Як результат функціонування капіталу розглядав прибуток А. Сміт. Д. Рікардо нерозривно пов'язував його із заробітною платою, стверджуючи, що її зростання призводить до зменшення прибутку і, навпаки, прибуток зростає, коли зарплата знижується. У марксистській теорії прибуток — це перетворена форма додаткової вартості (поряд з процентом, рентою), яка створена лише найманою працею. Й. Шумпетер вважав, що прибуток - - це дохід підприємців-новаторів, який з часом зникає під впливом конкуренції. До речі, К. Маркс у такому механізмі доходів вбачав джерело додаткового прибутку. У західній літературі при поясненні прибутку, окрім теорії трьох факторів виробництва Ж.-Б. Сея, нині поширена концепція, яка вбачає в прибутку плату, що несе суспільство за ризик підприємницької діяльності відповідних господарюючих суб'єктів.
Порівнюючи згадані підходи найправомірніше розглядати сутність і соціально-економічну природу прибутку як перетворену форму чистого доходу. Адже прибуток характеризує чистий дохід у тому вигляді, в якому такий дохід виступає на поверхні економічних явищ за умов економічної відокремленості господарюючого суб'єкта, в т. ч. виробника. Чистий дохід (абстрактно) -це виражена у грошовій формі вартість додаткового продукту, який становить основну частку даного доходу. Його джерелами є, у трактуванні марксистів, додаткова і частково необхідна праця, а згідно з економікс — ще й інші фактори виробництва.
Виокремлюють кілька видів прибутку. Основні з них: балансовий (бухгалтерський) та чистий прибуток. Балансовий (бухгалтерський, або обліковий) прибуток обчислюють як різницю між валовою виручкою від реалізованої продукції та витратами на її виробництво і реалізацію. Чистий прибуток — це частка балансового (загального) прибутку підприємства, що залишилась в його розпорядженні після сплати податків, рентних та інших платежів до бюджету, а також процентів за кредити.
У навчальній літературі також виділяють категорію «економічний прибуток» як різницю між загальною виручкою підприємства і всіма витратами (явними, неявними, включаючи й нормальний прибуток підприємця). Таким чином, економічний прибуток - - це дохід, отриманий понад нормальний прибуток. Під останнім розуміється мінімальний дохід підприємця, який необхідний для залучення й утримання відповідного ресурсу в даному виробничому процесі. Так, до нормального прибутку належать: процент на власний капітал, орендна плата, яку можна було б отримати, доходи від продажу власних послуг праці та ін.
Розглянувши поняття нормального та економічного прибутку, фактично ми з'ясували питання щодо структурних елементів підприємницького доходу. Отже, схематично це має такий вигляд:
Економічний прибуток Нормальний прибуток
Найсуттєвішим чинником збільшення підприємницького доходу є економія на зовнішніх ресурсах завдяки їх раціональному використанню. Усі фактори, які впливають на динаміку підприємницького доходу, можна поділити на дві великі групи. Перша - ті, які безпосередньо визначаються діяльністю підприємця: ефективність використання всіх наявних ресурсів, зростання капі-таловіддачі та продуктивності праці, знання ринкової ситуації та ін. Друга група - це ті, що не залежать (або мало залежать) від діяльності підприємця: сукупний попит споживачів на товари, кон'юнктура ринку, розмір податків, величина банківського процента та орендної плати тощо.
Характеристика підприємницького доходу передбачає не лише аналіз його з точки зору походження. Важливо розглядати цей дохід за критерієм використання. Це дає підстави для поділу його на дві частини: на підприємницький дохід, що використовується для нагромадження, та підприємницький дохід для особистого (сімейного) споживання підприємцем. Зрозуміло, що підприємець, зацікавлений в постійному зростанні свого капіталу, значну частину свого підприємницького доходу направлятиме у виробництво у вигляді додаткових ресурсів (інвестицій).
У західній літературі будь-який дохід на капітал часто називають процентом на капітал, або прибутком. З точки зору марксистської методології, прибуток і процент --це специфічні форми додаткової вартості, які приховують неоплачену працю робітників. Західні ж теоретики обмежуються лише аналізом ринку і не складають політичних висновків. Прибуток розглядається ними як результат дії багатьох факторів сфер виробництва, розподілу та обігу.
Величину (масу — М) прибутку (р), за Марксом, можна розглядати як функцію, узгоджену з розміром капіталу, що визначається залежно від норми прибутку (р1). Остання засвідчує процентне відношення прибутку до авансованого капіталу:
При цьому маса прибутку (Мр) дорівнює добутку норми прибутку на авансовий капітал (М - р • К).
За сучасної ринкової економіки прибуток та його норма характеризують ефективність використання всього капіталу або ступінь його прибутковості. Нині щорічна середня норма прибутку великих корпорацій у розвинутих країнах Заходу становить 8— 10 %. На думку західних вчених-економістів, прибуток зростає насамперед не за рахунок розширення масштабів виробництва, а за рахунок збільшення його норми.
Оскільки прибуток, як зазначають автори підручника «Основи економічної теорії: політ економічний аспект», є фактично різницею між загальною виручкою від реалізації продукції та її повною собівартістю, то абсолютна величина (маса) прибутку прямо пропорційна кількості виробленої та реалізованої продукції *. Зростання прибутку забезпечується передусім зменшенням її собівартості, про основні шляхи зниження якої вже йшлося.
