Кількість грошей, необхідна для обігу, тобто форми грошей, підпорядковуються своїм особливим законам.
Загальний закон кількості грошей в обігу з урахуванням перших двох функцій грошей (міра вартості і засіб обігу) виражається формулою, в якій кількість грошей залежить від суми цін товарів і швидкості обігу однойменної грошової одиниці:
К=Ц/О,
Де К – кількість грошей, необхідних для товарного обігу в певному році; Ц – сума цін товарів, що реалізується у певному періоді; О – середне число оборотів за рік грошової одиниці. З розвитком функцій грошей, формула набула складнішого вигляду:
Кп=(СЦ-К+П-ВВ)/Шо,
Де СЦ – сума товарних цін; К – сума цін товарів, проданих у кредит; П – сума платежів за борговими зобов’язаннями; ВВ – сума взаємопогашуваних безготівкових платежів; Шо – середня кількість оборотів грошової одиниці.
Основними елементами закону грошового обігу є товарна маса, що перебуває у обігу, рівень цін товарів і швидкість обігу грошей. Збільшення швидкості обігу грошової одиниці рівноцінне зменшенню грошової маси.
Коли функціонували повноцінні гроші (номінальна вартість відповідає вартості металу), в обігу перебувала лише необхідна кількість грошових одиниць. Роль регулятора цієї кількості виконувала функція грошей як засобу нагромадження. В обігу, крім повноцінних грошей, із 17ст перебувають паперово – кредитні гроші, підпорядковані закону обігу паперових грошей. Суть закону полягає в тому, що кількість грошей у сфері обігу повинна дорівнювати кількості золотих грошей, потрібних для нормального функціонування товарообороту. Цей закон діяв в умовах, коли в основі грошової вартості лежал золото.
Згідно із сучасною кількісною теорією грошей і цін, основоположником якої є американський економіст Фішер, кількість грошей в обігу визначається за формулою:
К=P*Y/V, де Р – абсолютний рівень цін; Y – реальний обсяг виробництва; V – швидкість обігу грошей.
Сучасні гроші: наявні – банкноти, безготівкові гроші...
Структура грошової маси України за 2000рік: кошти поза банками (Мо) – 40%; кошти на розрахункових і поточних рахунках (М1) – 25%, термінові депозити та інші кошти (М2) – 33%, кошти клієнтів за трастовими операціями банків та цінні папери власного боргу банків (М3) – 2%
Інфляція – це знецінення грошей, зниження їх купівельної спроможності, що виявляється у зростанні цін. Найбільш очевидно вона проявляє себе в систематичному переповненні каналів грошового обігу масою надлишкових грошей, що призводить до їх знецінення та додаткового перерозподілу національного доходу й національного багатства на шкоду більшості населення. Залежно від сили дії на економіку розрізняють інфляцію: повзуючу (вона досягає щорічно не більше 10% і проявляється у постійному рості цін, деякі економісти вважають до 5%на рік не є серйозною загрозою, тому що вона піддається контролю); галопуюча – вона набуває двозначного числа щорічно, упроваджується стрімким підвищенням цін, охоплює всі сфери господарського життя й викликає серйозні негативні наслідки в економіці та соціальній сфері. Зростання індексів галопуючої інфляції практично не кероване і набуває хронічного характеру; гіперінфляція – надвисока і вкрай небезпечна інфляція, веде до провокування гострих соціальних конфліктів, паралічу економіки та неперетбачуванних катаклізмів. Якщо інфляційне зростання цін перевищує темп у 50% щомісячно, то класифікують як супергіперінфляція. Залежно від особливостей зростання цін на різні групи товарів розрізняють збалансовану інфляцію, що виникає внаслідок пропорційної зміни цін на різні товари; незбалансовану – зростання цін різних товарів відбувається непропорційно; у випадках перетбачувальності процесу наростання інфляційних ознак розрізняють очікувану та неочікувану інфляцію. Врахування просторових меж дозволяє класифікувати локальну інфляцію, що діє в межах окремої країни, і світову , якщо вона охоплює групу країн, або регіони. Стан економки країни, що характеризується загальним застоєм виробництва, високим рівнем безробіття й одночасним підвищенням цін та інших ознак інфляційного процесу, називають стагфляцією.
