Ринкові умови господарювання створюють для більшості ринкових суб'єктів середовище високої конкуренції, яка вимагає від них здатності формувати конкурентні переваги як у сфері виробництва товарів, так і в сфері їх просування на ринок. Конкурентні переваги досягаються завдяки впровадженню новацій – суттєво нових методів і способів здійснення виробничої та комерційної діяльності.
Підприємницька діяльність грунтується на новій ідеї задоволення споживчого попиту в певних товарах чи послугах. Пошук цієї ідеї є реакцією підприємців на зменшення доходу від своєї діяльності, обумовлене насиченням певного сегменту ринку відповідними товарами. Можливість створення і використання новації суб'єктами господарювання залежить від загального рівня науково-технічного розвитку країни і ресурсних можливостей. Чим радикальнішою (наукоємнішою) є ідея, взята за основу новації, тим довше буде її життєвий цикл і більшим ефект від її комерціалізації.
Тема 1. Оновлення техніко-технологічної бази підприємства
Підтримання технічного рівня виробництва
У практиці господарювання потреба в радикальній зміні виробничих технологій виникає не так часто, як потреба в оновленні (відтворенні) технологічного устаткування. Часто базові технологічні процеси можуть використовуватися досить довго (наприклад, для випуску традиційних видів продукції), однак устаткування в процесі його експлуатації зношується і потребує своєчасної заміни.
Важливим завданням планування технічного розвитку підприємства є визначення межі експлуатації виробничого устаткування. Технічні засоби виробництва слід підтримувати у стані, який забезпечує дотримання всіх параметрів технологічного процесу і виготовлення продукції високої якості. Цього можливо досягти профілактичними заходами і своєчасним ремонтом і модернізацією обладнання. В умовах фінансової скрути деякі підприємства намагаються продовжити термін експлуатації технічних засобів виробництва. Однак настає момент, коли витрати на ремонт стають настільки великими, що навіть істотна модернізація не виправдовує вкладених коштів.
Альтернативою капітальному ремонту та модернізації виробничого об'єкта є його заміна новим. Важливо порівняти результати обох варіантів відтворення з погляду економічної віддачі. Для цього необхідно врахувати, що:
1) у процесі заміни застарілого обладнання новим виникатимуть додаткові одноразові капітальні витрати і втрати від недоамортизації старої машини;
2) здійснення капітального ремонту і продовження таким чином терміну служби машини ще на один ремонтний цикл зумовлює збільшення собівартості виготовлення продукції відремонтованим обладнанням порівняно з її величиною при використанні нових машин.
Щоб визначити, що економічно вигідніше, необхідно порівняти загальну величину витрат і втрат у першому і другому випадках. У першому — це вартість капітального ремонту і втрати на експлуатаційних витратах, а в другому — витрати, пов'язані з придбанням нової техніки і втрати від недоамортизації старої. До того ж необхідно врахувати різницю в продуктивності, а також тривалості ремонтних циклів нової і відремонтованої машини.
Умову економічної ефективності витрат на капітальний ремонт виробничого об'єкта можна подати такою формулою:
, (1.1)
де ri — витрати на і-й капітальний ремонт машини;
Se — сума перевищення експлуатаційних витрат для відремонтованої техніки порівняно з новою;
Кн — балансова вартість нової машини;
α і β — коефіцієнти, які показують відношення відповідно продуктивності капітально відремонтованої машини до продуктивності нової у першому циклі експлуатації і тривалості ремонтного циклу відремонтованої машини до тривалості експлуатації нової до першого капремонту;
Sa — втрати від недоамортизації старої машини.
У розгорнутому вигляді ця формула може бути представлена таким чином:
, (1.2)
де Ссі і Сні — собівартість одиниці продукції, яку виготовляють на зремонтованій і новій машині протягом наступного і першого ремонтних циклів;
dcі і dні — річна продуктивність капітально зремонтованої і нової машини;
Тсі і Тні— тривалість ремонтного циклу відповідно капітально зремонтованої і нової машин, роки;
В0 — залишкова вартість діючої техніки на час чергового капремонту, грн.;
L — виручка від реалізації зношеної машини, грн.
Якщо розрахунок покаже, що ліва частина нерівності менша від правої, капітальний ремонт доцільно здійснювати, якщо ж ні — вигідніше придбати нову машину.
Результати розрахунків, одержаних за формулами (1.1) і (1.2) виражаються абсолютними величинами і не свідчать про рівень ефективності витрат на капітальний ремонт обладнання. Зручнішим показником є коефіцієнт економічної ефективності капітального ремонту об'єкта, виражений відносною величиною.
Вираз (1.1) можна записати у вигляді рівняння:
. (1.3)
Поділивши ліву і праву частини рівняння на вираз (Кнαβ+Sa) і позначивши частку від ділення b/(Кнαβ+Sa) через ηрі, отримаємо розрахункову формулу для визначення коефіцієнта ефективності витрат на капремонт будь-якого типу обладнання:
. (1.4)
Цей коефіцієнт може мати додатні, від'ємні та нульові значення. Витрати на капремонт будуть економічно виправданими за будь-якого додатного значення ηpi. При цьому із збільшенням ηpi ефективність ремонту підвищується. Якщо ηpi має від'ємне значення, то здійснювати капремонт економічно недоцільно. Якщо ηpi=0, то варіанти вважаються рівноцінними, однак перевагу слід віддати новому обладнанню.
Аналогічно можна визначити ефективність модернізації. Оскільки модернізація, як правило, суміщається з ремонтом, то формула для визначення коефіцієнта ефективності витрат на капремонт і модернізацію, які здійснюються одночасно, має вигляд:
, (1.5)
де М — витрати на модернізацію виробничого обладнання.
При цьому для визначення Se, α і β треба брати відповідні показники модернізованої та нової техніки.
Розрахункові коефіцієнти ηpi і ηpм можуть бути використані для економічного обґрунтування черговості заміни обладнання. В умовах обмежених фінансових ресурсів передусім замінюється обладнання з низьким коефіцієнтом витрат на його відновлення.
, (1.1)
, (1.2)
. (1.3)
. (1.4)
, (1.5)