Об’єктом дослідження політичної економії завжди залишалося й залишається господарське життя суспільства, проте, кожен етап його розвитку викликав свої акценти в його трактуванні, тому визначити предмет дослідження науки не просто. Справа у тому, що таке завдання, як визначення предмету науки, як самостійну проблему, великі економісти перед собою не ставили. Кожний великий дослідник визначав предмет власного оригінального твору, дискутував з опонентами, погоджувався з однодумцями та викладав власне розуміння проблеми, що він досліджував і одночасно – предмета політичної економії як науки. Дивлячись із сьогоднішнього дня, ми маємо розрізняти те, як той чи інший дослідник визначив предмет науки політичної економії і те, які проблеми він ставив і як їх розглядав. Саме ця обставина, реально поставлені та розглянуті питання і дає можливість визначити предмет не лише окремого твору, а політичної економії як галузі науки. Систематизація, класифікація висловлених думок та поглядів, виявлення шкіл, течій, напрямків – це окреме завдання, яке ставиться ретроспективно, вирішується a posteriori і свідчить про те, що наука накопичила досить великий обсяг знань, який дозволяє визначити особливі етапи її розвитку і, відповідно, розуміння її предмета та методу.
Визначення предмета політичної економії. Предмет дослідження політичної економії – це виробничі відносини, тобто відносини, що складаються між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних життєвих благ. Виробництво є предметом політичної економії не як технічний процес, а як суспільний процес, тобто її цікавлять суспільні відносини, що формуються з приводу виробництва, суспільний лад виробництва. Політична економія – це наука про суспільно-виробничі, тобто економічні відносини між людьми в їх єдності з продуктивними силами суспільства.
Виробничі відносини в будь-якому суспільстві являють собою систему, тобто цілісне утворення, що складається із сукупності елементів, кожний з яких певним чином пов'язаний з іншими елементами й виконує свою особливу функціональну роль. Цій системі властива певна структура, взаємозв'язок і взаємодія елементів, їхня субординація. Вирішальна роль належить відносинам виробництва, які визначають специфіку відносин розподілу, обміну, споживання. У якості основного й визначального відношення в кожному способі виробництва, у кожній системі виробничих відносин виділяють історично специфічну форму й характер з'єднання речових й особистих факторів виробництва. Від цього залежить специфіка розподілу праці й засобів виробництва по галузях і сферах виробництва, специфіка присвоєння виробленого продукту.
Система виробничих відносин перебуває в постійному розвитку, коли кожен попередній елемент викликає до життя наступний. Кількість елементів цієї системи не може бути обмеженою. У процесі розвитку з’являються все нові й нові елементи.
У предмет політекономії входять не тільки виробничі відносини, що складаються всередині національного господарства тієї або іншої країни, але й міжнародні економічні відносини.
Історичний характер політичної економії. Суспільні відносини, які вивчає політична економія, змінюються у процесі історичного розвитку. Перш за все, змінюється виробництво матеріальних і культурних благ. Змінюються знаряддя праці. Місце колишніх примітивних, ручних знарядь займають все більш складні та продуктивні машини і механізми, автомати, роботи. Вони вимагають нових засобів та методів контролю і управління виробництвом. Замість старих засобів управління, які обмежувалися можливостями людського організму, виникає дистанційне управління об'єктами, розташованими на величезних відстанях від керівника. Корінним чином перетворюється і енергетична база виробництва, впроваджуються нові, раніше не застосовувані види енергії. Глибокі зміни зазнають і предмети праці, поряд з традиційними предметами – деревом, металами, натуральними волокнами, з'являються штучні матеріали, тобто предмети праці з наперед заданими властивостями. Традиційні технології, засновані на механічних способах дії на предмет праці, зміняються принципово новими технологічними процесами, такими як хімічні, біологічні, внутрішньоядерні. Ці перетворення характеризують глибокі зміни у взаємодії людини і природи. Одночасно змінюється і вдосконалюється головна продуктивна сила суспільства – сама трудяща людина, формується новий тип працівника, який повинен мати високий рівень загальної та спеціальної освіти. Такий працівник стає носієм нових суспільних зв'язків, нових виробничих відносин, які виникають на основі розвитку і перетворення продуктивних сил. А оскільки ці відносини є предметом, що вивчає політична економія, і вони історично змінюються, то, отже, і сама наука носить історичний характер.
Історичний характер політичної економії обумовлений ще й тим, що виробничі відносини і властиві їм економічні закони, що є об'єктом її дослідження, мають силу лише на певному етапи суспільного розвитку.
