На руїнах Римської імперії утворився ряд нових держав, на чолі яких стояли королі. Королі щедро роздавали захоплену ними землю в довічне, а потім і в спадкове володіння своїм наближеним, які повинні були нести за це військову службу. Земельні угіддя, роздані на таких умовах, називалися феодами. Звідси назва нового суспільного ладу – феодалізм.
Феодалізм з'явився необхідним ступенем в історичному розвитку суспільства і знаменував собою подальший етап у розвитку продуктивних сил суспільства. Феодальний спосіб виробництва виник у V ст.. й існував до XV – початку XVI ст. Основою виробничих відносин феодального суспільства була власність феодала на землю і неповна власність на кріпосного селянина. Велика феодальна земельна власність була основою експлуатації селян поміщиками. Така система господарства неминуче передбачала особисту залежність селянина від поміщика – позаекономічний примус.
Робочий час кріпосного селянина поділявся на необхідний і додатковий час. Протягом необхідного часу селянин створював продукт, необхідний для свого власного існування та існування своєї сім'ї, а протягом додаткового часу – додатковий продукт, який присвоювався феодалом. Додаткова праця селян, що працюють у господарстві феодала, або додатковий продукт, створюваний селянином в його власному господарстві, що привласнюється феодалом, утворюють феодальну земельну ренту. Феодальна рента часто поглинала не тільки додаткову працю селянина, але і частину його необхідної праці. Основою цієї ренти була феодальна власність на землю, пов'язана з безпосереднім пануванням феодала-поміщика над залежними від нього селянами.
Селянин і його сім'я виготовляли в своєму господарстві для власного споживання майже всі необхідні продукти, а також і ремісницькі вироби. Товарне ж виробництво, як і в рабовласницькому суспільстві, носило підпорядкований характер, являло собою лише окремий устрій феодальної економіки.
Протягом тривалого часу для феодалізму було характерне поєднання землеробства як основної галузі господарства з домашнім промислом, що мало підсобне значення.
Більш розвинене ремесло остаточно відокремилося від землеробства.
Міське населення складалося головним чином з ремісників і торговців. Місто виступало носієм товарного виробництва на відміну від села, де панувало натуральне господарство. Зростання конкуренції з боку селян-кріпаків, що знаходили притул у містах, боротьба проти притиснення з боку феодалів змушували ремісників об'єднуватися в цехи.
Цехи являли собою об'єднання ремісників однорідних спеціальностей і професій певної галузі ремісничого виробництва в межах території даного міста. У цеховій організації ремесла одержала вираження панівна система феодальних відносин, склалася сувора ієрархічна система супідрядності й залежності між майстрами, підмайстри та учнями.
Господарство феодалів втягувалось у ринковий оборот. В результаті розширення торгівлі між селянами та феодалами, з одного боку, та міськими ремісниками, з іншого, формуються внутрішні ринки. За допомогою торгівлі встановлюються й зміцнюються економічні зв'язки між сільськогосподарським і ремісничим виробництвами. Подальшого розвитку набувають торговий і лихварський капітали, характерною особливістю яких було те, що вони не були пов'язані безпосередньо з виробництвом (бо виконували лише посередницькі функції), а джерелом свого прибутку мали додатковий, а іноді й необхідний продукт, створений селянами та ремісниками.
Значного розвитку при феодалізмі набуває й міжнародна торгівля.
Торговельні зв'язки між містами, між містом і селом, між різними країнами поступово стають більш широкими та більш регулярними. Сильний поштовх розвитку торгівлі був наданий великими географічними відкриттями (Америка, Індія). Серйозною передумовою великих географічних відкриттів були суперечності феодального режиму, глибока криза якого до кінця ХV ст. стала майже повсюдною. Феодальна Європа зайшла в глухий кут і потребувала широкої територіальної експансії, щоб знайти таким шляхом хоча б тимчасовий дозвіл внутрішніх протиріч феодалізму. Криза феодального режиму висловився в прогресуючому дробленні володінь феодальної знаті, її здрібнінні та економічному розоренні. Географічні відкриття були використані для пограбування відкритих континентів і поневолення їх народів. Збагачення європейської буржуазії та поневолення колоніальних народів виявилися нерозривно пов'язаними між собою.
В результаті цих процесів уже в XV – XVI ст. товарно-грошові відносини досить глибоко проникли в економіку не лише міста, але й села. Виникли нові галузі рільництва, значний розвиток отримали виноградарство, виноробство, садівництво. Зростало тваринництво і особливо конярство, яке було пов'язане з військовою службою феодалів. У ряді районів широкого поширення набуло вівчарство. Розширювалися і поліпшувалися луки і пасовища.
Поступово вдосконалювалися знаряддя праці ремісників і способи обробки сировини. Колишні ремесла стали спеціалізуватися. З плином часу від ковальського промислу відокремилися збройовий, гвоздарний, ножовий, слюсарний, від шкіряного промислу відділилися шевський і шорний.
Істотна роль в епоху феодалізму належала купецькому капіталу , який займався внутрішньою і зовнішньою торгівлею . Йому були притаманні риси феодальної організації у вигляді купецьких гільдій декількох рангів (купець першої гільдії, другої і т. д.). Гільдія стала великим об'єднанням купців даного міста. Члени гільдій надавали один одному взаємодопомогу і підтримку , гільдії вели боротьбу з конкуренцією сторонніх купців, визначали рівень продажних цін, умови торгівлі в рамках даного міста і т. і. Розвиток купецького капіталу сприяло розвитку товарно-грошових відносин і руйнування натурального господарства. Торговий капітал найчастіше переплітався з лихварським капіталом, зосереджуючи у своїх руках великі грошові суми, створював умови для виникнення та розвитку промислового капіталу. Торговий капітал розоряв широкі маси дрібних товаровиробників, а іноді ставив у залежність від себе навіть деяких поміщиків, загострював протиріччя феодального суспільства. Розвиток товарно-грошових відносин підривав підвалини феодального способу виробництва.
Хоча феодальний спосіб виробництва був більш прогресивним порівняно з рабовласницьким, проте він створював досить вузькі межі для розвитку продуктивних сил суспільства. Це пояснювалося тим, що і він засновувався на використанні праці особисто залежних виробників, кріпаків, застосовував позаекономічний примус до праці та цілком базувався на використанні примітивних, ручних засобів виробництва.
Внутрішні протиріччя феодалізму поглиблювалися і загострювалися, особливо протиріччя між пануючими і пригнобленими класами, наростали селянські війни і повстання (громадянська війна у Франції, гуситські рухи в Чехії, виступи селян у Німеччині під керівництвом Томаса Мюнцера, селянські повстання в Росії під керівництвом Степана Разіна й Омеляна Пугачова та ін.) Розвиток товарно-грошових відносин у місті й на селі підточував і руйнував основи феодального способу виробництва, що базувався на натуральному господарстві.
Об'єктивні процеси розвитку продуктивних сил, що виразилося в розвитку товарно-грошових відносин, прийшли в протиріччя з існуючою феодальною формою організації виробництва у вигляді натурального господарства. Грошові багатства, що накопичилися, вимагали свого прибуткового застосування.
Виникає суспільна потреба в ліквідації феодальних виробничих відносин і заміні їх новими, які б відповідали рівню й характеру зростаючих продуктивних сил.
Таким чином, в надрах феодального суспільства, що розкладалося визрівали економічні та соціальні передумови нового суспільного способу виробництва. Складалися умови для переходу до розвиненого ринкового господарства. Більш того, на базі цих передумов ще в умовах феодального суспільства зароджувалися і росли капіталістичні форми господарства, нові буржуазні виробничі відносини.
