В умовах ринку для виробника має істотне значення не просто рівень витрат на виробництво відповідного виду продукції, а головним чином величина середніх і граничних (додаткових) витрат у короткостроковому і довгостроковому періодах.
Значне місце в розробці проблем граничних витрат належить А. Маршаллу, Дж. Кларку, П. Самуельсону та ін. Розмежування витрат виробництва за нетривалий період на постійні та змінні - вихідний пункт для аналізу граничних витрат, якими називаються додаткові витрати, пов'язані з виробництвом ще однієї одиниці продукції. Тобто їх можна виразити як різницю на виробництво п одиниць продукції та витратами на виробництво п - \ її одиниць. Концепція граничних витрат має стратегічне значення, оскільки вона дозволяє визначити ті витрати, величину яких підприємство (фірма) може контролювати безпосередньо. Адже вони характеризують витрати, які підприємцю доведеться понести при виробництві «останньої» одиниці продукції, і одночасно витрати, які будуть «зекономлені» у разі скорочення обсягів виробництва на цю останню одиницю. Показники середніх витрат не надають такої інформації.
Прийняття рішень щодо обсягу виробництва звичайно носить граничний характер, тобто вирішується питання, виробляти підприємству продукції більше чи менше.
Порівняння граничних витрат із граничною (додатковою) виручкою, яка характеризує зміну останньої, пов'язане зі збільшенням чи зменшенням обсягу виробництва на одну одиницю, дає змогу підприємству визначити прибутковість (дохідність) тих або інших змін масштабів виробництва.
Однак ринкова кон'юнктура може визнавати необхідність як змін у структурі витрат, так і скорочення масштабів виробництва на окремому підприємстві і навіть у галузі. Але це можливо, як правило, лише в довгостроковому періоді, за який підприємство встигло б змінити кількість усіх використовуваних ресурсів, у т. ч. і свій розмір. Тому в довгостроковому періоді всі виробничі ресурси і витрати розглядаються як змінні. Підприємству життєво необхідно знати межу витрат виробництва в тривалому періоді, стосовно підприємств різної потужності, між якими воно могло б зробити свій вибір щодо зміни масштабів виробництва та забезпечення його ефективності.
Зміна обсягу виготовленої продукції взаємопов'язана з кількістю використаних змінних ресурсів. Таку залежність виражає категорія «граничний продукт». Це — такий продукт, що отриманий у результаті використання додаткової одиниці змінного ресурсу. Величина обсягу граничного продукту зі збільшенням змінних ресурсів спочатку зростає, а потім знижується відповідно до закону спадної віддачі (продуктивності), або, як його іноді називають, закону спадного граничного продукту.
У загальному розумінні механізм дії даного закону такий: збільшення витрат виробничих ресурсів з метою задоволення зростаючих потреб веде до збільшення виробництва продукції, тобто одержання нового (додаткового) продукту. Але з часом настає такий момент, коли збільшення витрат наштовхується на граничний продукт. Ця суперечність характеризує процес спадної віддачі (продуктивності) факторів виробництва. Суть закону спадної віддачі можна сформулювати так: якщо один з факторів виробництва (наприклад, праця) є змінним, а інші -- постійними, тобто фіксованими (наприклад, капітал чи земля) то, починаючи з певного моменту, гранична віддача (продуктивність) кожної наступної одиниці цього змінного фактора зменшуватиметься. Інакше кажучи, якщо кількість працівників, що обслуговує наявні засоби праці, збільшуватиметься, то зростання обсягу виробництва поступово уповільниться пропорційно до чисельності нових працівників. При цьому слід ще раз наголосити, що величина обсягу граничного продукту зі збільшенням змінних ресурсів спочатку зростає, а потім знижується згідно з даним законом.
У даному разі існує такий зв'язок граничного продукту і граничних витрат: якщо показник граничного продукту досягає максимального рівня, то граничні витрати мінімальні; у разі, коли показник граничного продукту зменшується, то граничні витрати зростають.
Даний закон має надзвичайно важливе значення для розуміння поведінки виробника. Обсяг виробництва підприємець може розширювати до тих пір, доки граничні витрати на підприємстві не перевищать граничний дохід. Найбільша вигода — нарощувати виробництво в тих межах, коли має місце найсуттєвіша різниця між середніми і граничними витратами.
У сучасній ринковій економіці розрахунок ефективності виробництва передбачає порівняння граничного доходу і граничних витрат. Йдеться про те, Ідо будь-яке розширення виробництва не завжди призводить до адекватного зростання прибутку, оскільки по-різному складається динаміка витрат, а також обсягів виробництва та рівня цін. Тому підприємство повинно шукати такий обсяг виробництва, за якого воно може отримати найбільший дохід. Проілюструємо ці взаємозв'язки за допомогою умовних даних табл. 1*.
