Капіталістична економічна система проходить у своєму розвитку такі стадії: вільної конкуренції, монополістичного капіталізму і державно-монополістичного капіталізму. Ці стадії відрізняються одна від одної, насамперед, рівнем усуспільнення виробництва, а також перетворенням держави в безпосереднього агента виробництва і поєднанням сили держави із силою монополій.
Перша стадія розвитку капіталізму – стадія вільної конкуренції – прийшла на зміну натуральному і простому товарному виробництву. Вона знаменувала собою перший великий крок у справі перетворення виробництва в дійсно суспільний процес і обумовила подальшу концентрацію і централізацію виробництва і капіталу, що призвело до виникнення нового, монополістичного етапу економічної системи капіталізму. Ця стадія характеризувалася виникненням і утвердженням істотно нових форм виробничих відносин капіталізму і відповідних їм механізмів функціонування, багато з яких виникли і почали діяти як пряма протилежність вільної конкуренції.
Але процес розвитку економічної системи капіталізму на цьому не закінчився. Капіталізм XX століття трансформувався в державно-монополістичний, який є вищою стадією його економічної системи.
Які ж характерні риси й особливості цієї стадії?
Насамперед, розглянемо генезис державно-монополістичного капіталізму як істотної та головної закономірності виникнення і функціонування цієї нової стадії. Відзначимо, що державно-монополістичний капіталізм являє собою поєднання сили приватного монополістичного капіталу і сили держави. Тому перше питання, що виникає в зв'язку з аналізом цієї стадії капіталізму, це питання про умови і необхідність поєднання цих сил.
На перших етапах існування і розвитку капіталістичного способу виробництва держава як особливий суспільний інститут майже не втручалася в економіку. В основному її роль обмежувалася функціями «нічного сторожа» приватної власності, охорони кордонів даної країни, зміцнення суспільного порядку й інших політико-правових функцій.
З переходом до монополістичної стадії ситуація докорінно змінилась. Зростаюча концентрація і централізація виробництва і капіталу, утворення монополій, зрощування монополістичного промислового і банківського капіталів, панування фінансового капіталу і фінансової олігархії підготували підґрунтя для корінної зміни економічної ролі і функцій держави. У нових умовах ринковий механізм виявився вже не в змозі самостійно і систематично регулювати економічні зв'язки і відносини. Особливо гостро це проявилося в роки світової економічної кризи 1929-1933 рр. Усе це визначило необхідність активного втручання держави в економічне життя суспільства.
В умовах державно-монополістичного капіталізму держава перетворюється в органічний елемент економічної системи суспільства, який є економічним фактором і агентом відтворювального процесу. Вона стає ним об'єктивно в результаті розвитку продуктивних сил і виробничих відносин цього суспільства. Причому, навіть якщо б окремі монополії і не прагнули використовувати силу держави, сам економічний процес розвитку змусив би їх це зробити. Справа в тому, що окремі, навіть наймогутніші монополії, не в змозі в сучасних умовах ізольовано, без участі держави, здійснювати відтворювальний процес, що особливо наочно підтверджує конкуренція на світовому ринку.
Крім того, сама по собі сила держави може здійснювати свою економічну функцію по мірі використання сили монополій як засобу реалізації своєї економічної ролі в розвитку даної суспільно-економічної системи в цілому.
Отже, державно-монополістичний капіталізм є наслідком злиття сили монополій із силою держави як двох найважливіших сил, що забезпечують функціонування економічної системи сучасного суспільства.
Не слід, однак, думати, що в цих нових умовах економічна роль держави зводиться тільки до функції регулювання господарського життя, хоча це регулювання набуває сьогодні особливо важливого значення. Але цим справа не обмежується. Економічна роль держави в умовах державно-монополістичного капіталізму охоплює широкий комплекс економічної діяльності, у тому числі розвиток державного сектора економіки, що відіграє суттєву роль в економіці сучасних розвинутих країн. По-перше, як відомо, капіталізм вільної конкуренції об’єктивно призводить до монополізації виробництва, що потребує державного втручання;
по-друге, ринковий механізм не забезпечує рівноважного економічного розвитку, він, як це розглядалось раніше, несе в собі негативний потенціал криз який боляче б’є по всіх верствах населення, тому необхідне регулююче втручання держави (антициклічна політика);
по-третє, капіталізм не тільки не сприяє відтворенню природних ресурсів і навколишнього середовища, а, навпаки, хижацькі їх експлуатує і нищить. Тому без державного і навіть недержавного втручання тут також не обійтись.
Існують і інші проблеми капіталізму, які значно підсилюють роль держави не тільки в економіці, а й у соціальному житті загалом (виробництво суспільних благ, інфляція, безробіття, регулювання платіжного балансу тощо). Це підсилює і навіть видозмінює економічну роль держави. У цьому зв'язку Нобелівський лауреат з економіки В. В. Леонтьєв відзначав: «Тепер ми, американці, втрачаємо свою економічну першість, тому що наш уряд не стежить за стратегією управління, а японський – постійно вивчає стан і дає вказівки, що робити. У них могутня наукова техніка, величезні кошти вкладаються в прогнозування розвитку економіки».
Поєднання сили монополій із силою держави стало результатом не якихось допоміжних, суб'єктивних дій окремих, навіть, самих високопоставлених агентів суспільно-економічного процесу. Навпаки, воно носило об'єктивний характер, тобто було наслідком тих глибоких змін, що відбувалися в характері та структурі продуктивних сил суспільства під впливом процесу концентрації і централізації виробництва і капіталу.
У світлі сказаного об'єктивною необхідністю існування й ефективного розвитку капіталістичного виробництва є централізоване управління і регулювання. Результати виробничого процесу повинні програмуватися, формуватися не на кінцевій його стадії, виступати не як кінцевий підсумок відтворювального процесу суспільства, а прогнозуватися із самого початку, апріорі, а не по його завершенні. Для цього необхідна наявність сили, здатної виконати цю роль. Такою силою і виступає держава, яка використовує всі наявні в її арсеналі інструменти впливу на хід відтворювального процесу.
Особливу актуальність цепитання має для сучасного трансформаційного стану економіки України і країн СНД, що здійснюють модернізацію економіки і її інтеграцію у світове господарство.
Як свідчить досвід розвинутих країн світу, ринковий механізм не в змозі самостійно забезпечити швидкий стратегічний прорив у високотехнологічні галузі НТП, здійснити глибокі структурні перетворення народного господарства. А саме цього гостро потребує українська економіка. Він не дає належного ефекту при необхідності реалізації великих інвестиційних проектів із тривалими термінами окупності, високим ступенем ризику і невизначеністю відносно майбутньої рентабельності.
За таких обставин виникає абсолютна необхідність більш активної участі держави у економічному житті суспільства не тільки як регулятора, але й у якості самостійного господарюючого агента. Навряд чи необхідно доводити очевидне: якщо Україна бажає успадкувати долю не третьорозрядних країн, що розвиваються, а таких нових індустріальних країн як Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, їй необхідно переглянути ставлення до ролі держави в економіці, особливо в період структурної перебудови.
Таким чином, для успішного реформування економіки України активізація інвестиційної та регулюючої місії держави уявляється безальтернативною. Навряд чи виправдано при нашому непривабливому інвестиційному кліматі розраховувати на «золотий дощ» іноземного капіталу, який не дуже активний у структурній реорганізації економіки. Однак є досвід країн, що зробили «економічне диво» майже без іноземних інвестицій.
