Класифікація витрат виробництва

При розробці теорії витрат виробництва представники західної економічної науки виходять з двох концептуальних посилань: 1) відносної обмеженості застосовуваних ресурсів; 2) можливості їх альтернативного використання.

Альтернативні витрати

Концепція альтернативних витрат виробництва, або витрат «втрачених можливостей», спирається на погляди відомої теорії маржиналізму, згідно з якою вартість товару вимірюється кількістю отриманої від нього граничної корисності. Під альтернативним використанням ресурсів розуміється, наприклад, можливість виробництва з деревини будівельних матеріалів або меблів, паперу тощо. Тому, коли підприємство вирішує виготовляти меблі, то воно тим самим відмовляється від виробництва інших видів товарів з деревини.

Таким чином, вибір певних ресурсів для виробництва визначеного товару означає неможливість виробництва якогось альтернативного товару з цих ресурсів. З цього випливає висновок, що існує корисність, від якої відмовляються, або непряма корисність, яку можна отримати від виробництва альтернативного товару, як би витрачені виробничі ресурси використовувались по-іншому. Найбільш поширене визначення сутності альтернативних витрат таке: вартість (корисність) отриманої якої-небудь речі повинна вимірюватись тим, від чого ми відмовляємось, щоб мати дану річ.

Проблема вибору та альтернативного використання ресурсів досить тісно пов'язана з питаннями взаємозамінності та мобільності факторів виробництва. Економічна взаємозамінність цих факторів проявляється в першу чергу в тому, що можливий випуск однакової за обсягом однорідної продукції, але при різному їх (факторів) поєднанні.

Прихильники концепції альтернативних витрат вважають, що фактори виробництва мають універсальну взаємозамінність та необмежену мобільність (І. Фішер, Ф. Найт та ін.). Якісну однорідність цим факторам надає те, що вони є джерелами доходів. Останні трактуються як «заробітки» (еагnings) відповідних факторів виробництва.

Розробники концепції альтернативних витрат (наприклад, П. Самуельсон) виокремлюють у понятті «витрати втрачених можливостей» фактичні (Factual cost) та наявні витрати (іmputed cost). Як правило, основну частку витрат підприємства становлять фактичні або наявні витрати — грошові виплати постачальникам факторів виробництва, їх ще називають зовнішніми витратами.

Разом з тим часто підприємства використовують ресурси, які належать їм самим (власний грошовий капітал, власні виробничі приміщення, обладнання, професійні навички власника підприємства і т. п.). У такому разі підприємство не несе безпосередніх грошових витрат на оплату цих ресурсів. Але, використовуючи власні ресурси, підприємець зіставляє ці витрати з альтернативними можливостями: грошовий капітал — з процентами на нього в банку; використання виробничих приміщень, обладнання — з доходом від їх оренди; особисте управління підприємством — з наймом на інше підприємство і т. п.