Взаємозв'язок, взаємодія та взаємодоповнення економічних рівнів є запорукою стійкості, динамічності та ефективності системи. Економічна система має бути мобільною, комплексно та своєчасно реагувати на зміни навколишнього господарського середовища.
Центральне місце в економічній системі належить людині, як основній продуктивній силі суспільства. В той же час їй прихо-диться мати справу з організацією виробництва. З останнім пов'язане поняття технологічного способу виробництва, що відображує поєднання засобів праці з організацієювиробництва.
Перехід від одного технологічного способу виробництва до іншого відбувається завдяки якісним змінам у характері засобів праці, прогресу науки і техніки. У відповідності з трьома етапами розвитку техніки розрізняють технологічні способи виробництва, які грунтуються на:
І. ручній праці - початок XVI - кінець XVIII ст.;
II. на машинній праці - початок XIX ст., коли відбулася промислова революція, і до середини 50-х років XX ст.;
III. на автоматизованій праці - розпочався в кінці 50-х років XX ст. у зв'язку з розгортанням науково-технічної революції. З середини 70-х років НТР вступила в новий етап свого розвитку, який зв'язаний з електронізацією матеріального виробництва та надання послуг та обігу.
З кінця XX ст. у найбільш розвинутих країнах світу все більшу роль відіграє інформація. Вона веде до появи нового типу суспільства - інформаїційного.
Інформаційне суспільство представляє собою найбільш розвинуту епоху людської цивілізації, яка наступає в результаті інформаційно-комп'ютерної революції і грунтується на інформаційній технології;
автоматизації і роботизаціїусіх сфер і галузей економіки і управління;
створення єдиної новітньої інтегрованої системи зв'язку, яка надає кожній людині (що закріплюється законодавством) необхідну інформацію й знання і обумовлює радикальні зміни у всій системі суспільних відносин (економічних, політичних, правових, духовних). Це забезпечує найбільший прогрес і свободу особистості, можливість її самореалізації. У найбільш розвинутих країнах світу інформаційне суспільство виникло в середині 80-х років і до кінця XX ст. проиис.іоперший етап свого розвитку.
Складову основу інформаційного суспільства становить інноваційно-інформаційна економіка, до якої мають перейти передові держави світу в трансформаційний період XXI століття.
КЛАСИФІКАЦІЯ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ
Прогрес людського суспільства в історичному ракурсі органічно з'єднаний із становленням та удосконаленням певного типу економічної системи. Вона, як ми знаємо, обумовлюється пануючою формою власності та відповідними соціально-економічними виробничими відносинами.
Змістовні ознаки різних форм і видів власності проявляються в економічних системах. Економічна система відображає особливу структуру суспільства, що виникає в процесі господарювання в конкретних соціально-економічних умовах, рівень розвитку продуктивних сил, господарські традиції, духовний стан народу, пануючі цінності та притаманний йому світогляд. Все це не припускає наявності іденгичних систем: вони завжди конкретно-економічні.
У своєму історичному розвитку системи проходять ряд етапів - від жорсткого антагонізму до компромісу. Суспільство XX століття прийшло до усвідомлення руйнівного характеру класового антагонізму і почало прикладати зусилля до його подолання. Як явище глобального масштабу цей антагонізм в цілому був подоланий, проте локально проявляється ще й досі.
Отже, в економічних системах зберігаються соціальні протиріччя, які продовжують бути джерелом розвитку і вдосконалення систем. В той же час більшість економічних процесів носить соціальний характер, що і визначає єдність економічного і соціального розвитку. Тобто будь-яка економічна система може бути названа соціальна - економічною.
Аналіз економічних систем обумовлює необхідність їх класифікації. Вчені попереджають, що оскільки соціально-економічні системи - комплексно складні утворення, тому неможливо охопити слиною класифікацією їх усі деталі, риси і специфіку. Класифікація соціально-економічних систем передбачає високий ступінь абстрагування. Відповідно до вибору певного критерію класифікації розрізняють різні види систем.
В залежності від форм економічної діяльності і техніко-еко-номічного укладу можна виділити такі економічні системи: замкнуте господарство; ремісниче господарство; капіталістична економіка; колективістська економіка; корпоративна економіка. В залежності від зв'язку між виробтщтвом і споживанням виділяють замкнуте, або натуральне, господарство; міське господарство (з розвинутим ремісничим господарством); національне господарство (функціональний поділ праці, ринковий зв'язок між елементами системи). Якщо ознакою класифікації є рівень тех-ніко-технологічного виробництва, то виділяють такі типи систем:
доіндустріальне суспільство; індустріальна економіка; постіндус-тріальна (на основі досягнень НТР) економіка; неоіндустріальне, або інноваційно-інформаційна економіка, основу якого складає комп'ютеризація усіх процесів.
вивчення і класифікація економічних систем настільки складні, наскільки складна і суперечлива економічна дійсність. Однак існує загальна, об'єднуюча усі соціально-економічні системи ознака: жодна з систем не може існувати і розвиватися, не задовольняючи потреби нації і функціонуючих у цій системі суб'єктів. Сукупне і індивідуальне задоволення потреб здійснюється різними методами. Такі відмінності лягли в основу ще одної класифікації економічних систем.
