Абстрактні можливості криз існують у простому товарному виробництві: у протиріччі між приватною і суспільною працею, у функціях грошей як засобу обігу і платежу.
Протиріччя між приватною та суспільною працею є основою абстрактної можливості економічних криз. Приватні товаровиробники виробляють товари без урахування суспільних потреб, тому можлива, ситуація коли товари не будуть реалізовані. З іншого боку, у функціях грошей існують абстрактні можливості економічних криз. Зокрема, у функціях грошей як засобу обігу товарів та засобу платежу. Обіг товарів здійснюється за формулою Т–Г–Т, тобто обмін товарів опосередковується грошима. Якщо товари обмінюються безпосередньо Т–Т, то акти купівлі та продажу товарів зливаються у часі та немає розриву між ними. Але наявність грошей при обміні товарів робить самостійними акти купівлі та продажу товарів. Тобто, продаж одного товару не гарантує купівлі другого. А за актом Т–Г не завжди слідує Г–Т. Це означає, що деякі товаровиробники не реалізують вироблені товари, що в свою чергу призведе до нових і нових випадків неможливості реалізації товарів іншими товаровиробниками.
Інша можливість криз пов’язана з функцією грошей як засобу платежу, у випадку неможливості покриття своїх боргових зобов’язань товаровиробником у визначений термін. Ця можливість обумовлена взаємозалежністю та взаємо переплетіннями кругооборотів індивідуальних капіталів. Якщо один товаровиробник не виконує у визначений термін свої боргові зобов’язання, то це означає, що другий товаровиробник не виконує свої перед третім і т.д. У випадку коли багато товаровиробників стають неплатоспроможними, вони не придбають товари у інших товаровиробників, а це призведе до перевиробництва товарів та неможливості процесу реалізації.
Формальні можливості виникнення криз існували в простому товарному виробництві, а перша криза настала у 1825 році в Англії, в умовах капіталізму. Перетворення цієї можливості криз у дійсність вимагає цілої сукупності відносин, що у рамках простого товарного обігу ще зовсім не існують. Відповідно існують причини, які роблять появу криз неминучою та притаманні достатньо розвинутому капіталізму. Це основне протиріччя капіталізму – протиріччя між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичною формою привласнення засобів і результатів виробництва. На капіталістичному підприємстві товари виробляються працею багатьох найманих робітників, тобто, процес виробництва набуває суспільних рис, а його результат постає суспільним продуктом. Однак суспільному характеру виробництва протистоїть капіталістична форма привласнення, яка полягає в тому, що продукт колективної праці є власність окремих капіталістів або підприємств.
Щоб з'ясувати, яким чином основне економічне протиріччя капіталізму породжує кризи, необхідно розглянути, в яких конкретних формах воно виявляється. Ці форми виступають як безпосередні ланки механізму, що викликають кризу.
Формою прояву основного протиріччя капіталізму є протиріччя між виробництвом та споживанням. Як відомо, капіталісти з метою отримання більшого прибутку вкладають у виробництво все нові й нові капітали. Однак розширення виробництва не супроводжується відповідним зростанням споживання. Нагромадження капіталу призводить до росту органічної будови капіталу, що виражається у відносному зменшенні змінного капіталу відносно вартостей, вироблених у капіталістичному суспільстві. Іншими словами, росту капіталістичного виробництва не відповідає платоспроможний споживчий попит. Підвищення обсягів капіталістичного виробництва не супроводжується відповідним зростанням попиту, а навпаки він зменшується в порівнянні з обсягом виробництва.
Іншою формою прояву основного протиріччя капіталізму є протиріччя між організацією виробництва на окремому підприємстві та анархією виробництва в капіталістичному суспільстві. В рамках окремого підприємства організація виробництва має планомірний характер, забезпечуючи пропорційність розподілу праці та засобів виробництва. Однак у рамках капіталістичного суспільства процес виробництва не має планомірної організації внаслідок існування приватної власності на засоби виробництва. Кожне підприємство самостійно визначає, які товари виробляти і в якій кількості без урахування суспільних потреб. Тому виникає ситуація диспропорціональності, коли необхідні вартісні та натурально-речові пропорції не виконуються.
З розвитком капіталізму поглиблюються і форми прояву основного економічного протиріччя: протиріччя між організацією виробництва на окремих підприємствах і анархією виробництва у всьому суспільстві, між виробництвом і споживанням, між працею і капіталом та ін.
Кризи – це великі бурі світового ринку, в яких вирішується протиріччя всіх елементів буржуазного процесу виробництва. В міру поглиблення і розвитку протиріч капіталізму дозрівають і економічні умови, які можливість економічних криз перетворюють в об'єктивну необхідність.
Перша умова – створення адекватної капіталізму матеріально-технічної бази, заснованої на великій машинній промисловості.
Друга умова – високий рівень усуспільнення виробництва, що характеризується розвитком суспільного поділу праці, посиленням, концентрацією і централізацією капіталу, розвитком приватнокапіталістичної власності в акціонерній формі.
Третя умова – процес створення і розвитку світового капіталістичного ринку.
Дозрівання цих умов, у свою чергу, впливає на протиріччя капіталізму, поглиблюючи і загострюючи їх, а отже, і основну причину економічних криз – основне економічне протиріччя. Таким чином, економічні кризи – це не тимчасове явище, а закономірність капіталізму, його хронічна хвороба.
Необхідно мати на увазі, що криза припускає не абсолютне, а відносне надвиробництво товарів, тобто надвиробництво в порівнянні не з фізичними можливостями споживання, а з платоспроможним попитом.