Політична економія, будучи суспільною наукою, не може не відображати соціальну структуру суспільства, інтереси різних соціальних груп, верств і класів. Це означає, що вона, разом з історичним характером, має й апологетичний, віддзеркалюючи та захищаючи економічні інтереси провідних соціальних сил суспільства. У зв'язку з цим політична економія виявляється ареною боротьби різних соціальних сил.
Функції політичної економії. Як і будь-яка інша галузь науки, політична економія досліджує певну сферу дійсності заради пізнання законів її функціонування і використання їх у практиці. Це значить, що політична економія виконує пізнавальну або аналітичну функцію.
Питання, на які шукає відповідь політична економія, належать по суті до економічного життя суспільства: що таке багатство, як воно створюється, як розподіляється? Постановка питання – “що таке?” – така ж сама, як у філософії, тому можна сказати, що політична економія – це наука, яка вивчає загальні закони економічного буття суспільства. Витоки таких постановок знаходяться у філософських трактатах. Мотив досліджень – такий самий, як у філософії, тобто знання заради розуміння світу, заради світогляду, раціонального мислення про дійсність, у даному випадку – про економічну дійсність. Політична економія у якості філософії економічного буття виконує найважливішу функцію – ідеологічну, або світоглядну.
Політична економія має й іншу грань – це міркування про те, яким має бути економічне життя суспільства. Це вже не дослідження того, що існує, а формування образа належного, тобто доктринальний підхід, заснований на релігійному, етичному або політичному досвіді. Латинське слово doctrina означає вчення, наукову або філософську теорію, політичну систему, керівний теоретичний або політичний принцип, нормативну формулу. Це значить, що політична економія виконує нормативну функцію. Враховуючи те, що уяви різних дослідників про належне різні, різні їхні політичні погляди, релігійні переконання, етичні оцінки, внаслідок цього образ належного, що його зображують різні дослідники, стає дуже різноманітним.
Політична економія як наука намалювала досить багато різновидів належного, які надані різними течіями економічної думки. Визначити, який з них є істинний, а який занадто утопічний не так просто, тому що політична економія одночасно ще й пропонує рекомендації, як перейти від того, що існує до належного. Мотив таких досліджень є суто практичним – формування визначеної економічної політики.
Ці грані існують в єдності, але зовсім не обов’язково всі вони присутні в кожному дослідницькому творі кожного економіста. Один може цікавитись роз’ясненням суті економічного буття суспільства, інший – формуванням бажаного образа економіки, третій – розробкою пропозицій, щодо способів його досягнення. Навіть при однаковому розумінні суті існуючих економічних явищ та процесів, розуміння того, якими вони мають бути у різних дослідників може бути різним і ще більше різниці може бути у рекомендаціях, як саме досягти бажаного. Таким чином, політична економія, об’єднуючи три рівня дослідження економічного життя суспільства – що є насправді, що має бути, як цього досягти, – виявляється наукою, яка не вільна від суб’єктивних оцінок окремих дослідників. Відповідно і розуміння того, що є, що має бути в економіці і того, як досягти бажаного, є віддзеркаленням інтересів різних суспільних класів та соціальних груп. А це означає, що політична економія, завдяки специфіці постановки проблем, що обговорюються, виявляється значною мірою політизованою наукою. Інакше й не може бути з наукою, в назві якої є слово «політична».