У більшості вітчизняних та ряді зарубіжних видань прийнято виділяти три основні типи економічних систем: система вільного або чистого ринку; система централізовано-планової економіки;
система змішаної економіки.
Звичайно, що така класифікація дещо умовна, оскільки в реальності практично кожній економічній системі у процесі відтворення властиві як ринкові, так і адміністративні регулятори. Проте співвідношення між ними може істотно відрізнятися. Тому співвідношення між адміністративними і ринковими регуляторами і слід брати як визначальну ознаку.
Система вільного або чистого ринку (економіка вільного підприємництва)
Визначення ідеальної ринкової економіки було дано відомим американським економістом М. Фрідменом, який стверджував, що ідеальна ринкова економіка - це система, в якій незалежні економічні суб 'єктикеруються власними інтересами і для досягнення своїх приватних цілей вступають у відносини добровільного та взаємовигідного обміну одного з другим. Існують і інші варіації визначення системи вільного ринку, однак будемо вважати, що система вільного (чистого) ринку - це така економічна система, в якій рівень державного регулювання економічних процесів є найменшим, а сили вільної конкуренції, ринкового саморегулювання досягаютьмаксимального поширення.
Історичні межі цієї системи визначаються приблизно з другої половини XVIII ст. до кінця XIX — початку XX ст., хоча окремі елементи і риси системи вільного ринку збереглися до сьогодення. Сутність системи вільного (чистого) ринку розкривається шляхом аналізу властивих цій системі складових та особливостей. До них можна віднести:
приватну власність на інвестиційні ресурси — капітал, землю, засоби виробництва, природні багатства;
ринковий механізм регулювання макро економічних процесів, заснований на системі вільної конкуренції. Існує так звана досконала, або вільна конкуренція, яка передбачає наявність багатьох незалежно діючих продавців та покупців різних товарів й послуг. Ціна на ці товари встановлюється в залежності від вільного співвідношення попиту та пропозиції;
вільне підприємництво. Однією з головних передумов існування чистого капіталізму виступає особиста свобода усіх учасників економічної діяльності - не тільки підприємця, а й найманого працівника. Вирішальною умовою економічного прогресу стала свобода підприємницької діяльності тих, хто має капітал. Вони беруть на себе функцію організації самого виробництва, мобілізації необхідних ресурсів і реалізацію вироблених товарів. Вони також приймають на себе увесь підприємницький ризик, оскільки не в змозі прогнозувати можливості реалізації товару, його ціну, отримання виручки, чи компенсує вона понесені витрати.
У системі вільного ринку усі взаємопов'язані суб'єкти діють у відповідності зі своїми особистими економічними інтересами. Кожний намагається домогтися найбільшого ефекту: підприємець - прибутку, найманий робітник - заробітної плати; кредитор - процентів за використану позику; землевласник - орендну плату.
Державне втручання в системі вільного (чистого) ринку обмежується, по суті, двома складовими:
а) захистом приватної власності;
б) формуванням правового середовища шляхом прийняття державою відповідних урядових указів та постанов.
Централізовано-планова економіка
Ця система функціонувала раніше в СРСР, країнах Східної Європи, в деяких азіатських державах. Характерними рисами централізовано-планової економіки є:
• суспільна(а в реальності державна) власність на всі засоби виробництва і економічні ресурси;
• жорстка централізація в розподілі ресурсів і результатах виробничої діяльності;
• суттєве обмеження або навіть недопущення приватного підприємництва',
• директивне планування, затратне ціноутворення, гульові капіталовкладення тощо.
Реалізація економічних процесів здійснювалась на основі монополії державної власності на засоби виробництва і абсолютизації державної влади. Централізований розподіл матеріальних благ, трудових і фінансових ресурсів проводився без участі безпосередніх виробників і споживачів, у відповідності із заздалегідь вибраними критеріями на основі централізованого планування. Значна частина ресурсів під впливом пануючих ідеологічних і політичних установок направлялась на розвиток військово-промислового комплексу.
Нежиттєздатність цієї системи, її несприйнятливість до нових умов життя зробили неможливим подальші соціально-економічні перетворення у всіх колишніх соціалістичних країнах. Стратегія нових економічних реформ в цих країнах нині визначається законами демократизації та ринкових перетворень в економіці.
Слід відмітити, що застосування директивних методів в економіці мало місце в різні історичні періоди. Так, у Франції в другій половині XVII ст. у період правління Людовика XIV життя міських ремісничих цехів було підкорено жорсткій регламентації. Відносно кожного ремесла до деталей були визначені кількість і якість матеріалу, лісу, спосіб виготовлення. Вся діяльність ремісничого промислу була у межах суворих постанов. В Німеччині з 1936 по 1945 роки майже не було державної власності, проте держава встановлювала приватним підприємствам жорсткі умови замовлення: ціни, тарифи, ставки оплати праці.