У вітчизняній бухгалтерсько-аналітичній практиці, щоб обчислити прибутковість підприємства, зіставляють прибуток з витратами підприємства (собівартістю) або з вартістю виробничих фондів підприємства (основних фондів і оборотних засобів). Такі порівняння (в процентах) характеризують рентабельність (дохідність).
Існує два варіанти визначення норми рентабельності. Перший: якщо прибуток відносять до собівартості продукції (в процентному виразі), то визначають норму рентабельності продукції. Даний показник дає можливість визначити, яка продукція є прибут-ковішою, тобто вигіднішою для виробництва. Зрозуміло, що при цьому собівартість має відповідати витратам виробництва на основі рівноважних цін.
Як відомо, ринкова ціна є одним з основних інструментів, за допомогою якого знаходять вартісні відображення обсягів ресурсів, котрі використовують виробник і споживач, щоб реалізувати один ресурс і дістати інший для альтернативного (прибутковішого) їх використання. Це сприяє раціональному використанню ресурсів.
Другий варіант — це процентний вираз відношення прибутку до суми вартості основних виробничих фондів і оборотних засобів, що характеризує рентабельність підприємства.
Перший варіант рентабельності, по суті, демонструє відношення прибутку до використаних факторів, другий — характеризує відношення прибутку до авансованого капіталу (фондів). Таким чином, останній варіант показує не тільки рентабельність підприємства, а й норму прибутку.
Головними чинниками, які впливають на норму прибутку, слід вважати:
* величину маси прибутку;
*Див.: Основи економічної теорії: Політеконом. аспект: Підруч. / За ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. — 2-ге вид., перероб. і дон. — К.: Вища шк.; Знання, 1997. — С. 234.
* структуру авансованих на виробництво факторів (засобів) як у грошовій, так і натуральній формах;
* економію витрат на засобах виробництва.
На норму прибутку впливають і масштаби виробництва. Практика показує, що в багатьох галузях великі підприємства мають пріоритет перед малими, їх переваги досягаються за рахунок поточного масового виробництва, поглиблення поділу праці, більших можливостей впровадження досягнень НТП.
Високі прибутки змушують капітали мігрувати з однієї галузі в іншу. За сучасних умов інтернаціоналізації господарського життя, коли національні межі стали завузькими для високопродуктивного виробництва, капітали, а за ними і робоча сила вільно переміщуються з країни в країну. Все це позначається на структурі інтернаціональної економіки, трансформує її. Тому проблема доходів і прибутку стає ще актуальнішою і привертає до себе увагу не лише практиків, а й теоретиків.
Література, що рекомендована для заглибленого вивчення дисципліни:
1. Алехин Б. К становлению рынка ценных бумаг// Экономические науки.-1991.-№6.
2. Ещенко П. Биржа: функции и задачи// Экономика Украины.-1994.-№4.
3. Оскольский В. Фондовая биржа: социально-экономические, политические и моральные аспекты деятельности// Экономика Украины.-1992.-№4.
4. Сенчагов В. Экономическая безопасность: состояние экономики, фондового рынка и банковские системы// Вопросы экономики. - М., 1996.-№6.-с.144-154.
5. Старовойтов М. Акционерная собственность и корпоративные отношения// Вопросы экономики М.-2001.-№6.-с.61-73.
6. Экономическая теория: Учеб.пособие / ХГИ << НУА>>; Е.М.Воробьев, А.А.Гриценко, М.Н.Ким и др. –Х.: Фортуна-Пресс,1997.
Запитання і завдання для самоперевірки.
1. Дайте визначення витрат виробництва.
2. Чим розрізняються суспільні витрати і витрати підприємства?
3. Які об’єктивні причини зумовлюють формування витрат як самостійної економічної категорії?
4. Які зміни відбулися в соціально-економічному змісті витрат виробництва у другій половині ХХ ст. в розвинутих країнах?
5. Як розглядає категорію витрат виробництва сучасна економічна теорія?
6. З яких концептуальних посилань виходять представники західної економічної науки при розробці теорії витрат виробництва?
7. Дайте визначення альтернативних витрат виробництва.
8. На які дві частини поділяються витрати виробництва в короткостроковому періоді?
9. Яке практичне значення має концепція граничних витрат?
10. Чим відрізняються економічний та бухгалтерський прибуток?
СЕМІНАР № 5
Тема заняття: Витрати виробництва і прибуток.
Мета заняття: Засвоїти і з’ясувати економічний зміст витрат виробництва, логіку взаємозв’язку витрат виробництва, вартості товару та його ціни. Дати відповідь на запитання : яким чином аналіз витрат впливає на прийняття рішень підприємцями щодо поведінки на ринку? З’ясувати економічну природу прибутку.
Основні теоретичні положення наведені у конспекті лекцій, у розділах.
Етапи семінарського заняття.
Обговорення основних положень теми заняття:
а) Витрати виробництва.
б) Класифікація витрат виробництва.
в) Прибуток як економічна категорія.
г) Ефективність використання факторів виробництва.
