У ході історичної еволюції домогосподарство зазнало суттєвих змін. Протягом тисячоліть воно було приречено на ведення натурального сімейного виробництва. Все необхідне для задоволення матеріальних потреб здобувалось, вироблялось членами родини. Неодмінними супутниками натурального сімейного виробництва були нерозвинутість, обмеженість потреб. Отже, домогосподарство як економічний суб'єкт було замкненим. Воно не брало або майже не брало участі в обміні, оскільки практично все, що вироблялось, споживалось на місці. За таких умов домогосподарство практично не мало залишків продукції для продажу, а відповідно -- коштів для «широкого» придбання потрібних промислових товарів. Воно фактично не користувалося або майже не користувалося товарами, послугами інших виробників.
У процесі подальшого розвитку продуктивних сил суспільства та ринкових відносин суттєво змінювались й економічні функції домогосподарства. Поступово економічний прогрес об'єктивно призводив до того, що домогосподарствам було вигідніше відмовлятися (за незначними винятками) від ведення натурального виробництва. Для них ефективнішою виявилась участь у розгалуженій системі суспільного поділу праці та Ті кооперуванні, ніж самозабезпечення навіть первинних потреб (в їжі, одягу, житлі), втому числі шляхом малопродуктивної праці у традиційному підсобному господарстві. Про це переконливо свідчить досвід економічно розвинутих країн. Наприклад, згідно з американською статистикою, 80 млн домашніх господарств виробляють менше 4 % ВНП, а споживають понад 70 % його обсягу. Це дозволяє дійти висновку про те, що сім'я виступає важливим споживачем. Разом з тим вона — базова пріоритетна одиниця суспільного життя. В ній відбувається розвиток самої людини, формується її індивідуальність.
Тому не слід вважати закономірним процесом один із парадоксів пострадянського періоду, коли продекларований рух до ринку в країнах СНД, в т. ч. й Україні, значною мірою перетворився на власну протилежність: рух назад - до натурального виробництва.
«Ренесанс» домогосподарства в Україні
Глибока економічна криза, що охопила Україну з початку 90-х років, перервала процес поступового підвищення рівня життя нашого населення. Розкрадання нагромадженого суспільного багатства, знецінення вкладів населення, масове (явне і приховане) безробіття дуже швидко зробили бідними і жебраками мільйони людей як на селі, так і в місті. Тому, аби вижити, люди почали шукати порятунку власними силами. Багато сімей, нещодавніх вихідців із села, які часто мешкали в містах у відомчих гуртожитках, втративши роботу, почали повертатись в село. Економічний занепад сільськогосподарських підприємств, багатомісячні затримки з виплатою заробітної плати та пенсій змусили сільські домогосподарства майже повністю перейти на самозабезпечення. Натуральне виробництво на селі знову стало домінуючим.
За даними статистичного обстеження бюджетів сімей в Україні протягом 1997 р., частка оплати праці в середньодушовому сукупному доході порівняно з 1990р. скоротилася в 1,5 раза, а частка надходжень від особистого присадибного господарства зросла приблизно в 3 рази. Сільські сім'ї майже всі свої потреби в харчуванні забезпечують за рахунок надходження продуктів з особистих підсобних господарств, в яких наприкінці 90-х років вироблялось більше половини всієї сільськогосподарської продукції в Україні. Значну частину спожитої картоплі, близько половини овочів і баштанних, фруктів, ягід та винограду, більше чверті яєць, кожний шостий кілограм м'яса і м'ясопродуктів та восьмий молока і молочних продуктів міські сім'ї отримують з підсобних господарств та від родичів, які мешкають у сільській місцевості.
Таким чином, майже 10 років перехідного періоду до ринку вітчизняні сільські домогосподарства прямували не до нього, а від нього. В усіх розвинутих країнах завдяки ефективному кооперуванню такі домогосподарства чітко зорієнтовані на товарне, а не натуральне виробництво.
