезпечує повну зайнятість і стабільний рівень цін.
Хоча, як бачимо, економісти називають неоднакову кількість економічних функцій держави в умовах ринку, проте суть їх в принципі зводиться до одного: в сучасній економічній системі суспільства є багато соціально-економічних проблем, непідвладних ринку, вирішення яких можливе лише при державному втручанні.
Таким чином, на основі вище зазначеного, можна констатувати наявність та виконання державою таких економічних функцій, як: створення правової бази; захист конкуренції; забезпечення макроекономічної стабілізації економіки; розподіл та перерозподіл економічних ресурсів та результатів суспільного виробництва й доходів; виробництво “суспільних товарів”; мінімізація негативних екстерналій; захист національних економічних інтересів.
