2.4. Феодальне суспільство. Історичні межі натурального господарства.
2.5. Виникнення умов переходу до ринкового господарства.
Суспільний спосіб виробництва – це єдність продуктивних сил і виробничих відносин. Якщо розглядати його з боку змісту, то він складається, по-перше, з двох підсистем, кожна з яких формується з певної кількості елементів, по-друге, із відносин і зв’язків між ними, серед яких виділяють сталі і суттєві зв’язки, що є законами його розвитку.
Форма суспільного способу виробництва, будучи складовою змісту, реалізується, по-перше, як його внутрішня організація, тобто узгоджує взаємодію між продуктивними силами і відносинами економічної власності відповідно до вимог законів кожної з підсистем та спільних для них законів, а також забезпечує їх координацію з боку певних інститутів; по-друге, як структура суспільного способу виробництва.
Якщо йдеться про сутність суспільного способу виробництва, то слід розкривати закони її розвитку, оскільки сутність є комплексом необхідних, постійних та глибоких зв’язків і відносин, що визначають основні риси, особливості та тенденції розвитку даної системи. Таким законом є передусім закон відповідності виробничих відносин рівню, характеру та структурі розвитку продуктивних сил, закон єдності праці і власності та ін.
Узагальненою характеристикою структури продуктивних сил є взаємодія між людиною і природою у процесі праці. Водночас з боку суспільної форми визначальна роль у структурі суспільного способу виробництва належить соціально-економічному способу поєднання безпосередніх працівників із засобами виробництва.
З урахуванням сказаного суспільний спосіб виробництва можна визначити як суперечливу єдність відносин економічної власності і продуктивних сил та соціально-економічну форму поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва.