У будь-якому суспільстві процес виробництва повинен бути безперервним. Так само, як суспільство не може припинити споживання матеріальних благ, так не може воно припинити їх виробництво. Процес виробництва матеріальних благ, який розглядається не як окремий, одиничний акт, а як безперервний, що постійно повторюється та відновлюється, називається відтворенням. Як і виробництво, відтворення завжди має суспільний характер. Умовою його здійснення є безперервне перетворення частини продукту в елементи нового виробництва. Відтворення передбачає і безперервне відновлення існуючих виробничих відносин.
У процесі відтворення відтворюються продуктивні сили й виробничі відносини.
У процесі виробництва робітник споживає засоби виробництва – це так зване продуктивне споживання робітника, яке одночасно є споживанням робочої сили виробником.
Робітник конкретною працею переносить вартість спожитих засобів виробництва на вартість виготовлених товарів. Після продажу товарів вартість засобів виробництва повертається до підприємця, і він може придбати предмети праці і знаряддя праці замість тих, що буди використані при виробництві даної партії товарів. Так відтворюються засоби виробництва.
Робітник споживає товари, які він може придбати на свою заробітну плату. Це так зване індивідуальне споживання виробника. Так він відтворює свою здатність до праці, свою робочу силу.
Підприємець у результаті процесу відтворення не тільки відшкодовує витрати на засоби виробництва і робочу силу, а й отримує додаткову вартість. Він залишається власником засобів виробництва.
Найманий робітник, отримавши заробітну плату, витрачає її на придбання предметів особистого споживання. Для того, щоб споживати надалі, робітник змушений знову і знову продавати єдиний товар, яким він володіє – свою робочу силу.
Отже, у процесі відтворення підприємець залишається власником засобів виробництва, а робітник від них відокремлений, і щоб з’єднатися з ними, продає свою робочу силу. Це й означає, що в процесі відтворення відтворюються виробничі відносини.
Розрізняється просте і розширене відтворення. У докапіталістичних формаціях продуктивні сили розвивалися досить повільно, обсяг виробництва з року в рік мало змінювався і типовим було просте відтворення. Просте відтворення – це повторення процесу виробництва у незмінному масштабі. При ньому споживані засоби виробництва і функціонуюча робоча сила кількісно і якісно не змінюються. Відновлення процесу виробництва у зростаючих розмірах називається розширеним відтворенням. Його здійснення передбачає додаткові засоби виробництва і додаткову робочу силу. В окремі періоди можливо і неповне чи недостатнє відтворення.
Просте відтворення не є типовим для капіталістичної економічної формації. Відтворення капіталу здійснюється у зростаючих масштабах. Але перш ніж капітал почне збільшуватись, він мусить відновитись у колишніх розмірах. Отже, просте відтворення є момент, складова частина розширеного відтворення, але розгляд простої безперервності процесу виробництва дає можливість виявити нові характерні риси виробничих відносин, які були приховані в одиничному акті виробничого процесу. Ось чому, перш ніж розглядати процес перетворення додаткової вартості у новий капітал, слід розглянути просте відтворення капіталу, відтворення капіталістичних відносин узагалі.
При простому відтворенні вся додаткова вартість використовується на особисте споживання виробника, тобто витрачається ним на придбання життєвих засобів і предметів розкоші. Решта суми вартості, вирученої при продажу товарів, знову відшкодовується на спожитий в процесі виробництва постійний і змінний капітал, завдяки чому виробництво може бути продовжено в тому ж масштабі.
Нехай підприємець авансує капітал у розмірі 2000 дол.: 1600С+ 400V. При цьому весь постійний капітал витрачається на виробництво даного товару. При нормі додаткової вартості у 100% буде вироблено 400 дол. додаткової вартості. Вартість виробленої продукції складе:
1600С+400V+400m = 2400 (дол.)
У наступному році виробництво відновиться у колишньому розмірі:
1600С+400V+400m = 2400 (дол.)
Якщо розглядати одиничний акт процесу виробництва, то складається видимість, що робітник оплачується з власного фонду підприємця. Це спотворене враження могло скластися хоча б тому, що заробітна плата виплачується зазвичай до того, як продано товар, який був вироблений робітником у період, за який виплачується заробітна плата. Тим часом уже просте відтворення викликає своєрідні зміни. У ході безперервного відновлення виробництва виявляється, що змінний капітал втрачає характер вартості, авансованої з власного фонду виробника. Робітник отримує заробітну плату лише після того, як він виробив еквівалент вартості своєї робочої сили, тобто змінний капітал та додаткову вартість. Отже, джерелом оплати його праці є частина вартості продукту, вироблена робітником у минулий період. Робітник сам виробляє і відтворює фонд своєї власної оплати, а підприємець авансує робітникові уречевлену працю самого робітника. Це не виключає того факту, що у певний момент виробник став власником грошей і виступив на ринку як покупець робочої сили незалежно від чужої неоплаченої праці. Слід підкреслити, що робітник мусить виробляти і відтворювати свій фонд життєвих засобів при всіх системах суспільного виробництва, а змінний капітал є лише його особлива історична форма прояву.
Продавши товари, підприємець не лише відшкодовує у грошовій формі свої витрати на засоби виробництва і робочу силу, а й реалізує в грошовій формі вироблену робочим додаткову вартість. Отже, не виробник кредитує робітника, а, навпаки, робочий авансує підприємця, оскільки заробітна плата виплачується йому лише після виконання роботи. Робітник своєю працею створює додаткову вартість і відтворює вартість робочої сили раніше, ніж остання виплачується йому у вигляді заробітної плати.