Розвиток предмета політичної економії. У період формування політичної економії як галузі наукового знання назва у всіх наук була єдиною – філософія. Ті науки, які сьогодні називаються природними, називалися натуральною філософією, а ті, що нині називаються суспільними, тобто право, етика, історія, називалися моральною філософією. Саме кафедри моральної філософії університетів і викладали спочатку курси економічних знань. Пізніше для викладання політичної економії в університетах формують спеціальні кафедри – політичної економії. Це можна вважати ознакою того, що за наукою закріпилася і стала загальновизнаною назва – політична економія. Хоча цей термін був запропонований ще на початку ХVІІ ст., у ХVІІІ ст. автори частіше виносять у назви своїх творів слово “багатство”, тоді як у ХІХ ст. частіше у назвах великих економічних творів зустрічається термін “політична економія”. Це не випадково. Політична економія вже виявила класи та класові інтереси, її центральна проблема – доходи та їх джерела, тобто соціально гостра проблема. Найбільшого загострення соціально-економічна проблематика знаходить у творах К. Маркса. Проте не всі економісти погоджуються з гостро-соціальною постановкою економічних питань. Висловлюється необхідність відділяти дослідження в галузі політичної економії від діяльності, що пов’язана з формуванням економічної політики, проявляти доброзичливість, яка дозволяє людям поставити себе на місце не лише своїх сотоваришів, але й представників інших класів. Це свідчить про різні інтелектуальні зусилля, зроблені дослідниками для того, щоб зрозуміти економічні явища, тобто про різні дослідницькі, наукові аспекти різних течій політичної економії. Відомий англійський економіст А. Маршалл у книжці «Принципи економіки» писав, що хоча економічна наука значною мірою керується практичними цілями, вона, наскільки це можливе, не розглядає гострі проблеми партійної боротьби та складнощі внутрішньої та зовнішньої політики, які державний діяч має враховувати, коли він вирішує, які з заходів, що є в його розпорядженні, зможуть привести його найближче до цілі, яку він прагне досягти для своєї країни. Економічна наука фактично ставить за своє завдання допомогти йому не лише визначити, якою має бути ця мета, але й рекомендувати йому найкращі методи здійснення послідовної політики, спрямованої на досягнення визначеної мети. Разом з тим, вона запобігає торкатися багатьох політичних питань, які практик не може ігнорувати; тому вона є наукою – чистою і прикладною, а не одночасно і наукою, і мистецтвом. Ось чому її краще позначити широким терміном “економічна наука”. Після публікації наприкінці ХІХ ст. цієї книги А. Маршалла дослідники все частіше для назви науки замість терміна “політична економія” використовують термін “економіка”, ”економічна наука”. Таким чином, політична економія на рубежі ХІХ–ХХ століть змінює акценти дослідження й міняє свою назву. Проте, проблематика дослідження лише розширюється, а не змінюється радикально, тобто розширюються межі предмета дослідження. З цього періоду політичну економію частіше називають економічною теорією. Найпоширенішими визначеннями її предмета стають такі: економічна теорія – це наука, про багатство; про використання обмежених продуктивних ресурсів для виробництва товарів і розподіл їх; про види діяльності, пов’язані з обміном; про те, як людство розв’язує свої завдання у галузі виробництва і споживання.
Ретроспективно можливо окреслити найважливіші аспекти щодо політичної економії або економічної теорії як науки.
Сфера досліджень – економічне життя суспільства, багатство – з одного боку, з іншого – спонукальні мотиви, що найсильніше та найтриваліше впливають на поведінку людини у господарській сфері її життя.
Об'єкт досліджень – товарне виробництво.
Предмет дослідження – виробничі відносини.
Головне завдання – дати не лише опис економічних явищ, а показати їх взаємозв’язок і взаємообумовленість, тобто розкрити систему економічних законів.
Практична значимість полягає в тому, що знання веде до передбачення, передбачення – до дії. Та чи інша економічна концепція полягає у основі економічної політики.
Економіка як наука об'єднує дві групи наукових дисциплін: теоретичні, такі як політична економія, мікроекономіка, макроекономіка; і конкретні економічні дисципліни такі як бухгалтерський облік, економіка промисловості, сільського господарства, інших галузей, аналіз господарської діяльності, управління виробництвом та ін. Проте терміни “економіка”, “економічна наука” як А. Маршалл, так і його послідовники застосовують до визначення лише економічної теорії або політичної економії. А. Маршалл вважав предметом політичної економії ту сферу індивідуальних і суспільних дій, яка найтіснішим чином пов’язана зі створенням і використанням матеріального ґрунту добробуту. Тобто вона, з одного боку, є дослідженням багатства, а з іншого – частиною дослідження людини. Вона виявляє мотиви, які найбільш сильно і найбільш тривало впливають на поведінку людини в господарській сфері її життя. Що ж дає підставу вважати, що це – все та ж сама наука? Такою підставою є її предмет. Відповідь на питання: що таке багатсво, як воно створюється, як розподіляється, залишається за економічною теорією, як би вона не називалася у той чи інший період часу – економіка, економічна наука чи політична економія. Відповіді змінюються, кожна епоха пропонує свої відповіді, але ж питання залишаються тими самими. Дуже часто відповіді на них приховані і виявляються лише тоді, коли продовжують міркування після відповідей авторів трактатів з окремих економічних питань. Класові інтереси, підстави для претендування на доходи спеціально не розглядаються, але ж і їх можливо виявити якщо поставити саме такі питання. Які б економічні проблеми не розглядали автори наукових творів, доведені до логічного завершення вони вносять додаткові аргументи на підтримку однієї або іншої фундаментальної концепції розподілу.
