У системі ринкових відносин найважливішим елементом є конкуренція, тобто суперництво між учасниками ринкової економіки за найбільш вигідні умови виробництва, продаж й купівлю товарів, за отримання максимального доходу та корисності. Конкуренція може бути внутрішньогалузевою (між подібними товарами) та міжгалузевою (між товарами різних галузей). Конкуренція може бути ціновою та неціновою. Цінова передбачає продаж товарів та послуг за цінами, які нижче, ніж у конкурента. Зниження ціни можливо або за рахунок зменшення витрат виробництва й обігу, або за рахунок зменшення прибутку (останнє, як свідчить практика господарювання, можуть дозволити собі тільки великі підприємства). Нецінова конкуренція базується на продажу товарів більш високої якості, яка досягнута завдяки технічним перевагам виробництва, своєчасного поновлення властивостей товару відповідно до зміни моди, вдосконалення послуг, що супроводжують реалізацію тощо. Досконала конкуренція, яку досить ґрунтовно охарактеризував лідер неокласиків А.Маршалл, являє собою ідеальний вид конкуренції, при якій на ринку взаємодіють досить багато незалежних один від одного продавців та покупців з рівними можливостями та правами, існує вільний доступ на ринок та вільний вихід з нього. При цьому не один з продавців не може впливати на роздрібну ціну, оскільки частка кожного з них у загальному обсязі продукції незначна. Товари, які представлені на ринку вільної конкуренції, однорідні, ще не набули специфічних властивостей та якостей. Під недосконалою конкуренцією в економічній літературі розуміють відносини, за умов яких не виконується хоча б одна з умов вільної конкуренції. Недосконалу конкуренцію можна поділити на три етапи: 1) монополістична конкуренція – на ринку продовжує залишатися велика кількість продавців та покупців, однак виникає нове явище – диференціація продукту, тобто наявність у продукту таких властивостей, що відрізняють його від подібних товарів конкурентів. Такими властивостями є висока якість продукту, певна специфіка споживчих якостей, високий рівень обслуговування тощо. Власник такого диференційованого товару в певній мірі стає монополістом і отримує можливість впливати на ціну. Оскільки обсяг продажу кожного продавця відносно невеликий, то підприємств-монополістів багато і кожне з них має обмежений контроль над ринковою ціною; 2) олігополістична конкуренція (з грецької oligos – кілька, poleo – продати) передбачає, що в окремій галузі народного господарства діє не одна, а декілька великих корпорацій, які конкуруючи одна з однією, зберігають монополію в межах певного співтовариства, що виробляє ідентичний товар. Саме наявність конкуренції всередині цього співтовариства й повна або часткова її відсутність зовні дає олігополії можливість ефективно функціонувати. На олігополістичному ринку ціни встановлюються по принципу лідерства. Це означає, що більшість продавців намагаються встановити приблизно таку ж ціну, як найбільш сильні на цьому ринку виробники. Явищем, яке є зворотним олігополії, є олігопсонія, коли на ринку діє декілька не продавців, а покупців; 3) чиста монополія існує на ринку у тому випадку, коли в його межах діє тільки один продавець, у якого нема конкурентів. Особливість чистої монополії полягає в тому, що продавець може змінювати ціну в дуже широких межах, а максимально висока ціна обмежується тільки платоспроможним попитом населення.