При розгляді одиничного акту процесу виробництва складається враження, що підприємець споживає тільки додаткову вартість і залишає недоторканим первісно авансований капітал. Проте вже при простому відтворенні виробничого процесу весь авансований капітал перетворюється у нагромаджений капітал, або капіталізовану додаткову вартість.
Для перевірки цього твердження розглянемо приклад. Нехай капітал у 2000 дол. щороку створює додаткову вартість 400 дол. Після повторення цього процесу протягом 5 років сума спожитої додаткової вартості буде дорівнювати 2000 дол. (400×5), або первісно авансованому капіталу (первісній капітальній вартості). До того ж зберігається і первісно авансований капітал, але за своїм змістом він уже являє собою привласнену виробником додаткову вартість, або нагромаджений капітал.
Якщо розглядати одиночний акт процесу виробництва, то складається враження, що робітник підпорядковується виробнику тільки у момент продуктивного споживання, тобто, коли він витрачає робочу силу, споживає засоби виробництва і створює продукти більшої вартості, ніж вартість авансованого капіталу. А під час індивідуального споживання, коли робітник споживає життєві засоби, зберігається його свобода і незалежність. Інший вигляд має справа, якщо розглядати процес відтворення. Під час індивідуального споживання робітник не тільки задовольняє свої потреби, але й відновлює свою робочу силу. Таким чином, індивідуальне споживання складає необхідний момент у відтворенні капіталу.
Відомо, що вихідним пунктом процесу виробництва є відокремлення об’єктивних умов праці від робочої сили. Але вже при простому відтворенні виявляється, що це відокремлення стає його результатом. Заробітна плата забезпечує робітникам відновлення їхньої робочої сили. Підприємець в результаті відтворення не тільки відшкодовує свої витрати на засоби виробництва і робочу силу, а й отримує ще надлишок у вигляді додаткової вартості, а також як і раніше залишається власником тих самих засобів виробництва, які він знову використовує для експлуатації найманих робітників. Це означає, що процес виробництва, який розглядається як процес відтворення, створює не тільки товари, не тільки додаткову вартість, але й відтворює капіталістичне відношення: виробника на одному боці, найманого робітника на іншому.
Розгляд простого відтворення не тільки дає більш поглиблену характеристику виробничих відносин, але й створює можливість для їхнього аналізу в умовах розширеного відтворення.
При розширеному відтворенні частина додаткової вартості споживається підприємцем як доход, друга її частина витрачається на зростання діючого капіталу – на купівлю додаткових засобів виробництва і додаткової робочої сили. Зворотне перетворення додаткової вартості у капітал називається нагромадженням капіталу.
При розширеному відтворенні природа капіталу як продукту минулої неоплаченої праці, що використовується виробником для привласнення все зростаючою маси додаткової вартості, виступає ще наочніше. Джерелом додаткового капіталу є додаткова вартість, тобто продукт чужої неоплаченої праці. У процесі свого функціонування цей додатковий капітал приносить виробнику нову додаткову вартість, тобто нову порцію неоплаченої праці.
Нехай підприємець авансує капітал у 2000 дол., у тому числі С=1600 дол.,V=400 дол. При нормі додаткової вартості у 100% додаткова вартість становить 400 дол., а вартість виробленої продукції:
1600С+400V+400m = 2400 (дол.)
Припустимо, що додаткову вартість підприємець розділить на 2 рівні частини:
200 – споживається підприємцем як дохід;
200 – застосовується як капітал, або нагромаджується.
При збереженні пропорції 4:1 на купівлю додаткових засобів виробництва буде витрачено 160 дол., а на купівлю робочої сили – 40 дол. Увесь капітал складе:
1760С +440V = 2200 (дол.)
При збереженні норми додаткової вартості у 100% на другий рік вартість вироблених товарів складе:
1760С + 440V +440m = 2640 (дол.)
Таким чином додаткова вартість збільшилась на 40 дол., а вартість вироблених товарів – на 240 дол.
Відтворення у розширених розмірах має місце у різних суспільно-економічних формаціях. Нагромадження капіталу є розширення виробництва у тій особливій формі, специфіка якої визначається сутністю виробничих відносин. Джерелом його зростання є додаткова вартість. У процесі свого функціонування додатковий капітал приносить підприємцю нову додаткову вартість. У ході розширеного відтворення здійснюється перетворення законів приватної власності, які ґрунтуються на особистій праці власника засобів виробництва у закони капіталістичного привласнення. Видимість еквівалентності відносин виробника і робітників у сфері обігу зникає при аналізі розширеного відтворення, бо частина капіталу, яка витрачається на купівлю робочої сили, по-перше, сама є частиною продукту, створеного робітниками та привласненого підприємцем без еквівалента, а по-друге, не тільки відшкодовується робітником, але й повертається до підприємця з новим надлишком.
Таким чином, специфічна особливість розширеного відтворення полягає в нагромадженні капіталу, тобто збільшенні його за рахунок постійно зростаючого привласнення чужої неоплаченої праці. Якщо просте відтворення являє собою єдність матеріальних благ і виробничих відносин в незмінних масштабах, то розширене відтворення є єдністю відтворення виробничих відносин і матеріальних благ у зростаючих масштабах.