У ХХ столітті економічна теорія, поставила у центр своїх досліджень проблему використання існуючих обмежених ресурсів: як слід їх використовувати, щоб досягти найбільш повного задоволення потреб людей. Проблема ця розглядається на двох рівнях дослідження – на мікрорівні, з погляду фірми або індивіда, та на макрорівні, з погляду суспільства в цілому. Такий підхід, тобто метод дослідження центральної проблеми економічної теорії й обумовлює існування двох її відносно самостійних розділів – мікроекономіки та макроекономіки.
Мікроекономіка виявляє умови, що визначають вибір індивіда чи фірми. Вона цікавиться, на підставі чого приймаються господарські рішення, маючи на увазі, що їх підґрунтям є ринкові ціни, вона досліджує функціонування ринків і формування цін. Глибинними проблемами мікроаналізу є проблеми ефективного розподілу ресурсів та доходів, загальної ринкової рівноваги.
Позитивна мікроекономіка досліджує те, що є або може бути і на цій підставі шукає об’єктивні, тобто наукові пояснення того, як функціонує економіка. Позитивні твердження зовсім не обов’язково бувають правильними. Їх вірогідність виявляється на базі перевірки фактів.
Нормативна мікроекономіка досліджує, що і як має бути. Нормативні твердження виводяться із позитивного дослідження, але вони виражають суб’єктивні оцінки людей, соціальних груп, окремих верств суспільства про те, якою має бути економіка, що є справедливим, а що – ні, що добре, а що погано, що припустимо, а що неприпустимо.
Висловлювання про те, що має бути, що бажане, часто доповнюється рекомендаціями щодо економічних або політичних акцій, необхідних для його досягнення, тобто розробкою економічної політики.
Макроекономіка розглядає всю економіку як єдине ціле або виділяє такі її великі частини, як держава, державний сектор, приватний сектор, домогосподарства й ін. Ці великі підрозділи, агрегати є сукупністю взаємопов’язаних економічних одиниць, які розглядаються так, ніби то вони складають одну одиницю. Агрегати вивчаються з метою виявлення зв'язків між ними.
Макроекономіка вивчає валовий обсяг виробництва країн, національний дохід, рівень зайнятості, доходів населення, інфляцію та ін. Такий підхід є необхідний для аналізу функціонування економічної системи в цілому і з’ясування тенденцій її розвитку.
Таким чином, можливо зробити висновок, що «політична економія», «економіка», «економічна наука», «економічної теорія» – це різні назви однієї науки, які відображають різні акценти та різні методологічні принципи дослідження одного й того ж самого предмета. Мікроекономіка та макроекономіка – це різні методи дослідження єдиної економічної дійсності, завдяки чому дослідники намагаються подолати труднощі вивчення такого складного феномену як економічне життя суспільства і які дозволяють відокремити відносно самостійні сфери в об’єкті дослідження.
Місце політичної економії в системі суспільних наук. Політична економія, будучи галуззю науки про суспільство, тісно пов’язана з іншими галузями суспільствознавства – соціологією, політологією, філософією історії й ін. Наукову картину суспільства в цілому формують усі галузі суспільствознавства разом, але проблема полягає в тому, що, по-перше, різні галузі суспільствознавства ведуть дослідження, спираючись на різний світогляд, а по-друге, різні течії економічної думки також спираються на різний світогляд. Унаслідок цього дуже важко створити цілісну, внутрішньонесуперечну наукову систему, яка послідовно розглядає суспільство в цілому.
Місце політичної економії в системі економічних наук. Питання співвідношення політичної економії та галузевих економічних наук, регіональної економіки, науки про фінанси, про організацію та управління господарськими об’єктами й тому подібними відноситься до числа не досить розроблених. Деякі автори вважають політичну економію теоретичною базою інших економічних наук. Інші автори вважають, що галузеві й спеціальні економічні науки базуються на емпіричному підґрунті. Вони займаються економічними та статистичними спостереженнями, тобто накопичують емпіричний матеріал, а потім систематизують його відповідно до своїх конкретних потреб. При такому розумінні цілей та задач галузевих та спеціальних економічних наук виходить, що вони не потребують висновків та узагальнень політичної економії. Навпаки, сама політична економія, для того, щоб зробити обґрунтовані висновки та узагальнення потребує емпіричної бази, що її накопичили галузеві й спеціальні економічні науки.
